ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2022Справа № 910/1531/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич 7»
до Товариства з обмеженою відповідальністю Суперкнигарня «Моя книжкова
полиця»
про стягнення 283.545,00 грн
Представники сторін: не викликались
Суть спору :
02.02.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» до Товариства з обмеженою відповідальністю Суперкнигарня «Моя книжкова полиця» про стягнення 283.545,00 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору оренди № 1/11 від 01.11.2020 позивач згідно акту приймання-передачі від 01.11.2021 передав відповідачу в тимчасове платне користування нежиле приміщення загальною площею 46,3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Русанівська набережна, 4. Строк оренди складає 23 місяці з моменту передачі приміщення за актом. Умовами п. 4.4. договору в редакції додаткової угоди № 2 від 30.06.2021 місячну орендну плату визначено в розмірі 40.000,00 грн. 23.09.2021 на адресу позивача надійшло повідомлення від відповідача про розірвання договору у односторонньому порядку з 20.12.2021. Умовами п. 15.2 договору передбачено, що повернення приміщення здійснюється на підставі акту приймання-передачі, який підписується сторонами. Проте всупереч умовам договору відповідачем 18.12.2021 (субота) було розірвано договір в односторонньому порядку без складання акту приймання-передачі та у неробочий час демонтовано невіддільні поліпшення приміщення, які були встановлені як орендарем та орендодавцем, що призвело до збитків позивачу. Відповідно до комерційної пропозиції ліцензованого ПП АВІЗО ХЕЛА приведення приміщення у первісний стан, у якому воно було здано в оренду складає 203.545,00 грн. Окрім цього, оскільки відповідачем договір розірвано в односторонньому порядку, що унеможливило протягом короткого строку знайти нового орендаря та строк ремонтних робіт буде тривати не менше 2 (двох) місяців то позивачу завдано збитків у розмірі недоотримання орендної плати за два місяці, тобто в розмірі 80.000,00 грн. Також 30.12.2021 позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію з вимогою про відшкодування збитків, яка залишена відповідачем без відповіді. З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 283.545,00 грн, з яких 203.545,00 грн збитків та 80.000,00 грн неотриманого доходу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/1531/22 від 09.02.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
18.02.2022 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.
Згідно з Указом Президента України «Про продовження дії воєнного стану в Україні» № 133/2022 від 14.03.2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2022 відкрито провадження у справі № 910/1531/22 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
У зв'язку із введенням воєнного стану в Україні ухвалу про відкриття провадження у справі від 29.03.2022 було направлено відповідачу лише 29.04.2022 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02095, м. Київ, вул. Срібнокільська, 1-А (номер відправлення 0105492176245), яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження дії воєнного стану в Україні» строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
30.06.2022 судом отримано конверт разом з ухвалою від 29.03.2022 (номер відправлення 0105492176245), який повернуто поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 25.06.2022 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 29.03.2022 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дане рішення постановлено з перевищенням встановленого наведеною нормою строку, проте, з огляду на обставину введення воєнного стану, а також перебуванням судді у відпустці, у розумний строк.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
01.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Суперкнигарня «Моя книжкова полиця» (орендар, відповідач) укладено договір оренди № 1/11 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове платне користування нежиле приміщення загальною площею 46,3 кв. м, що заходиться за адресою: м. Київ, вул. Русанівська набережна, 4.
Спір виник у в'язку із тим, що відповідачем в односторонньому порядку розірвано договір оренди, звільнено приміщення без складання акту приймання-передачі та демонтовано невіддільні поліпшення приміщення, що призвело до завдання збитків та неотримання доходу у вигляді орендної плати.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Стаття 767 Цивільного кодексу України визначає, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.
Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.
Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.
Відповідно до п. 2.1 договору приміщення передається орендарю на підставі акту прийому-передачі приміщення, який сторони зобов'язуються підписати в день фактичного прийому-передачі приміщення.
Згідно акту приймання-передачі від 01.11.2020 орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нежитлове приміщення, розміщене в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Русанівська набережна, 4, загальною площею 46,3 кв. м в задовільному стані.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 3.1 договору строк оренди складає 23 місяці і починає свій відлік з моменту передачі приміщення за актом приймання-передачі приміщення.
У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Пунктом 4.4. договору визначено, що місячна плата за оренду за усі місяці строку оренди встановлюється у розмірі 3.500,00 грн.
Статтею 654 Цивільного кодексу України визначено, що зміна та розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Пунктом 13.1 договору встановлено, що будь-які зміни і доповнення до договору будуть дійсними і вважатися такими, що набули чинності, якщо вони складені письмово і підписані уповноваженими представниками сторін.
