ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.07.2022Справа № 910/13362/21
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Скокіна О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
про визнання недійсним договору, -
За участю представників сторін:
від позивача: Павленко Р.М.;
від відповідача: Шишлов О.Є.
Фізична особа-підприємець Іванчихін Микола Олегович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" про визнання недійсним договору доручення №000005574П від 01.02.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що останній договору доручення №000005574П від 01.02.2016 не підписував, а підпис від імені Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича не належить вказаній особі, що може бути встановлено за наслідками проведення судової експертизи.
Ухвалою від 18.08.2021 судом було залишено без руху позовну заяву Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича та надано строк для усунення недоліків.
06.09.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою від 07.09.2021 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 07.10.2021.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем було вчинено дії на виконання спірного правочину. До того ж, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
07.10.2021 судом було відкладено підготовче засідання на 17.11.2021.
17.11.2021 підготовче засідання відкладено на 08.12.2021.
08.12.2021 підготовче засідання відкладено на 12.01.2022.
12.01.2022 підготовче засідання у справі відкладено на 16.02.2022.
Ухвалою від 14.01.2022 зобов'язано старшого слідчого з ОВС другого ВРКП СУ ГУ ДФС у Донецькій області надати суду у строк 28.01.2022 оригінал договору доручення №000005574П від 01.02.2016, який було вилучено у приміщенні Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", в межах кримінального провадження №32020100000000166 від 18.03.2020 на підставі ухвали від 22.02.2021 Краматорського міського суду Донецької області по справі №234/2351/21.
16.02.2022 у зв'язку із перебуванням судді Князькова В.В. на навчанні судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 06.04.2022 судом було призначено підготовче засідання на 27.04.2022.
27.04.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 01.06.2022.
01.06.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 22.06.2022.
22.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.07.2022.
06.07.2022 до суду надійшли письмові пояснення позивача, в яких останній наголосив на необхідності призначення по справі судової почеркознавчої експертизи.
У судовому засіданні 06.07.2022 судом було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про призначення по справі судової експертизи. При цьому, суд виходив з такого.
Згідно п.1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджено наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за №705/3145, основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп'яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Об'єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.
Згідно змісту наданих до матеріалів справи документів ухвалою від 22.02.2021 Краматорського міського суду Донецької області задоволено клопотання старшого слідчого з ОВС другого ВРКП СУ ГУ ДФС у Донецькій області майора податкової міліції Колікова Миколи Миколайовича про тимчасовий доступ до речей і документів, надано тимчасовий доступ до оригіналів документів, зокрема, документів, що стосуються правовідносин Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" та Фізичною особою - підприємцем Іванчихіним Миколою Олеговичем, а також дозвіл на можливість їх вилучити.
Згідно змісту додатку до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 15.03.2021 слідчим було вилучено у приміщенні Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (найменування якого змінено на Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС") оригінал договору доручення №000005574П, додатки та акти виконаних робіт до вказаного договору.
Отже, з урахуванням наведеного вище, з метою встановлення всіх обставин, що входять до предмету доказування у справі та є необхідними для прийняття справедливого та обгрунтованогго рішення по суті спору, суд ухвалою від 14.01.2022 зобов'язав старшого слідчого з ОВС другого ВРКП СУ ГУ ДФС у Донецькій області надати суду у строк 28.01.2022 оригінал договору доручення №000005574П від 01.02.2016, який було вилучено у приміщенні Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування", в межах кримінального провадження №32020100000000166 від 18.03.2020 на підставі ухвали від 22.02.2021 Краматорського міського суду Донецької області по справі №234/2351/21.
Конверт з ухвалою суду було повернуто з відміткою відділення поштового зв'язку "відмовлено в отриманні у зв'язку зі звільненням всіх працівників". З огляду на наведене судом було повторно направлено ухвалу про витребування доказів.
Проте, конверт з вказаною ухвалою суду, який було скеровано на адресу органу досудового розслідування, повернуто до Господарського суду міста Києва з відміткою від 23.03.2022 "за закінченням встановленого терміну зберігання".
