Справа № 600/643/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції -Брезіна Т.М.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
06 липня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. ,
за участю: секретаря судового засідання: Бень Я.О.,
представника позивача Попової-Завгородньої С.Г.
представника відповідача: Юзьків М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради про скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича, Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, в якому просив:
-визнати незаконним, протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича від 03.02.2021 року №132-к "Про припинення повноважень директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради";
-визнати незаконним, протиправним та скасувати розпорядження Чернівецького міського голови Клічука Романа Васильовича від 03.02.2021 року № 135-к "Про звільнення ОСОБА_1 - директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради";
-поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради з 04.02.2021 року;
-стягнути з Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.02.2021 по день винесення рішення суду з розрахунку 1723,62 грн. одноденної заробітної плати.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що у відповідності до ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу та просить її задовольнити. В свою чергу, представник відповідача-Чернівецького міського голови заперечив стосовно задоволення апеляційної скарги і просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Решта учасників справи в судове засідання не з'явились, що у відповідності до ч.2 ст.313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 26.09.2018 позивач прийнятий на посаду директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради.
Розпорядженням Чернівецького міського голови від 03.02.2021 р. №132-к припинено повноваження директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради ОСОБА_1 відповідно до ст.42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні на підставі ч.1 ст.10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.
Відповідно до розпорядження Чернівецького міського голови від 03.02.2021 р. №134-к позивача звільнено з посади директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради 03.02.2021 р. у зв'язку із припиненням повноважень (п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України).
Вважаючи звільнення з посади незаконним, а розпорядження про припинення повноважень та звільнення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В свою чергу, статтею 7 Конституції України регламентовано, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
За визначенням наведеним у ч.1 ст.2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі Закон N 280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади-жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста-самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
За змістом частини першої статті 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР система місцевого самоврядування, з-поміж інших, включає виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.
Частинами першою, другою статті 12 Закону № 280/97-ВР визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
За приписами частин першої, третьої статті 51 Закону № 280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб. Міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.
Згідно з п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону N 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру".
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначено Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 року №2493-ІІІ (далі Закон № 2493-ІІІ).
Частиною першою статті 3 Закону № 2493-ІІІ унормовано, що посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
У частині першій статті 2 Закону Закон № 2493-ІІІ міститься визначення, що посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону № 2493-ІІІ на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Згідно ст.20 Закону № 2493-ІІІ крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" цим та іншими законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Чернівецького міського голови від 26.09.2018 №1358-К ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, у порядку переведення за його згодою.
Ст.14 Закону № 2493-III визначено класифікацію посад в органах місцевого самоврядування, згідно з якою посада директора департаменту віднесена до четвертої категорії посад.
Отже, директор Департаменту в розумінні Законів N 280/97-ВР та № 2493-III є посадовою особою місцевого самоврядування.
Питання припинення повноважень посадових осіб врегульовано зальними норми законодавства, тобто Кодексом законів про працю, та спеціальним законодавством Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Так, положеннями ст. 40 та ст. 41 КЗпП України визначено загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
За приписами абз. 1-5 ст. 20 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування припиняється також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов'язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).
Отже, загальні підстави для припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені Кодексом законів про працю України, в той час як положення Закону № 2493-III визначають спеціальні підстави.
Положеннями ст. 40 та ст. 41 КЗпП України встановлено загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Так, у п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України зазначено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.
Вищезазначене дає підстави для висновку, що припинення повноважень посадових осіб є однією із підстав для звільнення. При цьому, припинення трудових правовідносин з особою на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України залежить від волі власника та не потребує додаткових умов для реалізації вказаних положень. При цьому, вказана правова норма надає право власнику, або уповноваженому органу припинити трудові відносини з працівником без пояснення причини і не містить застережень щодо її поширення на посадових осіб залежно від форм власності або організаційно-правових форм підприємств, установ, організацій чи органів державної влади, місцевого самоврядування.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи позивача щодо відсутності достатніх підстав та мотивів для припинення повноважень, а також його звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.
Правова позиція, щодо відсутності застережень поширення п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України на посадових осіб місцевого самоврядування, відповідає висновкам Верховного Суду, застосованих у постанові від 06.08.2020 р. у справі №186/294/16-а.
Варто також звернути увагу і на те, що у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу не є порушенням його трудових прав, оскільки не обов'язково пов'язується з його звільненням. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу і його звільнення - це різні правові інститути. Припинення повноважень керівника або іншого члена виконавчого органу спричиняє зупинення роботи такої посадової особи, викликане відсутністю організаційних умов, необхідних для виконання роботи, оскільки без повноважень посадова особа не може здійснювати керівництво або функції члена виконавчого органу.
Частиною 1 ст.77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, у разі надання посадовою особою суб'єкта владних повноважень доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про правомірність прийнятого останнім рішення, позивач повинен спростувати ці доводи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачами доведено правомірність оскаржуваних розпоряджень Чернівецького міського голови Р. Клічука, а доводи позивача такими, що не знайшли свого правового підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 304, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 13 липня 2022 року.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.