Додатковою угодою № 2 від 30.06.2021 сторонами внесено зміни до п. 4.4 договору та визначено, що місячна плата за оренду за усі місяці строку оренди встановлюється у розмірі 40.000,00 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Умовами п. 14.1 договору передбачено, що орендар має право достроково розірвати даний договір з будь-яких причин з попереднім письмовим повідомленням орендодавця за 2 (два) місяці від запланованої дати його розірвання. При цьому, вартість будь-яких поліпшень приміщення, здійснених орендарем за власний рахунок, у даному разі йому не відшкодовується.
Позивач зазначає, що 23.09.2021 на адресу позивача надійшло повідомлення відповідача про те, що орендарем у односторонньому порядку з 20.12.2021 буде розірвано цей договір.
Проте позивачем до позовної заяви не подано та матеріали справи не містять відповідного повідомлення відповідача, а отже позивачем не доведено ту обставину, що договір є розірваним в односторонньому порядку.
Відповідно до п. 5.1 договору орендар має право безперешкодно використовувати приміщення відповідно до його цільового призначення, і здійснювати всі інші права орендаря за даним договором протягом терміну оренди без якого-небудь втручання або перешкод з боку орендодавця протягом 24 годин на добу 7 днів на тиждень.
Згідно з п. 5.2 договору орендар використовує приміщення з метою здійснення господарської діяльності, дозволеної чинним законодавством України і цим договором, і з цією ж метою може розміщувати і встановлювати в приміщенні необхідне майно, устаткування, обладнання, а також відповідним чином оздоблювати, оформляти приміщення, здійснювати у ньому ремонт, не порушуючи при цьому вимог і обмежень, встановлених договором.
Відповідно до п. 7.1 договору орендар протягом всього строку оренди зобов'язаний підтримувати приміщення в належному стані, забезпечувати підтримку зовнішнього і внутрішнього вигляду приміщення відповідно до його призначення, встановленого цим договором.
Пунктом 8.1 договору визначено, що орендар за свій рахунок здійснює поточний ремонт приміщення у процесі його експлуатації, забезпечує все необхідне обслуговування приміщення, виконання облицювальних робіт, проведення у приміщенні необхідного ремонту, здійснення його перепланування, установлення поліпшень у приміщенні, будь-яке оснащення приміщення і пов'язаних з ним вивісок, замінює будь-яке пошкоджене або бите віконне скло новим склом тієї ж якості за свій рахунок. У випадку, якщо будь-які перепланування, зроблені орендарем впродовж строку використання ним приміщення на підставі даного та/або інших договорів, вимагають відповідного погодження та/або оформлення таких перепланувань в органах державної влади, орендар зобов'язується або здійснити таке погодження та/або оформлення всіх зроблених ним перепланувань за свій рахунок, в тому числі за сприянням орендодавця, або привести приміщення в стан, який відповідає діючому на момент підписання даного договору паспорту БТІ.
Згідно з п. 8.2 договору перед початком ремонтних робіт орендар зобов'язаний узгодити з орендодавцем перелік робіт та отримати письмовий дозвіл від орендодавця на їх проведення.
Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до п. 15.1 договору після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний повернути приміщення орендодавцю протягом 7 (сім) робочих днів з дати закінчення строку оренди.
Повернення приміщення орендарем і його передача орендодавцю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, який підписується сторонами (п. 15.2 договору).
За умовами п. 15.3 договору всі віддільні поліпшення приміщення, а також площ і місць загального користування, деталі дизайну, які виконані або встановлені орендарем або за рахунок орендаря, якщо їх можна відокремити без шкоди для будівлі, конструкцій, стін і інших елементів будівлі, і якщо не буде узгоджене відшкодування орендарю їх вартості, є власністю орендаря і можуть бути їм вилучені в будь-який момент. Усі невіддільні поліпшення приміщення після закінчення строку оренди переходять у власність орендодавця, крім випадків передбачених умовами даного договору.
Проте, як зазначає, позивач у позовній заяві відповідачем всупереч умовам договору та нормам чинного законодавства звільнено приміщення без складання акту приймання-передачі, у таємний спосіб та неробочий час демонтовано невіддільні поліпшення приміщення, які були встановлені як позивачем так і відповідачем.
При цьому позивачем не підтверджено жодними засобами доказування в якому стані було передано приміщення в оренду відповідачу, тобто з переліком наявного в приміщеннях майна; не підтверджено, які саме невіддільні поліпшення були встановлені позивачем і які відповідачем.
