Справа № 609/528/22
2/609/325/2022
14 липня 2022 року суддя Шумського районного суду Тернопільської області Катерняк О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, -
12 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (стаття 55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрійі статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Проте, вирішуючи питання про відкриття провадження по справі, суди повинні перевірити відповідність вимог, з якими позивач звертається до суду для захисту, а також дотримання ним вимог, передбачених статтями 175, 176, 177 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, вважаю, що позовну заяву слід залишити без руху, оскільки вона подана з порушенням вимог ст.ст.175,177 ЦПК України.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , а саме на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 . Між тим, в матеріалах справи міститься свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 20.05.1989 року, згідно якого встановлено, що вказаний житловий будинок відносився до колгоспного двору. Однак в позовній заяві не зазначено хто був членами вказаного двору станом на 15.04.1991 року, та не надано доказів на підтвердження цих обставин.
До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року. За положеннями статті 120 ЦК Української РСР 1963 року, колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Власність колгоспного двору складають трудові доходи членів двору, одержані від участі в господарстві колгоспу, а також інше майно, передане у власність двору, та майно, придбане на спільні кошти двору. Відповідно до ч. 1 ст. 120, ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності, виходячи із рівності часток усіх членів двору. Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Однак, в обґрунтування відповідного позову, в якості доказу позивачем не надано відповідної архівної довідки про коло осіб, які проживали за адресою: АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року, тобто хто був членом вказаного вище колгоспного двору станом на 15.04.1991 року.
Також з позовної заяви та долучених додатків вбачається, що спадкоємець ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , а саме на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 . При цьому з долучених документів, а саме із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 слідує, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 « ОСОБА_3 »; із свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 20.05.1989р. слідує, що вищезгаданий жилий будинок дійсно належить колгоспному двору, головою якого є « ОСОБА_3 », що унеможливлює ідентифікувати померлу особу і власника житлового будинку (голову колгоспного двору), у зв'язку з розбіжністю у написанні по-батькові спадкодавця.
Відповідно до ст. ст. 76-80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.1 ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на характер та обсяг виявлених недоліків позовної заяви, строк на їх усунення доцільно визначити терміном десять днів із дня отримання копії ухвали.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз'яснити, що при невиконанні вимог даної ухвали у встановлений строк, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя: О. М. Катерняк