Справа № 320/9390/21 Суддя першої інстанції: Щавінський В.Р.
13 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на проголошене о 12 годині 09 хвилині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, повний текст якого складено 17 грудня 2021 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Медвинської сільської ради Білоцерківського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Медвинської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі - Відповідач, Медвинська сільська рада) про:
- визнання протиправним рішення тринадцятої сесії восьмого скликання Медвинської сільської ради від 12.05.2021 №229 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Медвинської територіальної громади;
- зобов'язання Медвинської сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах села Коряківка, Богуславського (Білоцерківського) району, Київської області загальною площею 0,25 га.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції, із врахуванням висновків Верховного Суду, виходив з того, що спірна земельна ділянка не є вільною, на ній розміщене нерухоме майно, яке включено до складу спадщини третіх осіб, а тому надана Відповідачем відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд є правомірною та такою, що відповідає вичерпним підставам, визначеними ч. 7 ст. 118 ЗК України.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його повністю та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому посилається, по-перше, на неврахування судом першої інстанції, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як відсутність інформації про спадкоємців, по-друге, оспорюване рішення не містить вичерпних підстав для відмови, визначених ч. 7 ст. 188 Земельного кодексу України, по-третє, в матеріалах справи відсутня поземельна книга за формою, наведеною в додатку №8 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 №1051, по-четверте, судом першої інстанції не було враховано, що згідно наданих Позивачем графічних матеріалів на спірній земельній ділянці будівлі відсутні, що також було підтверджено поясненнями чоловіка Позивача, який був допитаний як свідок.
Після усунення визначених в ухвалі від 07.02.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків та звільнення Апелянта від сплати судового збору за подання апеляційної скарги ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2022 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що, спірна земельна ділянка згідно відомостей поземельної книги належала ОСОБА_2 , який за заповітом від 21.02.2044 заповів усе своє майно ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрита спадкова справа, у 2019 році ОСОБА_3 помер, спадкоємцем усього його майна за законом стає його мати, а тому відсутні законні підстави у наданні Позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Святошинським РВ ГУДМС України в місті Києві, та отримує державну соціальну допомого по народженню дитини (а.с. 5, 12).
24.03.2021 Позивач звернувся до Медвинської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах села Коряківка, Богуславського (Білоцерківського) району, Київської області загальною площею близько 0,25 га, згідно доданих графічних матеріалів (а.с. 6.).
Листом від 22.04.2021 №312 Відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що заява від 24.03.2021 (вх. №307/02-45) буде передана на розгляд постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, екології, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою, результати якої будуть передані на розгляд сесії для прийняття відповідного рішення (а.с. 7).
Протоколом засідання постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, екології, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою громадян №4 від 07.05.2021 рекомендовано відмовити Позивачу у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у межах села Коряківка Богуславського (Білоцерківського району) орієнтовною площею 0,25 га у зв'язку з тим, що на даній земельній ділянці знаходиться житлова будівля власник якої невідомий (а.с. 25-34).
Рішенням 13 сесії VIII скликання Медвинської сільської ради від 12.05.2021 №229 «Про відмову у наданні дозволу громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Медвинської територіальної громади», відмовлено Позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території Медвинської територіальної громади. Підставою для відмови визначено те, що на бажану земельну ділянку відсутня інформація про спадкоємців (а.с. 9). Про вказане рішення ОСОБА_1 була повідомлена листом від 21.05.2021 №387 (а.с. 8).
У ході судового розгляду судом першої інстанції також було встановлено, що згідно відомостей з поземельної книги житлова будівля на спірній земельній ділянці належала ОСОБА_2 (а.с. 34-35); згідно заповіту від 24.02.2004 ОСОБА_2 заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б не складалося ОСОБА_3 (а.с. 61); 28.07.2005 відкрита спадкова справа згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі у зв'язку із смертю ОСОБА_2 . У 2019 році ОСОБА_3 помер і спадкоємцем за законом, згідно ст. 1258 Цивільного кодексу України усього його майна стала його мати (а.с. 23).
