Справа № 345/506/22
Провадження № 22-ц/4808/739/22
Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.
Суддя-доповідач Пнівчук
13 липня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі
головуючої Пнівчук О.В.
суддів: Девляшевського В.А., Томин О.О.
з участю секретаря Мельник О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 11 квітня 2022 року, в складі судді Кардаш О.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Курищук Ігор Васильович про витребування майна з чужого незаконного володіння,
ОСОБА_2 , в інтересах якої діяв адвокат Повх І.Д., звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , Приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Курищук І.В. про витребування майна з чужого незаконного володіння, а саме: 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що на підставі договору купівлі-продажу частини квартири від 26 грудня 2012 року за реєстровим №2675 вона придбала у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Дана квартира належала на праві спільної власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї - дружині ОСОБА_5 і внуку ОСОБА_3 по 1/3 частині кожному.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначала, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 284873422 від 16 листопада 2021 року їй стало відомо, що право власності на 2/3 купленої нею частини квартири по АДРЕСА_2 зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2117 від 16 листопада 2021 року.
Вважала, що нотаріус неправомірно видав свідоцтво на право власності на частину нерухомого майна, яка не могла ввійти до складу спадщини, оскільки таке було відчужено спадкодавцями за їх життя в користь позивача на підставі відплатного договору.
На думку позивачки, оскільки спірне майно нею придбано до 01 січня 2013 року то право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами ч.4 ст. 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину, відтак вона стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд винести рішення яким витребувати із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та встановити порядок виконання рішення суду, яким зазначити, що рішення суду є підставою для реєстратора вчинити дію - провести реєстрацію про право власності в цілому за ОСОБА_2 на нерухоме майно: 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 11 квітня 2022 року позов задоволено.
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Після набрання рішення законної сили зобов'язано провести реєстрацію про право власності в цілому за ОСОБА_2 на нерухоме майно: 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_1 вказала, що рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння підлягає скасуванню.
Зазначила, що спадковим майном вона заволоділа законно, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом №2117 від 16 листопада 2021 року.
Вважає, що позивачка ОСОБА_2 не оформила договір купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року, згідно вимог чинного законодавства, оскільки вступити в право власності нерухомого майна можна тільки з моменту державної реєстрації.
Про існування договору купівлі-продажу їй не було відомо, батьки також не повідомляли їй про його укладення.
Зазначила, що за чотири місяці до вчинення вищезазначеного договору, батьки оформили на неї та її племінника ОСОБА_3 доручення на право розпоряджатись їхнім майном, яке зареєстроване в єдиному реєстрі довіреностей.
Крім того, в рішенні суду зазначено, що на спадкове майно ОСОБА_1 не претендує, однак дане твердження є не вірним, оскільки від спадщини батьків вона не відмовлялась.
Апелянт просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
Правом на подачу відзиву сторони не скористались.
Сторони у судове засідання апеляційного суду не з'явилися, апелянтка ОСОБА_1 надіслала на адресу суду заяву у якій вказала, що за станом здоров'я не може брати участі у розгляді справи, однак будь-яких доказів щодо стану здоров'я не подала; представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6 надіслав заяву про розгляд справи без участі позивачки та її представника на підставі наявних матеріалів справи.
Треті особи ОСОБА_3 , приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Курищук І.В. у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи, колегія суддів, відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України, дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.
Постановляючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що з огляду на встановлені обставини в справі щодо набуття позивачкою права власності на 2/3 частини спірного нерухомого майна вимоги позивачки про витребування майна що знаходиться по АДРЕСА_2 з чужого незаконного володіння є обґрунтованими.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла державного концерну «Оріана» 03 липня 1996 року приватизована згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартира, що за адресою АДРЕСА_2 належала на праві спільної власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї: дружині ОСОБА_5 та внуку ОСОБА_3 (а.с. 13).
26 грудня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_2 з іншої укладено договір купівлі-продажу частини квартири згідно якої ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали (продали), а ОСОБА_2 прийняла у власність (купила) 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с. 14-17).
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до частини першої ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга ст. 319 ЦК України).
Згідно із частиною першою ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно ч. 4 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи що договір купівлі-продажу укладений між продавцями ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_2 посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Черепій Т.М. за реєстровим номером 2675 та в день укладення договору нотаріусом внесено запис у Державний реєстр правочинів за № 5424092 про реєстрацію договору у вказаному реєстрі (а.с. 14-17, 18-19).
22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Калуського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Курищука І.В. з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
16 листопада 2021 року приватним нотаріусом видано відповідачці ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом на 2/3 часток трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 73).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за життя своїм майном розпорядилися в користь позивачки ОСОБА_2 уклавши відповідний договір купівлі-продажу, отже вказане майно вибуло з їхньої власності.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Таким чином, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі на житлове приміщення, житловий будинок, інші споруди, є набуття самим спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 не здійснила державну реєстрацію нерухомого майна, а отже не набула право власності, слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини у справі виникли в день укладення позивачем відповідного договору купівлі-продажу частини спірної нерухомості, а саме 26 грудня 2012 року.
Згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України, в редакції чинній на момент укладення договору купівлі-продажу, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Частинами 3, 4 ст. 334 ЦК України передбачено, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
При цьому, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало саме за правилами ч. 4 ст. 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Особа, яка до 01 січня року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Наведений правовий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, провадження №14-188цс 20.
Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що здійснивши державну реєстрацію договору купівлі-продажу частини квартири від 26 грудня 2012 року, цього ж дня 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 вибуло із власності продавців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і перейшло у власність ОСОБА_2 .
У зв'язку з наведеним не заслуговують на увагу посилання апелянтки на те, що позивачка ОСОБА_2 не набула права власності на спірну частину нерухомого майна.
Доводи апелянтки про те, що за чотири місяці до вчинення договору купівлі-продажу квартири, батьки оформили на неї та її племінника ОСОБА_3 доручення на право розпоряджатись їхнім майном, та що про існування договору купівлі-продажу їй не було відомо не дають підстав для висновку про те, що договір купівлі-продажу частини квартири від 26.12.2012 року батьками відповідачки ОСОБА_1 з позивачкою ОСОБА_2 не укладався.
Крім того, такий договір у встановленому законом порядку не оспорювався та є чинним.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 11 квітня 2022 року - без зміни.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 липня 2022 року.
Головуюча О.В. Пнівчук
Судді: В.А. Девляшевський О.О. Томин