Справа № 620/16585/21 Суддя першої інстанції: Тихоненко О.М.
13 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ПФ в Чернігівській області), в якому просив:
- визнати протиправними дії Відповідача щодо виплати Позивачу з 01.04.2019 пенсії, обмеживши її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату позивачу пенсії без обмеження максимальним розміром та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01.04.2019.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії ГУ ПФ в Чернігівській області щодо виплати ОСОБА_1 з 01.04.2019 пенсії, обмеживши її максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.;
- зобов'язано ГУ ПФ в Чернігівській області здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром..
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в частині обмеження пенсії максимальним розміром визнані неконституційними, а відтак, за умови, що приписи Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» до спірних правовідносин не застосовуються, Відповідач безпідставно обмежив перераховану пенсію Позивача максимальним розміром. Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд зазначив, що суд не може вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, а тому позовна вимога про зобов'язання Відповідача виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 01.04.2019 є передчасною.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів з посиланням на практику Верховного Суду наведену в постановах від 10.09.2020 у справі №280/5154/19 та від 24.12.2021 у справі №580/5962/20 зазначає, що норми законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії неконституційними не визнані, а тому підлягають обов'язковому застосуванню.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що Відповідач безпідставно обмежив перераховану пенсію Позивача максимальним розміром. Крім того, підкреслює, що посилання Апелянта на висновки Верховного Суду є нерелевантними цій справі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ в Чернігівській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з 24.03.2000 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ в Чернігівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 10).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 у справі №620/1918/21 зобов'язано ГУ ПФ в Чернігівській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки від 03.11.2020 № ФЧ 57737 про розмір грошового забезпечення, складеної Чернігівським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки станом на 05.03.2019, з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум (а.с. 6- 9).
Водночас, судом першої інстанції встановлено, що з 01.04.2019 Відповідачем на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 у справі №620/1918/21 проведено Позивачу перерахунок пенсії та при її виплаті застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (а.с. 10).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 46 Конституції України, ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон про заходи реформування пенсійної системи), рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та ряду правових позиції Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на те, що з 20.12.2016 згідно рішення Конституційного Суду України відновлене право Позивача на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром.
З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, чинній з 01.01.2016 по 20.12.2016) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн
У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення суду конституційної юрисдикції передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, починаючи з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 300/633/19 та від 21.09.2021 у справі № 370/2610/17.
До того ж, в указаних постановах суд касаційної інстанції підкреслив, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, а тому внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
У цьому контексті Верховний Суд зауважив, що буквальне розуміння змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що наразі стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не містить положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині.
Що стосується доводів ГУ ПФ в Чернігівській області про те, що останнє правомірно здійснює виплату ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимальним розміром, оскільки таке обмеження передбачене статтею 2 Закону про реформування пенсійної системи, яка є чинною і неконституційною не визнавалася, колегія суддів зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом про реформування пенсійної системи, який набрав законної сили 01.10.2011.
Цим Законом внесено зміни у статтю 43 Закону шляхом викладення її в редакції Закону про реформування пенсійної системи.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону та положення частини першої статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону.
Водночас положення статті 2 Закону про реформування пенсійної системи (у частині поширення її дії на Закон), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом про реформування пенсійної системи - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону про реформування пенсійної системи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20 та від 18.05.2022 у справі №380/12337/20.
Колегія суддів погоджується з доводами Позивача про нерелевантність практики Верховного Суду, що наведена в апеляційній скарзі, оскільки, в постанові від 10.09.2020 у справі №280/5154/19 спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а в постанові від 24.12.2021 у справі №580/5962/20 спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України «Про прокуратуру», які не є тотожними цій справі.
Відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що обмеження Відповідачем максимального розміру пенсії Позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом, є протиправним.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 13 липня 2022 року.