14 липня 2022 р. № 400/1621/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, вул. Миру, 5, с. Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160,
про:визнання протиправним та скасування рішення від 11.01.2022 року; зобов'язання вчинити певні дії,
04 лютого 2022 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (далі - відповідач) про:
визнання протиправним та скасування Рішення відповідача від 11.01.2022 «Про надання дозволу громадянці України ОСОБА_1 на розроблення документації із землеустрою для ведення особистого селянського господарства», яким позивачці відмовлено у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га, кадастровий номер 4825181600:01:000:1707, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території відповідача;
зобов'язання відповідача надати позивачці дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території відповідача.
Підставою позову позивачка вказує те, що відмова у надані їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення селянського господарства:
оформлена у формі листа-відповіді на заяву, а не у формі рішення відповідача;
аргументована перебування земельної ділянки в оренді, що не відповідає положенням частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Крім цього, позивачка акцентує увагу на тому, що найбільш ефективним способом захисту порушеного її права є зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.02.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Адміністративний позов і ухвала суду від 04.02.2022 про відкриття провадження надіслані відповідачу в його електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та отримані ним 16.02.2022, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався. На підставі частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішив справу за наявними матеріалами.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 і від 17.05.2022 № 341/2022 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб та з 25.05.2022 строком на 90 діб.
Відповідно до підпункту 5 пункту 3 розділу V Переліку територіальних громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 08 липня 2022 року, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 08.07.2022 № 147), Миколаївська міська територіальна громада, на території якої розміщується Миколаївський окружний адміністративний суд, віднесена до громад, що розташовані в районні проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).
Враховуючи вищезазначене і значну інтенсивність воєнних (бойових) дій, що проводяться на цей час на території Миколаївської міської територіальної громади, суд не вбачає за можливе розглянути справу в судовому засіданні з викликом сторін. Тому ця справа розглядається судом у порядку письмового провадження. Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши позовну заяву по суті, повно і всебічно, з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
10.12.2021 позивачка звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів) (а.с. 13).
До клопотання позивачка додала графічний матеріал із зазначенням місця розташування земельної ділянки (а.с. 14), копії паспорта і картки фізичної особи-платника податків про одержання ідентифікаційного номера (а.с. 17), а також згоду на обробку персональних даних (а.с. 18).
За результатами розгляду вищезазначеного клопотання відповідач надіслав на адресу позивачки лист від 11.01.2022 № К-289-02-26-21. В цьому листі відповідач повідомив позивачку про те, що її заява була розглянута на постійній комісії сільської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою, комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження та транспорту (далі - Постійна комісія відповідача). За результатами розгляду її заяви їй відмовлено у задоволені клопотання у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, а саме частині сьомій статті 118 ЗК України, земельна ділянка, що передбачається до відведення, перебуває в оренді.
Вважаючи таку відповідь відповідача протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Так, позивачка переконана, що відповідачем порушено її право на отримання безоплатно земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами «а» і «б» частини першої статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить:
розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно з частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Отже, оскільки питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях відповідної ради, тому способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, з регулювання земельних відносин, є прийняття нею рішення.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 221/285/17.
Частина друга статті 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.
Відтак громадяни України мають право безоплатно набути у приватну власність із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі до 2,0 гектарів.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.
Згідно з першим реченням частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Абзацом першим частини сьомої статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Таким чином, частиною сьомою статті 118 ЗК України визначено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу місцевого самоврядування, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:
а) надати дозвіл;
б) надати мотивовану відмову у надані дозволу.
Суд встановив, що клопотання позивачки про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки за кадастровими номерами 4825181600:01:000:1707, що знаходяться в межах території Радсадівської сільської територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області (а.с. 13), розглядалось лише на засіданні Постійної комісії позивача.
Як наслідок, питання про надання позивачці відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою на сесії Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області не розглядалось.
Відтак відповідач не прийняв жодного передбаченого законом рішення за наслідками розгляду клопотання позивачки, а лише надіслав їй лист від 11.01.2022 № К-289-02-26-21 (а.с. 19), яким повідомив, що за результатами розгляду її клопотання на Постійній комісії відповідача їй відмовлено у надані дозволу. Такі документи (рішення Постійної комісії відповідача і лист від 11.01.2022 № К-289-02-26-21) не є рішенням суб'єкта владних повноважень (індивідуальним актом) у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України і частини сьомої статті 118 ЗК України.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що Радсадівська сільська рада Миколаївського району Миколаївської області, як органом місцевого самоврядування, допустила протиправну бездіяльність у зв'язку з неприйняттям всупереч вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України жодного рішення за результатами розгляду клопотання позивачки. Така бездіяльність відповідача є протиправною.
Поряд з цим, лист відповідача від 11.01.2022 № К-289-02-26-21 не є індивідуальним актом і має лише інформаційний характер.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його положень.
Відтак суд не може визнати протиправним і скасувати лист, який носить лише інформативний характер і не є індивідуальним актом.
З огляду на зазначене суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування Рішення відповідача від 11.01.2022, тобто відповідного листа, не підлягають задоволенню.
При цьому суд звертає увагу, що в листі від 11.01.2022 № К-289-02-26-21 підставою для відмови позивачці у наданні відповідного дозволу вказано те, що бажана земельна ділянка перебувала в оренді.
Згідно з другим реченням частини сьомою статті 118 ЗК України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто частиною сьомою статті 118 ЗК України закріплено виключний перелік підстав для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №813/481/17, від 22.04.2019 у справі №263/16221/17 та від 29.09.2020 у справі № 814/2221/17.
Поміж цих підстав відсутня така підстава, як перебування земельної ділянки (її частини) у користуванні (в тому числі в оренді) третіх осіб.
Тому твердження відповідача про те, що перебування відповідної земельної ділянки в оренді є підставою для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не ґрунтується на нормах законодавства України.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачці на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 245 КАС України суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача, суб'єкта владних повноважень, прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Наведені обставини суд не встановив. Оцінка правомірності бездіяльності стосувалася лише тих мотивів, які наведено у листі відповідача від 11.01.2022 № К-289-02-26-21. Однак суд не досліджував, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 814/2221/17
При аргументації цієї позовної вимоги позивачка посилається на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 24.01.2019 у справі № 806/2978/17, від 16.05.2019 у справі № 812/1312/18, від 14.08.2019 у справі № 640/4434/18, від 11.09.2019 у справі № 819/570/18 і від 12.06.2020 у справі № 808/3187/17.
У вищезазначених справах у спірних правовідносинах відповідачами або приймалися рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, або відповідачі на виконання рішень судів щодо повторного розгляду відповідних клопотань позивачів знов надавали відмови позивачам у формі листів.
Суд не застосовав ці висновок, оскільки у цій справі за результатами розгляду клопотання позивачки відповідачем ще не було прийнято жодного рішення.
Відтак суд прийшов до висновку, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача надати дозвіл позивачці на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства не підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 07.02.2020 у справі № 826/11086/18).
У постанові Верховного Суду 25.03.2020 у справі № 752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов'язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За приписами пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тому суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом:
визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у неприйняті ним рішення за результатами розгляду клопотання від 10.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів);
зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання від 10.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів) та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Квитанцією від 03.02.2022 (а.с. 1) підтверджується понесення позивачкою судових витрат у розмірі 992,40 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Миру, 5, с. Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160; код ЄДРПОУ: 04375636) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Миру, 5, с. Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160; код ЄДРПОУ: 04375636), яка полягає у неприйняті нею рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 10.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів).
3. Зобов'язати Радсадівську сільську раду Миколаївського району Миколаївської області (вул. Миру, 5, с. Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160; код ЄДРПОУ: 04375636) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 10.12.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 4825181600:01:000:1707 в межах території Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів) та прийняти рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Миру, 5, с. Радісний Сад, Миколаївський район, Миколаївська область, 57160; код ЄДРПОУ: 04375636) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 (сорок) копійок.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
7. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Рішення складено в повному обсязі 14 липня 2022 року