Суд також зазначає, що з наданих позивачем ксерокопій фотозображень не можливо встановити факт зображення на них саме орендованих відповідачем приміщень в момент їх передачі відповідачу та в момент після їх звільнення відповідачем.
Позивачем не подано жодного акту складеного за участю представників позивача та інших не зацікавлених осіб, в якому було б зафіксовано звільнення відповідачем приміщень, що приміщення після звільнення його відповідачем перебуває у незадовільному стані з додатками до нього у вигляді фото або відео файлів.
Отже, ні сам факт звільнення відповідачем орендованих приміщень, ні проведення обстеження приміщень, ні виявлені порушення не було зафіксовано жодним актом, та не надано суду жодного доказу, який можна було б вважати належним та допустимим доказом наявності як самих порушень договору з боку відповідача, так і вини останнього.
Відповідно до п. 9.3 договору у випадку спричинення шкоди приміщенню з вини орендаря, останній гарантує орендодавцю відшкодування завданої шкоди у повному обсязі.
Статтею 779 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення поняття збитків наводиться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідальність за порушення господарського зобов'язання у вигляді стягнення збитків настає за умов встановлення вини порушника (сторони договору). Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Стаття 225 Господарського кодексу України конкретизує, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Як вбачається зі змісту позову, наявність збитків в сумі 203.545,00 грн стало наслідком розірвання відповідачем договору в односторонньому порядку, звільненням відповідачем приміщення без складання акту приймання-передачі приміщення та неможливістю використання приміщення, у зв'язку із демонтажем відповідачем невіддільних поліпшень приміщення.
Позивачем не доведено факт розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку; не доведено факт звільнення відповідачем приміщення; не доведено ту обставину, що приміщення звільнено в незадовільному стані, зокрема демонтовано невіддільні поліпшення приміщення.
При цьому позивачем в якості доказів в підтвердження розміру збитків, завданих відповідачем позивачу, в розмірі 203.545,00 грн надано комерційну пропозицію Приватного підприємства «Авізо Хела» без номеру та дати, яка містить перелік будівельних робіт у кількості 46 пунктів, вартість робіт, вартість матеріалів та загальну суму робіт та матеріалів в розмірі 203.545,00 грн.
Судом не приймається до уваги наведений документ, оскільки, за відсутності документального підтвердження переліку майна, яке перебувало в приміщеннях та було передано відповідачу в орендне користування, а також відсутності документального підтвердження відсутності такого майна у приміщеннях після їх звільнення відповідачем, не є належним доказом в підтвердження необхідності проведення визначених в ньому робіт на означену суму.
Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»).
Позивачем жодного звіту про оцінку майна або висновку не подано.
Отже позивачем належними засобами доказування не доведено наявність та розмір збитків, завданих внаслідок демонтування невіддільних поліпшень приміщення в сумі 203.545,00 грн.
Упущена вигода (неодержаний дохід) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.
Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
Саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.
Натомість невиконання позивачем визначеного приписами статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України процесуального обов'язку з доведення належними та допустимими доказами розміру заподіяних йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди має результатом процесуальний наслідок у вигляді відмови в задоволенні таких позовних вимог з підстав їх недоведеності. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 918/1131/20).
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними (не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та на прогнозах), а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків (повинні мати чітке документальне обґрунтування). Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Окрім того, як уже зазначалось, відповідно до норм чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є доведеність тих обставин, що позивачем (кредитором) дійсно вжито певних заходів щодо одержання таких доходів, як це передбачено ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України.
Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Отже, підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком неотримання позивачем доходу, на який він розраховував.
Як вбачається зі змісту позову, наявність збитків в сумі 80.000,00 грн у вигляді недоотриманої орендної плати за два місяці (упущена вигода) позивач обґрунтовує розірванням відповідачем в односторонньому порядку договору, що унеможливлює протягом короткого строку знайти нового орендаря та строк ремонтних робіт буде тривати не менше двох місяців.
Разом з цим, як вже встановлено судом позивачем не доведено факт розірвання договору відповідачем в односторонньому порядку, що виключає можливість передачі приміщення іншому орендарю; також позивачем не доведено вчинення позивачем дій щодо пошуку нового орендаря.
Отже, позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності протиправної поведінки і вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 303.724,31 грн у вигляді втрати майна та 80.000,00 грн збитків у вигляді не отриманого доходу внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем договірних відносин не подано.
Таким чином, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та понесеними збитками саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача 203.545,00 грн та 80.000,00 грн збитків відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести обставини на підставі яких він звернувся до суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич 7» є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова