Головуючий-суддя у першій інстанції: Брильовський Р.М.
12 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/18/22 пров. № А/857/4609/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого- судді : Бруновської Н.В.
суддів : Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 380/18/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
04.01.2022р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання публічної інформації за запитом від 03.11.2021р.
- визнати протиправною бездіяльність щодо недотримання встановленого законом п'ятиденного строку надання інформації на запит на інформацію.
- зобов'язати розглянути запит від 03.11.2021р. про надання публічної інформації щодо наявності на території Самбірського району вільних земельних ділянок для садівництва і городництва з місцями їх розташуваннями.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року в позові відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апелянт ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою позов задоволити.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
03.11.2021р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із письмовим запитом щодо надання інформації про наявність на території Самбірського району вільних земельних ділянок для садівництва і городництва з місцями їх розташуваннями. (а.с.7).
Як видно з матеріалів справи, відповідач не володів запитуваною інформацією, тому 11.11.2021р. в межах 5 робочих днів скерував даний інформаційний запит до належного розпорядника з одночасним повідомленням про це позивача, що підтверджується відміткою на повідомленні № Ш-332/0-360/0/63-21, яка проставляється сектором за зверненням громадян та доступу до публічної інформації Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. (а.с. 21)
Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області дотримав 5-ти денний термін розгляду запиту на доступ до публічної інформації ОСОБА_1 та для належного розгляду запиту спрямував на електронну адресу 03.11.2021р. за належністю до Самбірської, Новокалинівської, Рудківської, Турківської, Добромильської, Старосамбірської, Хирівської міських, Бісковицької, Ралівської, Боринської, Стрілківської сільських об'єднаних територіальних громад для розгляду та надання відповіді запитувачу. ( а.с.21)
ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення ст.40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно ст.5 Закону України “Про інформацію” №2657-XII від 02.10.1992р., кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (ч.1, 2 ст.7 Закону України “Про інформацію”).
Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес є Закон України “Про доступ до публічної інформації”, метою якого є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.2 Закону України “Про доступ до публічної інформації”).
ст.3 Закону України “Про доступ до публічної інформації” визначені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, відповідно до якої право на доступ до публічної інформації гарантується : обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
В ст.4 Закону України “Про доступ до публічної інформації” видно, що доступ до публічної інформації здійснюється на принципах прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень, вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом, рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень.
Отже, норми чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі право звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації.
Згідно дефініції, наведеної у ст. 1 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
п.2 ст.5 Закону України “Про доступ до публічної інформації” передбачено, що доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених Законом (п.1 ч.1 ст.3 Закону України “Про доступ до публічної інформації”).
У ст.13 Закону України “Про доступ до публічної інформації” визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
ч.4 ст.13 Закону України “Про доступ до публічної інформації” передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Відповідно до ч.ч.1,2, ст. 19 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
ч.1. ч. 4 ст. 20 Закону України “Про доступ до публічної інформації” визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
При цьому, відповідно до ч.3 ст.22 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації передбачено ст.23 Закону України “Про доступ до публічної інформації”.
Згідно ч.1 ст.23 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Щодо доводів апелянта про неотримання відповіді, колегія суддів зазначає, що закон України “Про доступ до публічної інформації” не передбачає відправлення відповіді на запит на доступ до публічної інформації рекомендованим листом про вручення.
Вказана інформація направлена відповідачем на адресу позивача 11.11.2021р., що підтверджується реєстром відправки поштової кореспонденції з вихідним номером 375/0/63.
Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що згідно п.1 ч.1 ст.19 Закону України “Про доступ до публічної інформації” запит на інформацію має містити ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є.
Однак, апелянт не скористався своїм правом і не надавав суб'єкту владних повноважень в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, адресу електронної пошти для можливості отримання відповіді у строки встановлені законом.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянта на ту обставину, що 27.05.2021р. набрав чинності п.24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, із змісту якого видно, що землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області з 27.05.2021р. не є розпорядником земель на території Самбірського району, а її розпорядником є відповідні територіальні громади.
Щодо покликань апелянта на судову практику суддів першої інстанції та апеляційних суддів, колегія суддів зазначає наступне.
ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, покликання апелянта на судові рішення судів перших та апеляційних інстанцій не можуть бути застосовані судом апеляційної інстанції при перегляді рішення щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апелянта про те, що належним доказом направлення відповіді на запит є квитанція або чек про направлення поштового відправлення, оскільки відповідь на запит направлена простим поштовим відправленням, що підтверджується реєстром відправки поштової кореспонденції.
У свою чергу ст.20 Закону України “Про доступ до публічної інформації” лише встановлює обов'язок розпорядника інформації надати відповідь на запит у встановлені строки. При цьому, вимог щодо форми направлення відповіді на запит даним законом не передбачено, а тому направлення відповіді на запит простим поштовим відправленням не заборонено.
Крім того, Правилами надання послуг поштового зв'язку які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009р. визначено, що просте поштове відправлення - приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки Головне управління Держгеокадастру у Львівській області діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України. Зокрема, відповідач дотримав вимоги ст.ст. 3, 4, 5, 19, 20, 22, 23 Закону України “Про доступ до публічної інформації”, вчасно розглянувши запит, який направлено належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це позивача, в межах 5 робочих днів з моменту отримання запиту на інформацію.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, в п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, видно, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року по справі №380/18/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 12.07.2022р.