ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"13" липня 2022 р. справа № 300/2347/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням №091630010600 від 07.04.2022 йому не зараховано період роботи з 27.03.1993 по 24.01.1994 до загального стажу та періоди роботи з 01.04.1999 по 10.01.2001, з 01.12.2011 по 17.05.2019, з 21.05.2019 по 28.12.2021 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2. Як наслідок, протиправно прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ним подано до Пенсійного фонду України скаргу від 06.05.2022, однак відповіді щодо результатів її розгляду не отримано. Тому вважає таку бездіяльність протиправною. Крім цього, просив суд визнати протиправним та скасувати оскаржене рішення та зобов'язати пенсійний орган розглянути його заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням встановлених обставин та прийняти нове рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що до заяви від 23.02.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах ним надано копію трудової книжки, в якій зазначено періоди трудового стажу на посадах, які входять до списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням №091630010600 від 07.04.2022 відмовлено йому у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком по cписку №2, періоди роботи з 01.04.1999 по 10.01.2001, з 01.12.2011 по 17.05.2019, з 21.05.2019 по 28.12.2021 та до загального стажу період роботи з 27.03.1993 по 24.01.1994. Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Його трудова книжка містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірні періоди, а посади майстра на абразивній дільниці та оператора з добування нафти і газу відносяться до професій з особливо тяжкими та шкідливими умовами праці, що дають право на пільгову пенсію за віком по списку №2. Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №091630010600 від 07.04.2022, яким відмовлено в призначенні пенсії, є протиправним та підлягає до скасування. Отже, слід зобов'язати відповідача розглянути його заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням встановлених обставин та прийняти нове рішення. Крім цього, ним подано до Пенсійного фонду України скаргу від 06.05.2022 на вказане рішення, однак відповіді щодо результатів її розгляду не отримано. Просив суд визнати бездіяльність Пенсійного фонду України щодо не розгляду його скарги протиправною.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області подано відзиви на позовну заяву, які надійшли на адресу суду 30.06.2022 та 12.07.2022. У відзивах зазначено, що ОСОБА_1 подав скаргу до Пенсійного фонду України на спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Оскільки Пенсійним фондом України відповідь на вказану скаргу не надано, то на думку відповідача, позов подано передчасно, а позовні вимоги задоволенню не підлягають. Крім цього представником відповідача вказано, що позивачем не було подано накази підприємств про результати атестації робочих місць за умовами праці та уточнюючі довідки відповідно до Порядку №637, які підтверджують періоди, що зараховуються до спеціального стажу, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків та зайнятість протягом повного робочого дня на роботах із шкідливими та важкими умовами праці. У зв'язку із відсутністю пільгового стажу роботи позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2. Просив суд в задоволенні позову відмовити.
Пенсійний фонд України скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Просив суд в задоволенні позову відмовити вказавши, що Пенсійним фондом України розглянуто звернення позивача в межах компетенції, в порядку та в строк, встановленні Законом України «Про звернення громадян». Листом від 08.06.2022 №12544-12159/Б-03/8-2800/22 ОСОБА_1 надана відповідь на його скаргу від 06.05.2022. Таким чином, аргументи позивача, що Пенсійним фондом України не розглянуто скаргу на рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №091630010600 від 07.04.2022 не відповідають дійсності.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.06.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно ч. 1 ст. 8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону (частина 1 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
При цьому, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
В свою чергу, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам".
Отже, у статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII було встановлено страховий стаж роботи для чоловіків не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців пільговий стаж.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 по справі № 360/3611/20 в аналогічних відносинах дійшла до висновку, що застосуванню підлягають норми Закону № №1788-XI з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону № 1058-IV.
Окрім цього, суд зазначає, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 звернувся із заявою від 23.02.2022 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про призначення пенсії за віком по Списку № 2 (а.с.25-26).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 07.04.2022 №091630010600 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. У даному рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 27.03.1993 по 24.01.1994 у зв'язку із відсутністю наказу про звільнення, чим порушено п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110. Крім цього вказано, що стаж роботи за списком №2 відсутній (а.с.4).
Позивач звернувся до Пенсійного фонду України із скаргою від 06.05.2022 на рішення від 07.04.2022 №091630010600 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій зокрема просив скасувати вказане рішення (а.с.7).
За результатом розгляду вказаної скарги, Пенсійний фонд України листом від 08.06.2022 №12544-12159/Б-03/8-2800/22 повідомив, що уточнюючі довідки відповідно до Порядку №637, які підтверджують періоди, що зараховуються до спеціального стажу, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків та зайнятість протягом повного робочого дня на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, позивачем не надавалися. Тому у зв'язку із відсутністю пільгового стажу роботи позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 (а.с.46).
Порядок розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 за №18-6, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2007 року за №1241/14508, визначає процедуру подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій (далі - рішення), прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - органи, що призначають пенсії).
У разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня (п.2 Порядку №18-6).
Відповідно до п.3 вказаного Порядку скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - заявник). Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.
Враховуючи наведене, суд відхиляє як безпідставні доводи представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про те, що ОСОБА_1 передчасно подано позов, оскільки Пенсійним фондом України відповідь на його скаргу від 06.05.2022 не надано, та зазначає, що подання позивачем скарги на оскаржене рішення не позбавляє його права звернення до суду.
Згідно п.9 Порядку №18-6 орган Пенсійного фонду України зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його у термін не більше одного місяця від дня надходження скарги на адресу заявника поштою або надати йому під розписку.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, орган Пенсійного фонду України може прийняти рішення про продовження строків розгляду скарги заявника, про що письмово повідомити заявника до закінчення тридцятиденного строку. При цьому загальний термін розгляду скарги не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду скарги може бути скорочено від встановленого цим пунктом терміну.