15.11.2021 комісією Медвинської сільської ради було складено акт обстеження об'єкта нерухомого майна та зроблено фотографії, на яких зображено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будинок, поряд з яким розташована господарська будівля (а.с. 63-67).
Крім того, судом першої інстанції, в якості свідка був допитаний чоловік Позивача ОСОБА_4 який повідомив, що бажана Позивачем земельна ділянка нікому не належить та на ній не знаходяться жодної будівлі (а.с. 69-72).
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 41 Конституції України, ст. ст. 3, 12, 40, 116, 118, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 1225, 1268, 1270, 1277, 1283 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), прийшов до висновку, що рішення Медвинської сільської ради сільської ради про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є законним та обґрунтованим, оскільки на спірній земельній ділянці розміщено нерухоме майно, яке включено до складу спадщини третіх осіб.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи ч. 2 ст. 4 ЗК України визначають, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно п. п. «б» ч. 1 ст. 19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються в тому числі на таку категорію, як землі житлової та громадської забудови.
За правилами ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно ч. ч. 3-4 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом «г» ч. 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
З наведеного випливає, що законодавцем гарантовано право безоплатної передачі земельної ділянки громадянину у власність, зокрема, у межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями ст. 118 Земельного кодексу України.
Так, згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ст. 118 ЗК України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції, рішенням Медвинської сільської ради від 12.05.2021 №229 відмовлено Позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав відсутності інформації про спадкоємців на спірну земельну ділянку.
У свою чергу, колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що матеріалами справи підтверджується, розміщення на спірній земельній ділянці нерухомого майна (а.с. 34-35, 63-67), яке є згідно наданого Відповідачем заповіту є об'єктом спадщини (а.с. 61).
Статтею 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ч. 5 ст. 1277 ЦК України спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1283 ЦК України охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Нотаріус або в сільських населених пунктах - уповноважена на це посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини за заявою спадкоємців або за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян, або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю власною ініціативою вживає заходів до охорони спадкового майна . Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою. Особи або органи, що вживають заходів з охорони спадкового майна, мають право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна.
За таких обставин судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка із розташованим на ній нерухомим майном належала ОСОБА_3 та після його смерті перейшла за спадком його матері, і не визнавалась відумерлою спадщиною, станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Відповідачем.
Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.
Згідно ч. 2 ст. 377 ЦК України якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Згідно ч. 1 ст. 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення..
Отже, законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на цій земельній ділянці. Водночас перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою.
Таким чином, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 814/1498/18, від 20.01.2020 у справі №724/428/17.
Отже, у випадку надання дозволу Позивачу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки неможливо буде встановити, як вона співвідносяться із земельними ділянками під об'єктами спадкового нерухомого майна, які необхідні для його обслуговування, що в силу приписів ч. 7 ст. 118 ЗК України є належною підставою для відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки, з огляду на встановлені вище обставини.
Крім того, колегія суддів, погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що комісія Медвинської сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, екології, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою громадян, може надавати висновки і рекомендації, які можуть бути оформлені, як в межах цієї справи протоколом (а.с. 25-34) і враховуватися радою при винесенні відповідного рішення. На користь цього висновку свідчать зазначені судом першої інстанції положення ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», із змісту яких випливає, що постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань.
Також колегія суддів критично оцінює доводи Апелянта, про невідповідність наданої Відповідачем земельної книги формі, визначеній в додатку №8 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», оскільки із змісту наданих документів (а.с. 34-35), вбачається, що інформація про власників домоволодіння по спірній земельній ділянці, вносилася органом місцевого самоврядування протягом 2001-2005 років, тобто до затвердження відповідної форми, а відтак зазначений нормативно-правовий акт застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.
Окрім цього, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги свідчення допитаного у якості свідка чоловіка Позивача про відсутність нерухомого майна на спірній земельній ділянці, оскільки вони спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами, а саме відомостями поземельної книги (а.с. 34-35) та актом обстеження об'єкта нерухомого майна з фотографіями до нього (а.с. 63-67).
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що, приймаючи рішення про відмову в позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 13 липня 2022 року.