ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.07.2022Справа № 910/2796/22
Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код: 37686922)
до Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131)
про стягнення 19336,93 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
22.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» з вимогами до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 19336,93 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі Договору №3/30- 04/2016 від 30.04.2016 та з огляду на положення підпункту п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у позивача виникло право на звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АВ/9742759 у розмірі 19336,93 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2022 відкрито провадження у справі №910/2796/22; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
02.06.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що судовими рішеннями у справі №910/29337/15 встановлено, що позивачем не доведено факт виникнення у боржника - Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» боргових зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
13.06.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.
05.07.2022 до Господарського суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшло клопотання про залучення його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та письмові пояснення.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Згідно з ч. 2 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 було пропущено строк, встановлений ст.ст. 50, 252 Господарського процесуального кодексу України, для вступу у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а судом не встановлено (відповідно до ч. 2 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України) підстав для залучення ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1
07.07.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на пояснення ОСОБА_1 , який суд долучив до матеріалів справи.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 24.07.2013 у справі №757/14984/13-п, яка набрала законної сили, встановлено, що 11.06.2013 ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Форд, державний номер НОМЕР_1 , порушив п.п. 2.3, 12.1, 13:1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем БМВ, державний номер НОМЕР_2 , що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.
Вказаною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки БМВ, державний номер НОМЕР_2 .
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Форд, державний номер НОМЕР_1 , була застрахована Страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» на підставі Полісу №АВ/9742759.
Відповідно до Звіту №03108 про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу БМВ, державний номер НОМЕР_2 , складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопартнер-Центр» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №13417/12 від 15.05.2012), вартість відновлювального ремонту автомобіля БМВ, державний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу Ез = 0,7, становить 22079,14 грн.
Судом встановлено, що 23.10.2013 потерпіла в ДТП особа звернулась до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» з заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759.
19.04.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) та ОСОБА_1 (цедент, власник автомобіля БМВ, державний номер НОМЕР_2 ) укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування, в порядку та на умовах якого на підставі ст.ст. 512-519 ЦКУ цедент відступає цесіонарію, а цесіонарій приймає і зобов'язується оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв'язку з фактом настання ДТП за участю автомобіля Форд, державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , відповідальність якого застрахована згідно з Полісом №АВ/9742759 в Страховому товаристві з додатковою відповідальністю «Гарантія».
Відповідно до п. 1.2 Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 19.04.2016 внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо- транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента, від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, в передбачених законом випадках.
Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 19.04.2016 характеристика права вимоги, що передається цесіонарію цедентом за цим договором: загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цедентом, складає 19336,93 грн.
30.04.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шияном Д.С. (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу №3/30-04/2016.
Відповідно до п. 1.1 Договору №3/30-04/2016 від 30.04.2016 в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до-Додатку №1 до цього Договору.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 Договору №3/30-04/2016 від 30.04.2016).
Згідно з п. 1.3 Договору №3/30-04/2016 від 30.04.2016 характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором: загальна сума боргу 31780,27 грн.
Пунктом 1.4 Договору №3/30-04/2016 від 30.04.2016 передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є особи відповідно до додатку №1 до цього договору; страхова компанія Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія»; Моторне
(транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
З Додатку №1 до Договору №3/30-04/2016 від 30.04.2016 вбачається, що його предметом, в тому числі, є відступлення новому кредитору прав вимоги до ОСОБА_2 на суму 19336,93 за Полісом №АВ/9742759.
Позивач зазначає, що Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія», порушуючи умови договору (полісу) №АВ/9742759, не здійснило виплату грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 порушено провадження у справі №910/29337/15 про банкрутство Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на загальну суму 1619642,13 грн, в тому числі за Договором №3/30-04/2016 від 30.04.2016 на суму 19336,93 грн (за Полісом №АВ/9742759), що ґрунтуються на невиконаних Страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» зобов'язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просило визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» у визнанні кредитором Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на суму 1619642,13 грн.
Суд у справі №910/29337/15 зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» та Фізичними особами-підприємцями: Кругляком О.С. та Шияном Д.С. укладено договори про надання фінансових послуг факторингу, перелік яких, наявний в таблиці № 1, яка міститься в матеріалах справи.
Предметом договорів про надання фінансових послуг факторингу, які зазначені в таблиці № 1, є передання фізичними особами-підприємцями: Кругляком О.С. та Шияном Д.С. до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРКС.КАПІТАЛ» прав майнових вимог до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» у зобов'язаннях, які виникли в результаті завдання шкоди при дорожньо-транспортних пригодах.
