13 липня 2022 року Справа № 280/1685/22 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд.26; код ЄДРПОУ 03193086)
про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року як учаснику бойових дій, у розмірі який не відповідає ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18);
- стягнути з Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 7779,00 гривень, як різницю між належними до виплати грошовими коштами відповідно до ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та фактично сплаченими грошовими коштами.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виплата у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня у сумі 1491,00 грн., як учаснику бойових дій, не відповідає ч.4 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 07 лютого 2022 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідач 17.02.2022 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, з наступного: позивач дійсно перебуває на обліку в управлінні як учасник бойових дій, користується пільгами та компенсаційними виплатами передбаченими Законом №3551-XII, але розмір грошової допомоги управлінням у сумі 1491,00 грн. за 2021 рік не нараховувався. Розмір грошової допомоги був нарахований Головним управлінням ДСНС в Запорізькій області на підставі списків осіб, які перебувають на їх обліку зі свого спеціального рахунку. Управління жодним чином не впливає на виділення коштів, не має їх в наявності, повинно нести відповідальність, його дії визнаються неправомірними, а виплата за рішеннями задоволених позовів покладається на місцеві бюджети, відповідач не має підстав щодо розпорядження коштами з Державного бюджету. При отриманні цільових коштів відповідач лише спрямовує їх за призначенням та у визначених розмірах. Відповідач отримує кошти від Департаменту і тільки потім, перераховує на спеціальний рахунок ГУ ДСНС України в Запорізькій області. Міністерство соціальної політики, як головний розпорядник коштів, Кабінет Міністрів України, як орган, який прийняв нормативно-правовий акт, та Департамент соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації і є належними відповідачами по даній справі. Позивачем також пропущений строк звернення до суду з позовною заявою. Просить у задоволені позову відмовити.
Ухвалою суду в задоволенні клопотання Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про заміну відповідача належними відповідачами відмовлено.
На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 14.09.2016, користується пільгами, передбаченими Законом №3551-XII, у тому числі, є отримувачем щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
У 2021 році Управління виплатило позивачу як учаснику бойових дій щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1 491,00 грн.
10.12.2021 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити перерахунок та виплату разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а також надати довідку про виплату.
На відповідну заяву позивача Управління листом від 31.01.2022 №4078/01-01-06 повідомило, що у відповідності до частини 4 статті 12 Закону №3551-XII в редакції, що діє на теперішній час, учасникам бойових дій надається виплата у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. На 2021 рік відповідно до Постанови №325 виплата разової грошової допомоги, учасникам бойових дій становить 1491,00 грн. Управління виконує функцію лише виплати допомоги, а не встановлює розмір цих виплат.
Не погодившись з нарахуванням та виплатою разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі який не відповідає ст. 12 Закону 3551-XII та висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі № 1-247/2018 (3393/18), позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон №3551-XII. Цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Пільги учасникам бойових дій встановлені статтею 12 вказаного Закону №3551-XII.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Як визначено статтею 17 цього Закону, фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Підпунктом “б” підпункту 1 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 №107-VI (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Поряд із цим, правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України.
Так, Законом України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин” від 28.12.2014 №79-VІІІ (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, не застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. У даному випадку застосуванню підлягають положення статті 12 Закону №3551-XII в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV, частиною 5 якої встановлено виплату разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Вищенаведене відповідає правовому висновку, викладеному у рішенні Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 29.09.2020, прийнятому у зразковій справі №440/2722/20 (провадження №Пз/9901/14/20) та залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, та спростовує твердження відповідача про те, що виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня здійснюється у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд звертає увагу, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач як на підставу правомірності своїх дій у спірних правовідносинах, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.
Так, на час виникнення спірних правовідносин одночасно діяли Закон №3551-XII в редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV та Постанова №325.
Виходячи із визначених у частині 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон №3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік” від 15.12.2020 №1082-IX встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня - 1769 гривень.
Отже, відповідно до положень частини 5 статті 12 Закону №3551-XII розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій становить 8 845,00 грн. (1 769,00 грн. х 5).
Таким чином, виплата позивачу разової грошової допомоги у сумі 1 491,00 грн. суперечить положенням статті 12 Закону №3551-ХІІ та свідчить про порушення прав позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році в розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону №3551-XII у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV, є протиправними.
Суд не приймає посилання відповідача на неможливість здійснення своїх зобов'язань через не надходження коштів від головного розпорядника, з огляду на таке.
У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ “Кечко проти України” (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та “Ромашов проти України” (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Суд зазначає, що посилання відповідача на те, що у даній справі Управління не є належним відповідачем, спростовуються висновками Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, згідно яких органами, уповноваженими здійснювати виплату разової щорічної грошової допомоги до 5 травня, є Управління соціального захисту населення за місцем проживання позивача або Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу як учаснику бойових дій здійснило Управління, отже відповідач у даній справі є належним.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить залишити позов без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду з позовною заявою.
Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Так, у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №607/7919/17 суд дійшов висновку, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована.
Отже, 30 вересня відповідного року є датою, з якої обраховується строк звернення з позовом до суду за відповідний період.
Матеріали справи свідчать, що позивач оскаржує неправомірність розміру нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік.
Суд вказує, що щорічна разова грошова допомога учаснику бойових дій виплачується у строк до 5 травня відповідного року. До суду за захистом своїх прав, за 2021 рік позивач звернувся у січні 2021, тобто без пропуску строку звернення до суду, передбаченого чинним законодавством України.
Отже, підстави для залишення позову без розгляду відсутні.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд керується рішенням Верховного Суду у зразковій справі №440/2722/20, та звертає увагу, що стягнення з відповідача недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у конкретно визначеній сумі можливе лише в разі, якщо такий розмір допомоги був нарахований, але протиправно не виплачений.
Разом з тим, за встановленими у даній справі обставинами, відповідачем не було проведено нарахування допомоги в повному обсязі, а тому належним способом поновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу приписів Закону України “Про судовий збір”, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Крім того, у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. До позовної заяви додано акт наданих послуг від 22.12.2021 №6-10 згідно якого адвокатом Вороніним І.О. надано ОСОБА_1 юридичні послуги на суму 1 000,00 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив на тому, що заявлений розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи.
Вирішуючи заявлене клопотання, суд виходить з того, що відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд звертає увагу, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.
Суд зазначає, що до матеріалів справи не надано ані договору про надання правничої допомоги, ані документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу.
Відтак, суд дійшов висновку, що заявлені витрати не підтверджені належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим в задоволенні клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області (72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Чернишевського, буд.26; код ЄДРПОУ 03193086) про визнання дій протиправними та стягнення коштів, - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, меншому, ніж передбачено статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту” у редакції Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25.12.1998 №367-XIV.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплаченої суми допомоги.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
У задоволенні клопотання про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.07.2022.
Суддя А.В. Сіпака