Справа № 640/30495/21 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.
12 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
за участю секретаря Мельник К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними постанов, зобов'язання винити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив суд:
1) визнати протиправними дії заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо неналежного здійснення перевірки законності виконавчого провадження №62937896 у період з 05.08.2021 року по 18.08.2021 року;
2) визнати протиправними дії заступника начальника Центрального міжрегіонального управління - начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувала Михайла Степановича щодо виготовлення постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження без дотримання вимог частини четвертої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 4 розділу ІХ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 5 серпня 2016 року № 2432/5;
3) визнати протиправною постанову від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження, винесену заступником начальника Центрального міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління (м. Київ) Сувалом М. С.;
4) визнати протиправною постанову від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження № 62937896, винесену начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянком Іваном Андрійовичем;
5) визнати протиправною постанову від 15 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62937896, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шатохіним О. П.;
6) зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження № 62937896 у відповідності до вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року позов залишено без розгляду в частині позовних вимог про:
4) визнання протиправною постанову від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження № 62937896, винесену начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянком Іваном Андрійовичем;
5) визнання протиправною постанову від 15 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62937896, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шатохіним О. П.;
6) зобов'язання Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження № 62937896 у відповідності до вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року у справі № 640/30495/21 та направити справу для продовження розгляду по суті до суду першої інстанції.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.10.2021 року позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними, визнання протиправними постанов, зобов'язання винити дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року відкрито провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року позов залишено без розгляду в частині позовних вимог №№4-6:
- визнання протиправною постанову від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження № 62937896, винесену начальником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Подолянком Іваном Андрійовичем;
- визнання протиправною постанову від 15 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62937896, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шатохіним О. П.;
- зобов'язання Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо відновлення виконавчого провадження № 62937896 у відповідності до вимог статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Приймаючи рішення про залишення частини позовних вимог без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що звернувшись 25.10.2021 року з позовом до суду ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду щодо частини позовних вимог, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 2 ст. 287 КАС України встановлено інший (спеціальний) строк на звернення до суду з даним позовом, а саме - десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк в 10 днів визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, визначилась, чи буде вона звертатися до суду із позовом щодо захисту своїх прав, свобод чи інтересів у спорі з органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем.
Крім цього, початок строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тому, при визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду визначений строк від дати порушення його прав, свобод чи інтересів.
Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Колегія суддів звертає увагу, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, згідно скарги від 30.11.2020, адресованої Управлінню забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 17 листопада 2020 року стягувач (позивач) одержав реєстроване поштове відправлення з трек-номером 0305611930343, яке містило постанову про результати перевірки виконавчого провадження ВП № 62937896, підписану заступником начальника Управління - начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) Подолянком I.А. (а.с.20 том 1)
20 жовтня 2020 року стягувач (позивач) одержав реєстроване поштове відправлення з трек-номером 0305611950980, яке містило постанову про закінчення виконавчого провадження №62937896, винесену державним виконавцем 15 жовтня 2020 року.
Таким чином, про порушене право в частині позовної вимоги №4 ОСОБА_1 дізнався 30.11.2020; про порушене право в частині позовних вимог №№5, 6 позивач дізнався 20.10.2020, однак до суду з даним позовом звернувся лише 25.10.2021.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що станом на 30.11.2020 позивачу було відомо про наявність порушеного права у формі закінчення виконавчого провадження, а отже, позивач зобов'язаний був звернутись до суду у визначений 10-денний строк.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) в рішенні «Іліан проти Туреччини», зазначає, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
В контексті наведеного, суд зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Так, строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, що надає впевненості іншим учасникам правовідносин.
Водночас, саме позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права у сфері публічно-правових відносин, що також випливає із загального правила, встановленого частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. В іншому випадку - виникають підстави для зловживання процесуальними правами.
Враховуючи те, що про закінчення виконавчого провадження позивач знав 20.10.2020, а про постанову від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження № 62937896 позивач знав 17.11.2020, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про залишення позову без розгляду в цій частині, оскільки реалізація права на судовий захист в рамках даної справи в цій частині позовних вимог відбулась поза межами встановлених строків.
Також, судом першої інстанції було правомірно відхилено доводи ОСОБА_1 про те, що саме з постанови від 18 серпня 2021 року № 35 про результати перевірки законності виконавчого провадження, що винесена заступником начальника Центрального міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління (м. Київ) Сувалом М. С., що отримана позивачем 15.10.2021, останній дізнався, що постанови від 16 листопада 2020 року про результати перевірки виконавчого провадження № 62937896 та від 15 жовтня 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 62937896 не скасовані.
Колегія суддів звертає увагу, що суб'єктивні очікування позивача на ймовірне позитивне вирішення його спірних питань щодо закінчення виконавчого провадження в позасудовому порядку не можуть бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду, адже в такому випадку нівелюється спеціальний законодавчо встановлений 10-денний строк на звернення до суду, а позивач незалежно від власних переконань і обраного способу захисту порушеного права не був позбавлений можливості звернутись до суду у визначений строк, при тому, що ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» не визначає обов'язковості досудового врегулювання, водночас визначає альтернативний механізм оскарження дій та рішень: або до суду або до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що незалежно від задоволення, часткового задоволення або не задоволення скарги позивача, поданої в адміністративному порядку, момент виникнення порушеного права в частині закінчення виконавчого провадження є незмінним - 20.10.2020, водночас отримання позивачем 15.10.2021 постанови №35 від 18.08.2021 є підставою для оскарження даної постанови у визначений 10-деннний строк, до чого і зводяться позовні вимоги №1-3.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року - без змін.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 242, 243, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма
Повний текст постанови складено « 13» липня 2022 року.