Справа № 120/19337/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух В.М.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
13 липня 2022 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Матохнюка Д.Б. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
у грудні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Подільського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2022 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову. Позивач вважає, що оскаржувана постанова складена відповідачем із порушенням норм діючого законодавства, адже габаритно-ваговий контроль транспортного засобу був проведений відповідачем за відсутності методики, затвердженої спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, без урахування властивостей сипучого вантажу.
Серед іншого, позивач відзначив про численні порушення, допущені при здійсненні габаритно-вагового контролю, який був проведений за допомогою зважувального обладнання, періодична повірка якого не проводилась.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Судом встановлено наступні обставини справи.
23.09.2021 року посадовими особами Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепа MEILLER реєстраційний номер НОМЕР_2 , що використовувався фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
За наслідками проведеного габаритно-вагового контролю уповноваженим працівником Укртрансбезпеки складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 23.09.2021 року №0053888 та акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 23.09.2021 року №0064388.
Також, 23.09.2021 року позивачу виставлено рахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно ТТН від 23.09.2021 року №11, відповідно до якого позивача зобов'язано сплатити 339,36 євро.
19.10.2021 року Подільським міжрегіональним Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №293482.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності порушення при перевезенні подільного вантажу (перевищення вагових норм), позивач взагалі не мав і не міг набути права (отримати дозвіл) перевозити такий вантаж автомобільними дорогами, що свідчить про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій на підставі абзацу 15 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (далі - Закон № 2344-III).
Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до частини другої статті 29 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-ХІІ (далі - Закон № 3353-ХІІ) з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 №2862-IV (далі - Закон № 2862-IV) рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Відповідно до пункту 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30), транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
В силу пункту 4 Правил № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Як передбачено статтею 48 Закону № 2344-ІІІ, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» (далі - Порядок № 879), габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Згідно з пунктами 3, 4, 6 Порядку № 879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.
Робота пунктів габаритно-вагового контролю в частині організації та проведення робіт із зважування транспортних засобів забезпечується службами автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі і підприємствами, визначеними в установленому законодавством порядку.
Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
За приписами пунктів 15 - 18, 20 Порядку № 879 контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють відповідні підрозділи МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль.
Габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль.
У разі виявлення під час здійснення попереднього габаритно-вагового контролю на стаціонарних або автоматичних зважувальних пунктах факту перевищення установлених габаритно-вагових параметрів здійснюється точний габаритно-ваговий контроль.
За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.
За результатами точного та/або документального габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.
Статтею 49 Закону № 2344-III передбачено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Відповідно до абзацу 15 частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10 %, але не більше 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу наведених норм слідує, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.
При цьому допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Слід зазначити, що обов'язок отримати дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, а також внести плату за проїзд такого великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування покладається на перевізника.
За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
У спірних правовідносинах підставою для накладення на позивача штрафу відповідно до оскаржуваної постанови від 19.10.2021 № 293482 слугувало перевищення встановлених законодавством України габаритно-вагових норм від 10 % до 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, а саме транспортним засобом марки DAF реєстраційний номер НОМЕР_1 та напівпричепа MEILLER реєстраційний номер НОМЕР_2 , про що складено відповідний акт № 305270 від 23.09.2021, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 29.09.2021, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0064388 від 23.09.2021, розрахунок плати за проїзд №0064388 від 23.09.2021.
У ході судового розгляду встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу слугував факт порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відповідальність за вчинення якого передбачена абз.15 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-ІІІ.
Колегія суддів зазначає, що позивачем було здійснено перевезення, при якому навантаження перевищувало допустимі вагові параметри на: 15,35 %, а саме маса становила 46,140 т при дозволеній масі 40 т.
Дозвіл або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів у водія автомобіля, під час проведення рейдової перевірки, були відсутні.
З матеріалів справи встановлено, що перевищення вагових параметрів на одиничну вісь становило 14,73 % та на строєну з одиночними шинами - 18,91%(а.с. 19-20).
Відповідно до цих результатів, вагові параметри вказаного транспортного засобу перевищують нормативно допустимі вагові обмеження більш ніж на 2 %, що дає підстави вважати цей транспортний засіб великоваговим, для руху якого, за правилами частини четвертої статті 48 Закону № 2344-ІІІ, повинен бути наявним відповідний дозвіл.
При цьому, апеляційний суд враховує, що позивачем перевозився подільний вантаж (щебінь).
Позивач стверджує, що пунктом 22.5 Правил дорожнього руху встановлено заборону перевезення подільних вантажів з перевищенням вагових параметрів автомобільними дорогами, а тому дозвіл на рух такого вантажу не видається, відтак, може лише бути застосована відповідальність у вигляді плати за проїзд, якщо при зважуванні вантажу встановлено порушення вагових параметрів.
Разом з тим, згідно зі статтею 33 Закону № 2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні вимоги встановлені частиною другою статті 29 Закону № 3353-ХІІ.
Вищезазначені положення, які мають вищу юридичну силу щодо Правил дорожнього руху, не містять жодних критеріїв щодо обов'язковості наявності дозволу на рух в залежності від виду вантажу, який перевозиться (подільний, неподільний вантаж, сипучий вантаж, рідини тощо).
Апеляційний суд вважає безпідставними посилання апелянта, позивача по справі, на позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 29.01.2020 у справі № 814/1460/16, оскільки касаційним судом у вказаній справі не зроблено жодного висновку щодо спірного питання, а справу у відповідній частині направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. До того ж у вказаній справі під час нового розгляду підлягали з'ясуванню обставини щодо способу перевезення вантажу, що суттєво відрізняється від обставин даної адміністративної справи.
Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що долучений до матеріалів справи лист Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 22116/41/27/02-2021 від 12.11.2021 не є тим документом, який свідчить про відмову у наданні такого дозволу, а є лише листом інформаційного характеру, що наданий на запит про отримання публічної інформації згідно Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку щодо необґрунтованості доводів апелянта на відсутність обов'язку отримання дозволу на рух автомобільними дорогами при перевищенні встановлених законодавством габаритно-вагових норм та неможливість накладення адміністративно-господарського штрафу за таке правопорушення.
Отже, з огляду на підтвердження факту перевищення допустимої ваги вантажного автомобіля за відсутності дозволу на перевезення вантажів з перевищенням вагових обмежень, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно винесено постанову від 19.10.2021 № 293482 про застосування адміністративно-господарського штрафу на суму 17000 грн за порушення законодавства, відповідальність за яке передбачена абзацом 15 частини першої статті 60 Закону № 2344-III.
Що стосується зважувального обладнання, то відповідач долучив до матеріалів справи наступні документи, які підтверджують правомірність здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу позивача та його справності: сертифікат відповідності UA.TR.113-0076/36F-20, декларацію про відповідність №2127, направлення на рейдову перевірку, графік здійснення габаритно-вагового контролю, акт обстеження майданчика для ПП ГВК (а.с.121-128).
Тобто, зважування транспортного засобу позивача проводилось належною вимірювальною технікою, яка перебувала в робочому стані, а отже сумніви у достовірності результатів зважування відсутні.
З огляду на зазначене, є спростованими доводи апелянта щодо відсутності документів на пристрій, яким проводилось зважування транспортного засобу, оскільки такі наявні у матеріалах справи.
В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що відповідачем порушено методику визначення загальної ваги для строєної вісі причепу, що призвело до неправильного результату вимірів ваги транспортного засобу. Колегія суддів не погоджується з такими доводами, оскільки відповідачем вірно визначено загальну вагу строєної вісі причепу, яка склала 26,160 тонн, шляхом сумування ваги кожної з осей цього причепу.
Таким чином, дійсно на момент проведення габаритно-вагового контролю належного позивачу транспортного засобу, не була затверджена відповідна методика Мінекономрозвитку, якою мали керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.
Але, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону № 3353-XII, статті 33 Закону № 2862-IV визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком №879, яким і керувався відповідач.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.08.2018 по справі №820/1420/17 та вірно врахована судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови.
Відсутність методики зважування транспортного засобу, на що посилається апелянт не є підставою, яка звільняє перевізників від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів транспортного засобу та від обов'язку по внесенню плати за таке перевищення.
Суд не бере до уваги доводи апелянта про те, що з талона зважування не вбачається зважування напівпричепа. Як слідує зі змісту талона зважування, здійснювалося зважування транспортного засобу повністю (в режимі «динамічний», тобто у русі) з визначенням навантаження на кожну вісь (як тягача, так і напівпричепа). Зі змісту талона зважування вбачається, що загальна маса транспортного засобу з напівпричепом та вантажем становила 46,140 т, навантаження на першу одиночну вісь тягача становило 7,360 т, навантаження на другу одиночну вісь тягача становило 12,620 т, навантаження на строєну вісь напівпричепа становило 26,160 т (8,640+8,910+8,610). Також результати габаритно-вагового контролю з зазначенням навантаження на кожну вісь транспортного засобу зазначені в довідці про результати габаритно-вагового контролю від 23.09.2021.
Щодо посилань позивача на те, що талон зважування не підписано ні оператором, ні водієм, суд зазначає, що такі вимоги до талона (чека) зважування транспортного засобу не визначені чинним законодавством, натомість позивач не зазначає нормативно-правовий акт, якому, на його думку, не відповідає талон зважування.
Щодо доводів апелянта про відсутність у довідці про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 23.09.2021 часу здійснення габаритно-вагового контролю, суд зазначає, що дата та час здійснення габаритно-вагового контролю зазначені в талоні зважування від 23.09.2021 та в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 23.09.2021 № 305270, а незазначення у довідці про здійснення габаритно-вагового контролю часу його здійснення не ставить під сумнів достовірність відомостей про результати зважування транспортного засобу.
В апеляційній скарзі апелянт наголошує на відсутності документального підтвердження того, що майданчик для пересувного пункту ГВК на автомобільній дорозі М-12 Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам'янка, км. 423+647 праворуч відповідає вимогам п. ІІ Вимог до облаштування та технічного оснащення зон габаритно-вагового контролю №255 від 28.07.2016 та придатний для габаритно-вагового контролю, на що колегія суддів зауважує, що апелянтом не вказано у чому саме полягає невідповідність майданчика для габаритно-вагового зважування вказаному нормативно-правовому акту. Придатність майданчика для зважування ГВК підтверджується актом обстеження майданчика для ПП ГВК від 25.06.2020, де вказано про рішення комісії, що майданчик відповідає вимогам наказу Мінінфраструктури від 28.07.2016 №255 та придатний для проведення габаритно-вагового контролю, а також Графіком здійснення габаритно-вагового контролю з використанням пересувних пунктів ДП «Вінницький облавтодор», Державної служби України з безпеки на транспорті, документального вагового контролю у Вінницькій області на автомобільних дорогах загального користування на вересень 2021 року (т. 2 а.с. 127-128).
Суд зазначає, що наявність окремих технічних помилок при складенні відповідачем документів за наслідками габаритно-вагового контролю не спростовують правомірності висновку відповідача щодо допущеного позивачем порушення.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, де Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, позаяк зводяться виключно до переоцінки доказів та є незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті до уваги апеляційною інстанцією.
В апеляційній скарзі апелянт наводить практику апеляційних адміністративних судів для підтвердження своєї правової позиції, проте, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому практика апеляційних судів не є обов'язкового для застосування.
Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Матохнюк Д.Б. Гонтарук В. М.