Справа № 620/10022/21 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
12 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Висоцького А.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "27" жовтня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним рішення відповідача, оформленого листом від 12.08.2021 №2500-0304-8/40677, щодо не призначення позивачу пенсії за віком та зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове пенсійне страхування за заявою від 31.08.2020 та доданих до неї документів, виплатити заборгованість.
В обґрунтування позову зазначила, що звернулась до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком, проте їй відмовлено з підстав ненадання документів, передбачених постановою КМУ від 21.08.2019 № 788.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від "27" жовтня 2021 р. позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не призначає позивачу пенсію за віком, посилаючись на нормативно-правові акти, що регулюють порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, тоді як позивач такий статус не набула.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач в порушення вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VІІ та постанови КМ України від 5 листопада 2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» не надав довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи та документу про відмову від довідки про взяття на облік відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що слугувало підставою для відмови у призначенні пенсії за віком.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено наступне.
31.08.2020 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, проте пенсія призначена не була.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 у справі № 620/6880/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не прийняття, у встановлений законом строк, рішення про призначення або про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії згідно з поданою заявою від 31.08.2020 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 31.08.2020.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем розглянута заява позивача про призначення пенсії за віком і подані документи та листом від 12.08.2021 №2500-0304-8/40677 відмовлено у призначенні пенсії з тих підстав, що позивачем не надано документів, передбачених постановою КМУ від 21.08.2019 № 788.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною третьою статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання, кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, Законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Позивач, як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для призначення пенсії відповідач зобов'язаний призначити та здійснювати виплату пенсії позивачу.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено «Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій (далі Порядок № 22) відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Спірним питанням у цій справі є рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком з підстав ненадання позивачем довідки про взяття на облік як перемішеної особи або документа про відмову від такої довідки.
Так, пунктом 2.1 Порядку № 22 визначено вичерпний перелік документів для призначення пенсії за віком, зокрема підпунктом 5 - документи, які засвідчують особливий статус особи. Водночас вказаний перелік не містить надання такого документа як довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Посилання скаржника на положення постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», в редакції постанови КМУ від 21.08.2019 № 788, якими передбачено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (далі - внутрішньо переміщені особи), здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
Статус внутрішньо переміщеної особи не визначений у жодному міжнародному договорі, за яким Україна мала б зобов'язання. Поняття внутрішньо переміщеної особи міститься в рекомендаційному акті Організації Об'єднаних Націй «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) (див. визначення у п. 35 цього рішення).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у статті 1 Закону України № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
-перебуває на території України на законних підставах;
-має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб по Деснянського району м. Чернігова. З питання взяття її на облік як внутрішньо переміщену особу до управління не зверталась, що підтверджується довідкою Департаменту соціальної політики Управління соціального захисту населення Деснянського району від 08.12.2020 № 10-06/2325.
Тобто, позивач не набула статус внутрішньо переміщеної особи.
Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно не призначає позивачу пенсію за віком, посилаючись на нормативно-правові акти, що регулюють порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, оскільки позивач такий статус не набула.
Згідно з даними паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , місце проживання позивача з 14.07.2020 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
На виконання вимог статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якою передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання, позивач зареєстрував своє постійне місце проживання в м. Чернігові 14.07.2020, в результаті чого має право на отримання пенсії на загальних підставах.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, відмовляючи позивачу в призначенні пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.
Водночас право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано з метою ефективного відновлення порушеного права позивача задовольнив позов в повному обсязі, в тому числі щодо вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від "27" жовтня 2021 р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 12 липня 2022 року.
Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків