Справа № 953/24549/19
н/п 2/953/2164/22
12 липня 2022 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого суддя - Лях М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Мельник С.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін матеріали справи за позовом КП «Харківські теплові мережі» (адреса: 61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, р/ НОМЕР_1 , в ФХОУ ПАТ «Державний ощадний банк України») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду,-
12.12.2019 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (далі - позивач) звернулось до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 69 322, 63 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається нате, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та являється споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. У зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати наданих послуг утворилась заборгованість у розмірі 69 322, 63 грн. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 16.12.2019 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правила спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 27.01.2020 вирішено проводити заочний розгляд справи .
Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 27.01.2020 задоволені позовні вимоги Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», солідарно стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 69 322, 63 грн., стягнуто судовий збір у рівних частках по 480, 25 коп. з кожного.
11.05.2021 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.01.2020 у справі № 953/24549/19.
В обґрунтування зазначає,що заочним рішенням від 27.01.2020 задоволені позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі», стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за опалення та підігрів води в розмірі 69 332 грн. 63 коп. та судовий збір в розмірі 1921,00 грн. в рівних частках по 480, 25 коп. з кожного. Про існування вказаного заочного рішення відповідачу стало відомо під час ознайомлення з матеріалами справи в суді 22.04.2021 року, він не був повідомлений про час та дату судового засідання, судові повістки не отримував, тому не знав про розгляд справи, відзиву на позовну заяву не надавав. Крім того, зазначив, що заочний розгляд справи позбавив її можливості заявити клопотання про застосування строків давності, вважає, що в період, за який просить стягнути заборгованість позивач не було передбачено солідарну відповідальність. Крім того, у відповідній квартирі також зареєстрований ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому станом на момент прийняття рішення виповнилось 18 року, тому вважає, що докази на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, є достатніми для скасування заочного рішення.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 17.01.2022 задоволено заяву відповідача-3 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.01.2020 у справі № 953/24549/19, скасовано заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 27.01.2020 у справі № 953/24549/19, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У судове засідання учасники справи не з'явились, належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, причину неявки суду не повідомили.
Статтею 223 ЦПК України визначені наслідки неявки учасника справі у судове засідання.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач-1 та відповідач-3 не скористалися своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, учасники справи належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду, суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані заяви і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в багатоквартирному будинку АДРЕСА_2 .
Відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, тобто є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надаються Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі».
Облік нарахувань та оплат за вказані послуги здійснюються за абонентським особовим рахунком № НОМЕР_2 , який відкритий на ОСОБА_1 .
Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.
У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно нараховував відповідачам оплату за послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, однак відповідачі не виконували належним чином свої обов'язки по своєчасному внесенню в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого за період з 01.12.2013 р. по 31.10.2019 р. утворилася заборгованість в розмірі 69 322, 63 грн.
Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу надання послуг з теплопостачання, які регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За час дії спірних правовідносин, а саме за період з грудня 2013 по жовтень 2019 року діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV з подальшими змінами, (далі Закон №1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року №2189-VIII з подальшими змінами ( далі - Закон № 2189-VIII).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до положень частин 1, другої та третьої статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до частин 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.
Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
З наданої позивачем відомості нарахувань та оплат за теплову енергію з урахуванням періоду платежу вбачається, що за період з 01.12.2013 р. по 31.10.2019 р. за АДРЕСА_1 , утворилась заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі 69 322, 63 грн.
Зазначене свідчить про неналежне виконання відповідачами зобов'язань, а тому порушує право позивача на одержання плати за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за вищезазначеною адресою.
Доказів того, що послуги відповідачам не надавались, що вони не користувалася наданими послугами і потреби в таких послугах не мали, матеріалами справи не підтверджено.
Разом з тим, відповідачем-3 подано заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.
Згідно з п. 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
За таких обставин, з огляду на зроблену відповідачем -3 заяву про застосування строку позовної давності, та з урахуванням того, що позивач звернувся до суду з даним позовом 12.12.2019 року, суд частково задовольняє заявлені позовні вимоги, а саме в частині стягнення заборгованості за опалення та гарячу воду за період з 01.11.2016 по 31.10.2019 р. в сумі 48 956, 04 грн.
Стосовно доводів відповідача-3 про те, що позов повинен бути пред'явлений до всіх споживачів, включаючи ОСОБА_5 , якому станом на час прийняття рішення виповнилося 18 років, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Згідно зі ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
Визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з ч. 2 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Положеннями ч. ч. 1 та 3 ст. 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 83 ЦПК України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 7 ст. 81 ЦПК України).
При цьому, за приписами ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідачі неналежним чином виконували взяті на себе обов'язки з оплати послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 2, 13, 15, 16, 76-78, 81, 141, 223, 263, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання у розмірі 69 322, 63 грн. задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 48 956 (сорок вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) грн. 04 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 16 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 16 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 16 коп.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 339 (триста тридцять дев'ять) грн. 16 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119; 61005, м. Харків, вул. Мефодіївська, буд. 11).
Відповідачі:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ).
ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ).
Суддя