У свою чергу фізичні особи-підприємці: Кругляк О.С. та Шиян Д.С. заключили ряд договорів цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП, які по своїй суті є нікчемними.
Нікчемним правочином є правочин, вчинення якого не породжує передбачених законом правових наслідків у зв'язку із протиправністю або іншими недоліками юридичного характеру, незалежно від пред'явлення позову про визнання його недійсним. Нікчемний правочин є недійсним незалежно від визнання його таким і від бажання сторін.
Суд у справі №910/29337/15 вказав, що як вбачаться з копій договорів цесії, в них передбачена саме сплата лише частки суми цесіонарієм на адресу цедента.
Так, порівнюючи п. 1.3 та п .2.1 кожного з наданих договорів, суд у справі №910/29337/15 дійшов висновку, що виплати страхового відшкодування веде до набуття додаткового доходу, що підтверджується грошовими вимогами на суму 1619642,13 грн., а не фактичною сумою виплаченою попередніми кредиторами (ФОПи та постраждалі внаслідок ДТП 89 фізичних осіб) за відступлення права вимоги боргу.
В ухвалі Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15 встановлено, що фактично фізичні особи-підприємці: Кругляк О.С. та Шиян Д.С. заключили договори цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину.
Цивільний кодекс України не вказує, до яких недійсних правочинів відноситься удаваний правочин: нікчемних чи заперечних. Закон (ч. 2 ст. 235 ЦК України) лише встановлює таке правило: якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Проте удаваний правочин є нікчемним (абсолютно недійсним) вже тому, що обидві сторони знають, що їх волевиявлення не обов'язкові і не відповідають їх дійсній волі. Удаваний правочин ні за яких обставин не може породити цивільні права та обов'язки, оскільки виражена у ньому воля не відповідає волевиявленню сторін, лише при єдності яких можна стверджувати про те, що насправді вчинений правочин.
Крім того, суд у справі №910/29337/15 зазначив, що заявлені вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» спростовуються письмовими висновками ліквідатора боржника та наявними матеріалами справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15 залишено без змін.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що фактично фізичні особи-підприємці: Кругляк О.С. та Шиян Д.С. заключили договори цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваного правочину.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2017 у справі №910/29337/15 залишено без змін.
Зокрема, Вищий господарський суд України у постанові від 05.12.2017 зазначив, що суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Маркс.Капітал», всупереч вимог ст.33 ГПК України, не подано належних та допустимих доказів на підтвердження грошових вимог до боржника, а тому дійшли обгрунтованого висновку про відмову ТОВ «Маркс.Капітал» у визнанні кредитором до СТДВ «Гарантія» на суму 1619642,13 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/29337/15 ліквідовано банкрута - Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія».
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 13.08.2021 про виплату страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759.
Однак, Моторним (транспортним) страховим бюро України було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759, оскільки судовими рішеннями у справі №910/29337/15 спростовано наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» будь-яких прав вимоги до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» щодо виплати страхового відшкодування.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що він набув право вимагати від МТСБУ здійснити виплату страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759 у розмірі 19336,93 грн.
Однак, відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на те, що судовими рішеннями у справі №910/29337/15 встановлено, що позивачем не доведено факт виникнення у боржника - Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» боргових зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Оцінюючи подані докази та наведені обгрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як встановлено судом, внаслідок ДТП, яка сталась 11.06.2013, було пошкоджено транспортний засіб БМВ, державний номер НОМЕР_2 , та відповідно до Звіту №03108 про вартість матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу БМВ, державний номер НОМЕР_2 , складеного суб'єктом оціночної діяльності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопартнер-Центр» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №13417/12 від 15.05.2012), вартість відновлювального ремонту автомобіля БМВ, державний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу Ез = 0,7, становить 22079,14 грн.
З огляду на те, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Форд, державний номер НОМЕР_1 , водієм якого було завдано шкоду, станом на дату ДТП була застрахована Страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» на умовах Полісу №АВ/9742759, у вказаної страхової компанії виник обов'язок здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до норм Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та умов Полісу №АВ/9742759.
Матеріали справи не містять доказів виконання Страховим товариством з додатковою відповідальністю «Гарантія» обов'язку з виплати страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759.
