Справа № 120/1439/22-а
Головуючий у 1-й інстанції: Маслоід О.С.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
14 липня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
у лютому 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись в суд з адміністративним позовом до Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області в якому просили:
-визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду клопотань позивачів про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному окремо на території Мар'янівської сільської ради (Копайгородської ОТГ) Жмеринського р-ну Вінницької обл. за межами населених пунктів;
- зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким надати позивачам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га для кожного окремо на території Мар'янівської сільської ради (Копайгородська ОТГ) Жмеринського р-ну Вінницької обл. за межами населених пунктів.
06 травня 2022 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про задоволення адміністративного позову частково.
Визнано протиправною бездіяльність Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області щодо не розгляду клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га кожному окремо на території Мар'янівської сільської ради (Копайгородської ОТГ) Жмеринського р-ну Вінницької обл. за межами населених пунктів.
Зобов'язано Копайгородську селищну раду Жмеринського району Вінницької області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 12.07.2021 року за вх. № 878, 879, 877 про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована за межами населеного пункту с.Мар'янівка, Жмеринського р-ну, Вінницької обл. та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх обставин, що мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивачів дозволу.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивачі подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати відповідача надати позивачам дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою.
В обґрунтуванням апеляційної скарги позивачі зазначили про те, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Разом із тим присутність слова «зобов'язати» в судовому рішенні відносить його до ефективного способу захисту і не може розцінюватись як втручання у дискреційні повноваження суб'єктів владних повноважень.
За таких обставин, на думку позивачів єдиним ефективним способом захисту їх прав є зобов'язати рішенням суду Копайгородську селищну раду Жмеринського району Вінницької області надати позивачам дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивачі оскаржують рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання щодо надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою
Так, судом першої інстанції зобов'язано Копайгородську селищну раду Жмеринського району Вінницької області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 від 12.07.2021 року за вх. № 878, 879, 877 про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована за межами населеного пункту с.Мар'янівка, Жмеринського р-ну, Вінницької обл. та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх обставин, що мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивачів дозволу, із урахуванням правової оцінки, наданої судом в судовому рішенні, оскільки задоволення судом позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл дозволу на виготовлення проекту із землеустрою призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача щодо їх розгляду.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, як зазначено в п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Так, у рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, в якому Суд наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд", яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Відповідно до ст. 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Також ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Тобто, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
При цьому, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Таким чином, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції, не буде привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки суд в цьому разі не вирішує питання надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а лише зобов'язує його діяти у спосіб та в межах повноважень, визначених статтею 118 ЗК України.
Колегія суддів вважає, що повноваження відповідача із вчинення таких дій не є дискреційними, оскільки не здійснюється суб'єктом владних повноважень на власний розсуд, при їх реалізації відповідач позбавлений можливості обирати із свободою розсуду варіант власної поведінки, оскільки зазначені повноваження реалізуються у чіткій відповідності із вимогами ЗК України, які не наділяють його повноваженнями самостійно обирати один із кількох варіантів прийняття рішення.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06 травня 2022 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Копайгородську селищну раду Жмеринського району Вінницької області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га для кожного окремо на території Мар'янівської сільської ради (Копайгородська ОТГ) Жмеринського р-ну Вінницької обл. за межами населених пунктів.
Прийняти в цій частині нову постанову.
Зобов'язати Копайгородську селищну раду Жмеринського району Вінницької області надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га для кожного окремо на території Мар'янівської сільської ради (Копайгородська ОТГ) Жмеринського р-ну Вінницької обл. за межами населених пунктів.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Копайгородської селищної ради Жмеринського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір у сумі 744,30 грн. кожному.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.