Справа № 640/847/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
14 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Єгорової Н.М.,
суддів Федотова І.В., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Сталь Продукт" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Сталь Продукт" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, у якому просило суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві №0161410504 та №0161430504 від 21 липня 2020 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та здійснення порушень процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що позивач порушив вимоги підпункту "г" пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України і, як наслідок, занизив базу оподаткування ПДВ за березень 2020 року на суму 115000,00 грн.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві відповідно підпункту до підп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за березень 2020 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 15 квітня 2020 року №9081816717), за результатами якої контролюючим органом складено акт від 10 червня 2020 року №542/26-15-05-04-01/42809251.
Під час перевірки, зокрема, встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Сталь Продукт" за березень 2020 року включило суму від'ємного значення, сформовану за рахунок придбання крана мостового однобалкового опорного електричного двошвидкісний КМО - 10,0-19,98-0-А5 (далі - кран) на підставі договору поставки від 22 жовтня 2019 року №221019-41, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод ПТО". Проте вказаний кран не введений в експлуатацію та, як наслідок, не використовується у господарській діяльності. Таким чином позивач порушив вимоги підп. "г" п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України і, як наслідок, занизив базу оподаткування ПДВ за березень 2020 року на суму 115000,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом 21 липня 2020 року складено податкове повідомлення-рішення №0161410504 про зменшення розміру бюджетного відшкодування ПДВ на 115000,00 грн. і застосування 28 750,00 грн. штрафної санкції та податкове повідомлення-рішення №0161430504 про застосування штрафу у розмірі 3400,00 грн. за платежем ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).
Вважаючи такі рішення контролюючого органу протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом не доведено та не підтверджено належними доказами використання позивачем товарів/послуг, необоротних активів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.
Згідно з підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Нормами підпункту "б" і "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Визначення поняття "капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи" міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення "Основні засоби"). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.
Відповідно до Інструкції про застосування Плану розрахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 "Капітальні інвестиції", а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).
Водночас рахунок 10 "Основні засоби" призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.
Аналіз наведених правових норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальше бюджетне відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач сформував податковий кредит у зв'язку з придбанням крану, що підтверджується відповідними первинними документами, а саме: договором поставки від 22 жовтня 2019 року №221019-41, укладений з товариством з обмеженою відповідальністю "Київський завод ПТО"; видатковою накладною №250301 від 25 березня 2020 року; товарно-транспортною накладною №Р250301 від 25 березня 2020 року.
До того ж, як встановлено колегією суддів, позивач повністю розрахувався з постачальником за придбаний кран, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, суми ПДВ по вказаним операціям відносилися позивачем до складу власного податкового кредиту з ПДВ на підставі податкових накладних, складених постачальником на оплачені суми, а саме: платіжне доручення №298 від 20 листопада 2019 року на суму 100 000 грн. (податкова накладна №36 від 20 листопада 2019 року); платіжне доручення №299 від 26 листопада 2019 року на суму 120 000 грн. (податкова накладна №55 від 26 листопада 2019 року); платіжне доручення №404 від 17 березня 2020 року на суму 490 000 грн. (податкова накладна №23 від 17 березня 2020 року); платіжне доручення № 409 від 17 березня 2020 року на суму 210 629,20 грн. (податкова накладна №22 від 17 березня 2020 року); платіжне доручення № 413 від 20 березня 2020 року на суму 41 066,55 грн. (податкова накладна №29 від 20 березня 2020 року).
Також колегія суддів зауважує, що вказані податкові накладні належним чином зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та на їх підставі позивачем включено податок на додану вартість в сумі 160282,62 грн. до податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди (листопад 2019 року та березень 2020 року).
Окрім того, передбачене Податковим кодексом України право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 "Основні засоби".
Якщо зазначені підприємством витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 "Капітальні інвестиції", таке підприємство має право на отримання бюджетного відшкодування.
Аналогічне правозастосування викладене і в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справа №817/321/17), від 06 жовтня 2021 року (справа № 420/7552/19).
Проаналізувавши наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючим не доведено та не підтверджено належними доказами використання позивачем товарів/послуг, необоротних активів в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку та, як наслідок, виникнення обов'язку у позивача нарахувати "компенсаційні" зобов'язання з податку на додану вартість на підставі пункту 198.5 ПК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді І.В. Федотов
Є.В. Чаку