У разі, якщо останній день строків розгляду скарги припадає на вихідний або святковий день, останнім днем таких строків вважається перший наступний робочий день.
Як вбачається з матеріалів справи, лист від 08.06.2022 №12544-12159/Б-03/8-2800/22 на скаргу ОСОБА_1 відправлено 09.06.2022 за вказаними заявником поштовими реквізитами поштовим відправленням (а.с.47).
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність бездіяльності з боку відповідача щодо розгляду скарги позивача, адже Пенсійним фондом України розглянуто скаргу від 06.05.2022 на рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №091630010600 від 07.04.2022 у строк, визначений Порядком №18-6. Тому позов в цій частині не підлягає до задоволення, оскільки в даному випадку, порушене право позивача, яке підлягає захисту відсутнє.
Щодо незарахування позивачу періоду роботи з 27.03.1993 по 24.01.1994 до його страхового стажу суд зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1988, позивач наказом №7 від 27.03.1993 прийнятий старшим інженером-електриком кооперативу «Прискорення»; 21.05.1993 - призначений головним інженером машинобудівного комплексу кооперативу «Прискорення»; з 24.01.1994 позивача звільнено за переведенням (а.с.5).
При цьому суд зазначає, що вказані записи у трудовій книжці скріплені печаткою та підписом голови кооперативу «Прискорення», однак запис про звільнення з роботи не містить посилання на наказ на підставі якого позивача було звільнено з такої роботи.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Одночасно, пунктами 2.6, 2.8-2.10 Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Відповідно до п.2.27 Інструкції №58 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
Днем звільнення вважається останній день роботи.
Як встановлено судом, у оскарженому рішенні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 27.03.1993 по 24.01.1994, оскільки відсутній наказ на звільнення. Таким чином, підставою незарахування зазначеного періоду роботи до страхового стажу стала допущена помилка при заповненні трудової книжки позивача, зокрема внесення запису про підставу звільнення - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи, характер праці тощо.
Суд приймає до уваги те, що відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів трудової книжки ОСОБА_1 , натомість одразу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 27.03.1993 по 24.01.1994.
На переконання суду, навіть за умови наявності помилки при внесенні записів до трудової книжки, обов'язок щодо ведення якої покладено на роботодавця, така помилка не може мати наслідком позбавлення особи права зарахування певного періоду роботи до трудового стажу.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 27.03.1993 по 24.01.1994.
Стосовно відсутності у позивача пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком по cписку №2, суд зазначає наступне.
За приписами ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній.
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з п. 20 цього Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках, а саме за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 трудової книжки "Відомості про роботу" пишеться: "прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватися у дужках.
Якщо працівнику в період роботи надається новий розряд, тоді про це в установленому порядку робиться відповідний запис.
Пунктом 4.1 Інструкції передбачено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
В трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 01.08.1988 зазначено наступні періоди роботи:
- з 01.04.1999 (наказ від 29.03.1998 №28) по 10.01.2001 (наказ від 10.01.2001 №2) в кооперативі «Машинобудівник» майстром на абразивній дільниці (професія №2150800б-22428 за списком №2);
- 01.12.2011 (наказ від 01.12.2011 № 01-12/11/01) по 17.05.2019 (наказ від 17.05.2019 № 21-к) в ТОВ «Уркнафтогазінвест» оператором з видобутку газу (01.08.2018 назву посади змінено на «оператор з добування нафти й газу 6 розряду»);
- з 21.05.2019 (наказ від 20.05.2019 № 20-05/19/01) по 28.12.2021 (наказ від 17.12.2021 № 17-12/21) в ТОВ «Прикарпатська енергетична компанія» оператором.
Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Посади, які обіймав позивач (майстер на абразивній дільниці та оператор з добування нафти й газу) за спірні періоди були передбачені Списками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 за №162 (розділ XIV «Метолообробка» підрозділ 8 "Абразивне та графітно-тигельне виробництво", б) керівники і спеціалісти), постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 за №36 (розділ XII "Буріння, видобуток та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля та сланцю", підрозділ 2 "Добування нафти, газу та газового конденсату", а) робітники), які були чинні на період його роботи.
На переконання суду, оскільки відомості про роботу ОСОБА_1 на посадах, віднесених до списку №2, підтверджені записами в трудовій книжці, то є підстави для зарахування періодів роботи з 01.04.1999 по 10.01.2001, з 01.12.2011 по 17.05.2019, з 21.05.2019 по 28.12.2021 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2.
Суд також приймає до уваги те, що у рішенні про відмову у призначенні пенсії №091630010600 від 07.04.2022 не зазначено, які періоди роботи ОСОБА_1 зараховані до його пільгового стажу, а які ні з обґрунтуванням мотивів не зарахування до стажу таких періодів. Натомість відповідачем констатовано про відсутність у позивача стажу роботи за списком №2.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Вирішуючи спір суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Суд вважає, що за встановлених обставин справи Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у оскарженому рішенні не наведено достатньо вагомих та суттєвих обгрунтувань та не доведено правомірності відмови зарахування позивачу періодів роботи з 01.04.1999 по 10.01.2001, з 01.12.2011 по 17.05.2019, з 21.05.2019 по 28.12.2021 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2.
Отже таке рішення не можна вважати чітким та зрозумілим.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №091630010600 від 07.04.2022 прийняте відповідачем є протиправним та підлягає до скасування.
З врахуванням наведеного, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.02.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2.
Одночасно суд наголошує, що при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 органу Пенсійного фонду України слід врахувати правову оцінку суду висловлену в цьому судовому рішенні.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльність, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 700 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 07.04.2022 №091630010600 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців,15, м. Івано-Франківськ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 23.02.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні суду.
В задоволенні позову до іншого відповідача відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 700 (сімсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.