При цьому, як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2015 порушено провадження у справі №910/29337/15 про банкрутство Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2021 у справі №910/29337/15 ліквідовано банкрута - Страхове товариство з додатковою відповідальністю «Гарантія».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від прбдажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 46 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом «г» п. 41.1. ст. 41 вказаного закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
Як встановлено судом, позивач на підтвердження фату набуття ним прав вимоги до МТСБУ щодо виплати страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759 посилається на Договір відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 19.04.2016, укладений між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (цесіонарій) та ОСОБА_1 (цедент, власник автомобіля БМВ, державний номер НОМЕР_2 ), а також на Договір факторингу №3/30-04/2016 від 30.04.2016, укладений між Фізичною особою-підприємцем Шияном Д.С. (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор).
На підставі вказаних правочинів позивач, за його твердженням, набув право вимагати від МТСБУ страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759.
Однак, як встановлено судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2017, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2017 у справі №910/29337/15, відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» у визнанні кредитором Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія» на суму 1619642,13 грн.
Зокрема, з тих підстав, що фактично фізичні особи-підприємці: Кругляк О.С. та Шиян Д.С. заключили договори цесії з фізичними особами, постраждалими у ДТП у вигляді удаваних правочинів, які є нікчемними.
Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Дійсно, преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ССГІЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У статті 216 Цивільного кодексу України встановлено правові наслідки недійсності правочину. У частині першій цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною другою статті 216 Цивільного кодексу України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Аналогічні положення містяться у статті 208 Господарського кодексу України, якою передбачено наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним. Зокрема, згідно з частиною другою вказаної норми, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
Правові наслідки, передбачені частиною першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
За змістом частин першої та другої статті 216 Цивільного кодексу України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).
Суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи (згідно з абзацом 2 частини п'ятої статті 216 Цивільного кодексу України таке право є у суду лише щодо нікчемних правочинів).
До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом у справі №910/29337/15 обставини щодо недоведеності набуття позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал») прав вимоги за Полісом №АВ/9742759 (у зв'язку з нікчемністю Договору відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування від 19.04.2016), та беручи до уваги, що предметом Договору №3/30-04/2016 від 30.04.2016, на підставі якого, за твердженням позивача, він набув права вимоги за Полісом №АВ/9742759, були права вимоги, якими ФОП Шиян Д.С. не володів (так як не отримав від потерпілої особи), суд дійшов висновку про недоведеність тверджень позивача про набуття ним права на одержання страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759.
Метою звернення особи до суду у порядку будь-якої юрисдикції є захист її порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Визначення предмета і підстав позову належить виключно позивачеві.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України, частини першої статті 55 Конституції України слід розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього рішення Конституційного Суду України).
Тобто, Конституція України гарантує кожному право на судовий розгляд спору за виключенням випадків, у яких законом прямо встановлено обов'язковий порядок досудового врегулювання. Такий порядок поширюється і на захист прав юридичних осіб.
У даному випадку відсутній закон, який би зобов'язував позивачів пройти етап досудового врегулювання спору за вказаними вимогами.
Тобто відсутній закон, що встановлює обмеження на доступ до суду.
Із статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) вбачається, що доступ до правосуддя є невід'ємним елементом права на справедливий суд.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
Крім того, у розумінні частини першої статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Водночас, особі, яка звернулася до суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визначає зміст права на доступ до суду.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи як звернутися до суду, так і право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
При зверненні до практики ЄСПЛ (справа «Марченко М. В. проти України») у контексті забезпечення права на доступ до правосуддя, можна зробити висновок, що для його реалізації на національному рівні необхідна наявність спору щодо «права» як такого, що визнане у внутрішньому законодавстві; мова повинна йти про реальний та серйозний спір; він повинен стосуватися як самого права, так і його різновидів або моделей застосування; предмет провадження повинен напряму стосуватися відповідного права цивільного характеру.
У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine, заява № 377/02) від 08 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99, пункт 25, ЄСПЛ 2002-ІІ).
Отже, стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Разом з тим, позивачем при розгляді даної справи не доведено порушення з боку відповідача прав позивача, за захистом яких (стягнення страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759) позивач звернувся до суду, оскільки не доведено набуття ним права отримати страхове відшкодування за вказаним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Полісом №АВ/9742759).
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення страхового відшкодування за Полісом №АВ/9742759 у розмірі 19336,93 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на правову допомогу адвоката покладаються на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у позові.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Спичак