Справа № 640/14561/21 Суддя першої інстанції: Клочкова Н.В.
13 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Губської Л.В., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації за затримку виплати заробітної плати, -
У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - Відповідач, МОН України), в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 07.06.2021 просила:
- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 135 561,36 грн, що включає в себе заборгованість з виплати надбавки за виконання особливо важливої роботи за січень та лютий 2021 року, вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат, компенсації у розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 13.02.2021 по 19.04.2021, а також 4 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу;
- стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 компенсацію у розмірі середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати за період з 20.04.2021 по 07.06.2021 у сумі 37 914,28 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.12.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обов'язком Відповідача, а їх розмір визначається виходячи в межах економії фонду оплати праці на розсуд керівника відповідного державного органу. Окремо суд підкреслив, що згідно наказу МОН України від 25.02.2021 №102-а встановлено надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ з 01 січня по 28 лютого 2021 року, однак прізвище ОСОБА_1 у додатку до нього відсутнє, а відповідний наказ Позивачем не оскаржувався. Щодо компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати суд зазначив, що оскільки у межах цього спору відсутні обставини порушення роботодавцем порядку проведення повного та правильного розрахунку з працівником при звільненні, то підстави для задоволення цієї частини позовних вимог також відсутні.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було вірно застосовано до спірних правовідносин норми чинного законодавства, які щодо посади, яку обіймала ОСОБА_1 , встановлюють надбавку за виконання особливо важливої роботи як обов'язкову фіксовану виплату. Підкреслює, що наказ МОН України від 25.02.2021 №102-а, на який посилається суд першої інстанції, не скасовує надбавку Позивачу, а лише встановлює її з 01.01.2021 по 28.02.2021 фахівцям з питань реформ. Зауважує, що цей наказ, як індивідуальний акт щодо чітко визначених фахівців з питань реформ, не може мати зворотної дії в часі, а відтак й створювати будь-які правові наслідки для ОСОБА_1 . У розрізі наведеного наголошує, що протиправна невиплата Позивачу всіх належних при звільненні сум є підставою для притягнення Відповідача до відповідальності, передбаченої ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Після усунення визначених в ухвалі від 12.01.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано справу з суду першої інстанції, яка надійшла 18.04.2022.
У відзиві на апеляційну скаргу МОН України просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що Концепцією реформування системи оплати праці державних службовців надбавка за виконання особливо важливої роботи скасовується, а чинним законодавством передбачено право керівника скасовувати надбавку або зменшувати її розмір. Підкреслює, що станом на 12.02.2021 МОН України не було відкрито бюджетних асигнувань на оплату праці фахівців з питань реформ, а відтак ця надбавка на момент звільнення ОСОБА_1 не встановлювалася. Окремо зауважує на правильності висновків суду про те, що встановлення державним службовцям додаткових стимулюючих виплат є правом, а не обов'язком Відповідача. В іншій частині аргументи відзиву на апеляційну скаргу відповідають мотивувальній частині рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, згідно наказу МОН України від 14.04.2018 № 182-а «Про призначення ОСОБА_1 » Позивача з 11.04.2108 призначено на посаду державного експерта директорату дошкільної та шкільної освіти як таку, яка обрана за конкурсом, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Цим же наказом встановлено випробування з метою перевірки відповідності ОСОБА_1 займаній посаді строком шість місяців (а.с. 20).
Наказом МОН України від 20.02.2020 № 53-а «Про переведення працівників» з 21.02.2020 ОСОБА_1 , державного експерта директорату дошкільної та шкільної освіти, переведено на посаду державного експерта директорату шкільної освіти (а.с. 82).
У подальшому наказом МОН України від 09.02.2021 №60-а «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , державного експерта директорату шкільної освіти, звільнено з 12.02.2021 за ініціативою суб'єкта призначення (а.с. 80).
Крім того, пунктом 2 цього наказу приписано управлінню бухгалтерського обліку та звітності ( ОСОБА_2 ) провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат та компенсацію за невикористану відпустку у кількості 42 календарних дні.
За твердженням Позивача, з ним було проведено лише частковий розрахунок. Так, при звільненні ОСОБА_1 було нараховано та утримано 113 986,97 грн, з яких: посадовий оклад - 5 300,00 грн; надбавка за ранг державного службовця - 100,00 грн; надбавка за вислугу років - 318,00 грн; індексація - 43,13 грн; компенсація за невикористану відпустку - 54 767,58 грн; вихідна допомога - 53 458,26 грн (а.с. 74).
