ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.07.2022Справа № 910/1919/22
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс"
до відповідача: Державного підприємства "Гарантований покупець"
про стягнення 6 713 662,64 грн, -
За участю представників сторін:
від позивача: Муравський С.П.;
від відповідача: Коваль О.С.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 3% річних в сумі 1 704 086,35 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 009 576,29 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення у період з 01.04.2020 по 21.06.2021 відповідачем своїх обов'язків за договором №14814/01 від 06.02.2018 в частині оплати відпущеної електроенергії, що і стало підставою для застосування правових наслідків порушення грошових зобов'язань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 10.02.2022 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 16.03.2022.
16.03.2022 судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 12.04.2022 судом було призначено підготовче засідання на 11.05.2022.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не вірно здійснено розрахунок 3% річних, оскільки не враховано, що в 2020 році 366 днів. До того ж, відповідачем заперечено проти визначеної позивачем у розрахунку дати початку періоду прострочення. Вказаним учасником судового процесу наголошено, що нездійснення своєчасних розрахунків з позивачем було обумовлено неотриманням коштів від НЕК "Укренерго".
09.05.2022 представником відповідача також було подано заяву про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн.
09.05.2022 представником відповідача було подано клопотання про залучення до участі у розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, Кабінету міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго".
У судовому засіданні 11.05.2022 судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотань відповідача про залучення третіх осіб з урахуванням такого.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Проте, за висновками суду, внаслідок вирішення спору щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за порушення строків оплати поставленої електроенергії не буде змінено існуючих та не виникне нових прав та обов'язків у Кабінету міністрів України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго".
11.05.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 08.06.2022.
07.06.2022 представником позивача було подано відповідь на відзив.
08.06.2022 судом було задоволено клопотання відповідача та відкладено підготовче засідання на 29.06.2022.
16.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява від 15.06.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" про зменшення позовних вимог, в якій позивачем фактично заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 627 405,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 009 576,29 грн. Вказана заява була прийнята як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.
16.06.2022 позивачем також було подано заяву про повернення суми судового збору у зв'язку зі зменшенням позовних вимог.
22.06.2022 представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив.
29.06.2022 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.07.2022.
Представником позивача у судовому засіданні 06.07.2022 було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення. Також вказаним учасником судового процесу було підтримано заяву про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
В судовому засіданні 06.07.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
06 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" (ВАД) та Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) був укладений Договір №14814/01.
Пунктом 1.1. договору №14814/01 від 06.02.2018 було встановлено, що "ВАД зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору". У відповідності до положень п. 9.6 статті 9 договору №14814/01, договір діє на строк дії "зеленого" тарифу, тобто до 01 січня 2030 року.
30.06.2019 з метою реалізації Закону України "Про ринок електричної енергії" в частині правонаступництва гарантованого покупця за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим тарифом" між ДПЕ та виробником електричної енергії - Державним підприємством "Енергоринок", Державним підприємством "Гарантований покупець" та ТОВ "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" була укладена додаткова угода №278/01 до договору від 06.02.2018 №14814/0. Згідно п. 10 цієї додаткової угоди №278/01 вона набирала чинності з 01 липня 2019 року.
У п. 1 додаткової угоди №278/01 від 30.06.2019 сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова "Державне підприємство "Енергоринок" (ДПЕ), що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 №579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах" замінити на слова "державне підприємство "Гарантований покупець", що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця".
Згідно п. 2 додаткової угоди №278/01 від 30.06.2019 сторони дійшли згоди замінити статті 1-10 договору - статтями 1-8 в новій редакції.
Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 13.12.2019 року №2802 "Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641" та від 15.01.2021 року № 46 "Про затвердження Змін до постанови НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641", були внесені зміни до постанови НКРЕКП від 26.04.2019 року № 641 "Про затвердження нормативно-правових актів, що регулюють діяльність гарантованого покупця та купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною", зокрема затверджено новий Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії та затверджено нову форму Типового договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом між гарантованим покупцем та суб'єктом господарювання, що виробляє електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії.
На виконання вказаних вище норм між Державним підприємством "Гарантований покупець" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" 12 травня 2020 року була укладена додаткова угода №1420/01/20 до договору від 06 лютого 2018 року №14814/01.
Відповідно до положень додаткової угоди №1420/01/20 сторони дійшли згоди в преамбулі договору №14814/01 слова "виробник за "зеленим" тарифом" замінити словами "продавець за "зеленим" тарифом" та статті 1-7 даного договору викласти в новій редакції.
Так, відповідно до п. 1.1. договору №14814/01 в останній редакції:
"п. 1.1 За цим Договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Пунктом 2.1 додаткової угоди №1420/01/20 встановлено:
"п. 2.1 Сторони визнають свої зобов'язання згідно з законами України "Про ринок електричної енергії", "Про альтернативні джерела енергії", Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №307, Правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору.
Згідно п. 2.4 договору продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті Україні.
Відповідно до пп. 3.1 - 3.3 додаткової угоди №1420/01/20 обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем було порушено строки проведення розрахунків за електричну енергію, яка була продана відповідачу у квітні-липні 2020, що стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.
Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат позивачем повинно бути доведено суду обставини порушення з боку відповідача грошових зобов'язань перед позивачем.
Як вказувалось вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №14814/01 від 06.02.2018 з урахуванням додаткових угод до нього в частині оплати відпущеної у квітні-липні 2020 електроенергії, що і стало підставою для застосування правових наслідків порушення грошових зобов'язань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що позивачем не вірно здійснено розрахунок 3% річних, оскільки не враховано, що в 2020 366 днів. До того ж, відповідачем заперечено проти визначеної позивачем у розрахунку дати початку періоду прострочення. Вказаним учасником судового процесу наголошено, що нездійснення своєчасних розрахунків з позивачем було обумовлено неотриманням коштів від НЕК "Укренерго".
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/10025/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" до Державного підприємства "Гарантований покупець", в якому просить стягнути з останнього 36 907 170,97 грн основного боргу.
Суд зауважує, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Отже, обставини, які встановлені у судовому рішенні по справі №910/10025/21, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
У рішенні по справі №910/10025/21 встановлено, що на виконання умов договору №14814/01 від 06.02.2018 сторонами були підписані акти купівлі-продажу електроенергії: - від 30.04.2020 на загальну суму 13 358 879,09 грн.; від 31.05.2020 на загальну суму 14 121 013,68 грн.; від 30.06.2020 на загальну суму 10 539 297,71 грн.; від 31.07.2020 на загальну суму 10 105 664,59 грн.
Судом також встановлено, що Державне підприємство "Гарантований покупець" не в повному обсязі розрахувались із Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс", не виконало зобов'язання, обумовлені сторонами та законодавством, чим порушив відповідні положення договору №14814/01 від 06 лютого 2018 року, додаткової угоди №278/01 від 30.06.2019 до договору №14814/01 від 06 лютого 2018 року та додаткової угоди №1420/01/20 від 12 травня 2020 року до договору від 06 лютого 2018 року №14814/01.
Судом також було встановлено, що всього за період із 01.04.2020 по 31.07.2020 внаслідок неналежного виконання Державним підприємством "Гарантований покупець" зобов'язань за договором №14814/01 від 06 лютого 2018 року, додатковій угоді №278/01 від 30.06.2019 до договору №14814/01 від 06 лютого 2018 року та додатковій угоді №1420/01/20 від 12 травня 2020 року до договору від 06 лютого 2018 року №14814/01 утворилася заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" на загальну суму 33 808 465,38 грн.
Тобто, з наведеного полягає, що судовим рішенням у справі №910/10025/21 встановлено обставини порушення з боку відповідача своїх грошових зобов'язань за договором №14814/01 від 06 лютого 2018 року в частині своєчасної оплати електроенергії, яка була поставлена у період з квітня по липня 2020.
Згідно змісту позовної заяви позивачем визначено періоди прострочення (з урахуванням часткових оплат) наступником чином: з оплати електроенергії за квітень 2020 з 01.06.2020 по 31.10.2021; за травень 2020 з 01.07.2020 по 31.10.2021; за червень 2020 з 01.08.2020 по 14.11.2021; за липень 2020 з 01.09.2020 по 14.11.2021.
Щодо посилань відповідача на невірне визначення позивачем строку оплати електроенергії, яку було поставлено у спірний період, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Частиною 1 ст. 275 Господарського кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.ч. 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до п. 1.1. договору №14814/01 в останній редакції:
"п. 1.1 За цим Договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього Договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року №641 (далі - Порядок) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року № 2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Пунктом 2.1 Додаткової угоди №1420/01/20 встановлено:
"п. 2.1 Сторони визнають свої зобов'язання згідно з законами України "Про ринок електричної енергії", "Про альтернативні джерела енергії", Порядком, Порядком продажу електричної енергії споживачами, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №307, Правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №308, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього Договору.
Згідно п. 2.4 Договору продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті Україні.
Відповідно до пп. 3.1 - 3.3 Додаткової угоди №1420/01/20 обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами. Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у продавців за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Главою 10 Порядку врегульовано порядок та строки розрахунків з продавцями електричної енергії.
Відповідно до пп. 10.1, 10.4 цієї глави до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.
Після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Таким чином, 100 % оплати відпущеної електричної енергії здійснюється з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Розмір вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у квітні 2020 року затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послу від 27.05.2020 № 995.
Розмір вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у травні 2020 року затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послу від 24.06.2020 № 1211.
Розмір вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у червні 2020 року затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послу від 22.07.2020 № 1435.
Розмір вартості послуги, наданої Гарантованим покупцем у липні 2020 року затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послу від 19.08.2020 № 1600.
Отже, з наведеного вище вбачається, що відповідач дійсно допустив прострочення договірних зобов'язань зі своєчасної та повної оплати електричної енергії, поставленої позивачем у квітні - липні 2020 року.
Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не обґрунтовано дати виникнення зобов'язання та відповідно дати прострочення зобов'язання, не підтверджено факт настання строку остаточної оплати спірних періодів відповідно до п. 10.4 Порядку, не підтверджено дати отримання підписаних актів купівлі-продажу електричної енергії відповідачем, суд зазначає про їх помилковість та невідповідність дійсності, з огляду на встановлені судом обставини на підставі належних та допустимих доказів несвоєчасного та неповного виконання відповідачем зобов'язань. Відповідач, в свою чергу, доказів належного здійснення оплати поставленої енергії до суду не надав.
Пунктом 10.4 Порядку визначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії.
Суд зауважує, що спірні акти відповідачем підписані, що підтверджується матеріалами справа, тоді як дата виникнення зобов'язань відповідача обліковується з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, а тому строк оплати відповідачем 100 % відпущеної електричної енергії вірно визначено позивачем, що вказує на обґрунтованість визначених заявником періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
Крім того, посилання відповідача на те, що оплата вартості електричної енергії за "зеленим" тарифом залежить від надходження коштів від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", яке неналежним чином виконує свої грошові зобов'язання, не нівелює права позивача у даному випадку на застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки укладеним між сторонами договором саме відповідач взяв на себе обов'язок купувати усю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКЕКП від 26.04.2019 №641.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а отже позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 3% річних в сумі 1 627 405,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 009 576,29 грн обґрунтованими.
Як вказувалось судом вище, відповідачем було подано заяву про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн. У судовому засіданні 06.07.2022 представником позивача було підтримано вказану заяву та вказано про доцільність її задоволення та відмови в задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши заяву відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення виходячи з такого.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання; звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України , позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру;
З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, значених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір неустойки, як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. При цьому, зі змісту постанови вбачається, що критерії для зменшення 3% річних є аналогічними тим, що оцінюються судом під час вирішення питання для зменшення розміру неустойки.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення 3% річних, слід виходити із того, що завданнями заходів відповідальності є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, а також на відновлення майнової сфери боржника у зв'язку із простроченням боржника, при цьому надмірне зменшення фактично нівелює мету існування правової норми ст.625 Цивільоного кодеку України як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.
Виходячи з матеріалів справи, враховуючи як те, що відповідач є державним підприємством, на якого державою покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, відповідно до статуту відповідача майно підприємства є державною власністю, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України, який передбачає у державному бюджеті видатки на фінансову підтримку гарантованого покупця для оплати електричної енергії, специфіку відносин, що існують на ринку електричної енергії, так і ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором у спірний період, наявність заборгованості у період, що перевищував один рік, проти настання строку сплати якої відповідач заперечував як у межах справи №910/10025/21 та і у межах розглядуваного спору, оцінюючи співвідношення розміру заявлених 3% річних та фактичної суми заборгованості, а саме те, що відповідна сума відсотків річних у більш як 22 рази менша за суму, на яку було доупущено прострочення, суд дійшов висновку, що зменшенні суми 3% річних до 1 грн є безпідставним, оскільки це не буде забезпечувати балансу інтересів сторін.
Водночас, законодавством не передбачена можливість зменшення заявлених сум інфляційних втрат.
За таких обставин, заява відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн підлягає залишенню без задоволення.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Отже, враховуючи все вищевикладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення в повному обсязі позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 3% річних в сумі 1 627 405,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 009 576,29 грн.
З огляду на вказані вище висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір в сумі 99 554,73 грн покладається на відповідача.
Щодо заяви позивача про повернення суми судового збору, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Частиною 1 статті 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п. п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється в сумі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з позовом позивачем було сплачено судовий збір згідно платіжного доручення №190 від 04.02.2022 на суму 100 704,94 грн.
16.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла заява від 15.06.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" про зменшення позовних вимог, в якій позивачем фактично заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 627 405,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 009 576,29 грн. Вказана заява була прийнята як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Наразі, суд зазначає, що за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 627 405,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 009 576,29 грн, позивачем повинно бути сплачено судовий збір в сумі 99 554,73 грн.
За таких обставин, виходячи із суми судового збору, який було сплачено позивачем при зверненні до суду з позовом згідно платіжного доручення №190 від 04.02.2022, враховуючи зменшення розміру позовних вимог, судовий збір в сумі 1150,21 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення 3% річних в сумі 1 627 405,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 5 009 576,29 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, місто Київ, вул.Симона Петлюри, будинок 27, ЄДРПОУ 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" (08400, Київська обл., місто Переяслав-Хмельницький(п), вул.Героїв Дніпра, будинок 38-А, ЄДРПОУ 33742752) 3% річних в сумі 1 627 405 (один мільйон шістсот двадцять сім тисяч чотириста п'ять),76 коп., інфляційні втрати 5 009 576 (п'ять мільйонів дев'ять тисяч сімдесят шість) грн 29 коп. та судовий збір 99 554 (дев'яносто дев'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн 73 коп.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Енерго-промислова група "Югенергопромтранс" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1150,21 грн, сплачений згідно платіжного доручення №190 від 04.02.2022.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 13.07.2022.
Суддя В.В. Князьков