Уважаючи, що з нею проведено неповний розрахунок при звільненні, а саме не було враховано та виплачено надбавку за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ за січень-лютий 2021 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Поряд з цим, судом першої інстанції встановлено, що наказом МОН України від 25.02.2021 №102-а «Про встановлення надбавок» встановлено надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ з 01 січня по 28 лютого 2021 року згідно з додатком, до якого ОСОБА_1 , державного експерта директорату шкільної освіти, включено не було (а.с. 63-64).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 47, 48, 116, 117 Кодексу законі про працю України (далі - КЗпП України), ст. ст. 1, 50, п. п. 7, 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» (далі - Закон), ст. 21 Закону України «Про оплату праці», Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 (далі - Положення №15), розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.11.2016 №905 «Про схвалення Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ» (далі - Концепція), суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки встановлення надбавок є правом, а не обов'язком керівника державної служби, воно здійснюється у межах фонду економії оплати праці, Позивача до наказу на 2021 рік щодо встановлення надбавок включено не було і такий наказ останнім не оскаржувався.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.11.2016 № 905-р «Про схвалення Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ» визначено, що фахівці з питань реформ - державні службовці, що призначаються на такі посади в рамках реалізації цієї Концепції за результатами відкритого конкурсу та відповідно до вимог і в порядку, що визначені Законом України «Про державну службу».
Посади фахівців з питань реформ - посади державної служби категорій «А», «Б» і «В», військові та дипломатичні посади з посадовими обов'язками, що передбачають, зокрема, підготовку та проведення реформ у відповідних сферах (визначення проблем, підготовка пропозицій та планів заходів щодо їх розв'язання, підготовка проектів відповідних актів законодавства, організація та участь у виконанні згаданих планів заходів, оцінювання результатів їх реалізації, здійснення інших аналітичних функцій), а також виконання основних завдань, пов'язаних із стратегічним плануванням діяльності державного органу, забезпеченням формування та/або реалізації державної політики у відповідних сферах, на які поширюються спеціальні умови оплати праці в рамках загальної системи оплати праці державних службовців.
Заробітна плата фахівців з питань реформ складається з: посадового окладу, відповідних надбавок і виплат, а також премії (у разі встановлення) відповідно до Закону України «Про державну службу»; стимулюючих виплат, встановлених для посад фахівців з питань реформ, які повинні бути уніфікованими для усіх рівнозначних посад.
Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно ст. 50 Закону держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з:
1) посадового окладу;
2) надбавки за вислугу років;
3) надбавки за ранг державного службовця;
4) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця;
5) виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою;
6) премії (у разі встановлення).
За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії.
При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.
У свою чергу, відповідно до пункту 7 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону умови оплати праці працівників органів державної влади, інших державних органів, їх апаратів (секретаріатів), державних підприємств, установ та організацій, органів влади Автономної Республіки Крим, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, визначаються Кабінетом Міністрів України і не можуть передбачати зменшення розміру їх заробітної плати.
Пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону передбачалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Положення №15 (тут і надалі у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.
Пунктом 2 згаданого Положення передбачено, що керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.
До додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки: 1) за інтенсивність праці; 2) за виконання особливо важливої роботи (п. 3 Положення №15).
При цьому абзацом 2 пункту 4 Положення №15 передбачено, що надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.
Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби в державному органі.
Нормативна регламентація встановлення надбавки за виконання особливо важливої роботи державним службовцям, посади яких належать до посад фахівців з питань реформ, визначена у п. 7 Положення №15.
Так, за правилами п. 7 Положення №15 надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється згідно з додатком 1 державним службовцям, посади яких належать до посад фахівців з питань реформ.
Надбавка за виконання особливо важливої роботи також встановлюється державним службовцям, які забезпечують впровадження пріоритетних реформ держави у відповідних галузях.
Надбавка за виконання особливо важливої роботи, передбачена абзацом першим цього пункту, виплачується в межах коштів, виділених в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ.
Надбавка за виконання особливо важливої роботи встановлюється державним службовцям, зазначеним в абзаці першому цього пункту, та нараховується з урахуванням фактично відпрацьованого часу протягом місяця.
На період випробування надбавка за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ встановлюється в розмірі 50 відсотків щомісячної надбавки за виконання особливо важливої роботи для таких фахівців згідно з додатком 1. Для фахівців з питань реформ, яким на 1 січня 2019 р. встановлено випробування, до завершення випробування зберігається встановлений розмір надбавки, який не перевищує розмір, визначений у додатку 1.
Під час встановлення зазначеної надбавки норми пункту 8 цього Положення в частині відповідного погодження не застосовуються.
У разі встановлення надбавки, визначеної абзацом першим цього пункту, інші надбавки, передбачені цим Положенням, не встановлюються.
Правова регламентація спірних правовідносин свідчить, що надбавка за виконання особливо важливої роботи державним службовцям, посади яких належать до посад фахівців з питань реформ, встановлюється на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби в державному органі, її розмір є фіксованим, про що свідчить зміст додатка 1 до Положення №15, однак її виплата здійснюється в межах коштів, виділених в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ.
Щодо посилання Апелянта на те, що встановлення такої надбавки є обов'язковим в силу наведених приписів Положення №15, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що указані норми визначають її фіксований розмір, однак не змінюють порядок її призначення (наказ (розпорядження) керівника державної служби в державному органі) та ставлять у залежність від обсягу коштів, виділених в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ.
Як вбачається із змісту наданих МОН України на виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.06.2022 документів, надбавка за виконання особливо важливої роботи була встановлена ОСОБА_1 на 2018, 2019 та 2020 роки наказами державного секретаря МОН України від 20.04.2018 №215-а, від 27.02.2019 №53-а, від 16.03.2020 №103-а відповідно.
У свою чергу, як було встановлено судом першої інстанції, надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ з 01.01.2021 по 28.02.2021 згідно з додатком затверджені наказом т.в.о. державного секретаря МОН України від 25.02.2021 №102-а і посада державного експерта директорату шкільної освіти у цьому додатку відсутня. Крім того, пунктом 2 наказу приписано управлінню бухгалтерського обліку та звітності здійснити перерахунок надбавок за січень 2021 року та врахувати, що виплата надбавок здійснюється у межах коштів, виділених на оплату праці фахівців з питань реформ за КПКВК 2201010 «Загальне керівництво та управління у сфері освіти і науки».
У розрізі наведеного помилковим є твердження Апелянта про те, що наказ т.в.о. державного секретаря МОН України від 25.02.2021 №102-а не скасовує раніше встановлену ОСОБА_1 надбавку, оскільки, як вже неодноразово було наголошено вище, встановлення надбавок здійснюється на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби в державному органі і такого наказу у період з 01.01.2021 і до моменту звільнення Позивача 12.02.2021 Відповідачем не приймалося.
Із змісту наданого суду апеляційної інстанції додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.01.2021 №49-р вбачається, що розподіл бюджетних призначень на підтримку реалізації комплексної реформи державного управління на 2021 рік щодо МОН України за КПКВК 2201010 «Загальне керівництво та управління у сфері освіти і науки» складає 34 103,8 тис грн, у тому числі оплата праці - 27 953,9 тис грн.
На підставі затвердженої Міністерством фінансів України довідки від 11.02.2021 №13/9 про зміни до річного розпису бюджету на 2021 рік та довідок керівника бухгалтерської служби МОН України від 12.02.2021 №1 про зміни кошторису на 2021 рік і від 12.02.2021 №2 про зміни до плату асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету на 2021 рік Державною казначейською службою України 18.02.2021 було перераховано на казначейський рахунок МОН України 4 496 100,00 грн на оплату праці за КЕКВ 2111 та 989 100,00 грн за КЕКВ 2120 на нарахування на оплату праці.
Отже, виділені в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ кошти надійшли на казначейські рахунки МОН України 18.02.2021, у той час як ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 12.02.2021.
Таким чином, з урахуванням нормативно встановленої залежності виплати надбавки за виконання особливо важливої роботи для фахівців з питань реформ від коштів, виділених в установленому порядку на оплату праці фахівців з питань реформ, а також з огляду на те, що така надбавка як і будь-яка інша встановлюється на підставі наказу (розпорядження) керівника державної служби в державному органі, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки, по-перше, виділені на оплату праці фахівців з питань реформ кошти надійшли на рахунки МОН України 18.02.2021, тобто після звільнення ОСОБА_1 з посади, по-друге, у наказі т.в.о. державного секретаря МОН України від 25.02.2021 №102-а, як керівника державної служби в державному органі, виплата такої надбавки Позивачу за період з 01.01.2021 по 12.02.2021 не передбачена.
З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 826/9793/18 та від 23.04.2020 у справі № 810/3573/18.
За таких обставин, оскільки у межах обставин цієї справи не було встановлено фактів невиплати належних звільненому працівникові сум та непроведення з ним остаточного розрахунку, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог й у цій частині.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Л.В. Губська
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 13 липня 2022 року.