Тобто, з наведеного полягає, що судом було вчинено всі можливі дії з метою отримання оригіналу спірного правочину з метою проведення почеркознавчого дослідження.
З огляду на наведене вище, враховуючи вимоги Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджено наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 за №705/3145, судом було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи.
У судовому засіданні 06.07.2022 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 06.07.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
В матеріалах справи міститься договір доручення №000005574П від 01.02.2016 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (довіритель) та Фізичною особою-підприємцем Іванчихіним Миколою Олеговичем (повірений), за умовами п.1.1 якого довіритель доручає, а повірений зобов'язується від імені, в інтересах і за рахунок довірителя надавати наступні посередницькі послуги у сфері страхування: пропонування страхових послуг, що надаються довірителем, клієнтом повіреного; консультування клієнтів повіреного з питань страхування, згідно умов розробленої довірителем страхової програми; інші посередницькі послуги у сфері страхування, які додатково узгоджуються сторонами договору; оформлення, укладення договорів страхування з використанням програмного забезпечення "Галактика", яке надається довірителем.
За надання послуг, вказаних в п.1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному комісійну винагороду. Розмір комісійної винагороди повіреного визначається у вигляді відсотка від сум страхових платежів, що поступили на поточний рахунок довірителя, в результаті роботи повіреного, конкретний розмір якого залежить від виду відповідного договору страхування і вказаний у додатку №1 до цього договору (п.3.1 договору №000005574П від 01.02.2016).
Проте, як вказує позивач, договір №000005574П від 01.02.2016 Фізичною особою-підприємцем Іванчихіним Миколою Олеговичем з відповідачем не укладався, з боку позивача не підписувався, про існування такого паровичну останньому стало відомо у 2020 році. Означені обставини і стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору доручення №000005574П від 01.02.2016.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Одночасно, щодо предмету доказування у спорах про визнання договорів недійсними суд зазначає таке.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено, укладення оспорюваного правочину, та наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним.
Як вказувалось вище, в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що останній договору доручення №000005574П від 01.02.2016 не підписував, а підпис від імені Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича не належить вказаній особі.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем було вчинено дії на виконання спірного правочину. До того ж, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх - обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову. При цьому, суд виходить з такого.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 Цивільного кодексу України , так і у статтях 229-233 Цивільного кодексу України , йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 Цивільного кодексу України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові 16.06.2020 по справі № 145/2047/16-ц констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (вказаний правовий висновок наведено у постанові від 01.06.2022 Верховного Суду по справі №912/642/20).
Судом вище вказувалось, що обгрунтовуючи поданий позов, позивач посилався саме на те, що оспорюваний правочин він не підписував, тобто, останнім оспорюються саме факт укладення договору.
При цьому, суд критично ставиться до вказаних тверджень позивача з урахуванням такого.
Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 22.02.2021 Краматорського міського суду Донецької області задоволено клопотання сташого слідчого з ОВС другого ВРКП СУ ГУ ДФС у Донецькій області майора податкової міліції Колікова Миколи Миколайовича про тимчасовий доступ до речей і документів, надано тимчасовий доступ до оригіналів документів, зокрема, документів, що стосуються правовідносин Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" та Фізичною особою - підприємцем Іванчихіним Миколою Олеговичем, а також дозвіл на можливість їх вилучити.
Згідно змісту додатку до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 15.03.2021 слідчим було вилучено у приміщенні Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (найменування якого змінено на Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС") оригінал договору доручення №000005574П, додатки та акти виконаних робіт до вказаного договору.
Судом вище вказувалось про відсутність можливості призначити по справі судову почеркознавчу експертизу, з огляду на невикоанння органом досудового розслідування вимог ухвали суду про витребування оригіналу договору.
Одночасно, суд звертає увагу учасників судового процесу на те, що у постанові від 23.06.2022 по справі №917/1951/19 Верховний Суд зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Наразі, в матералах справи наявні, зокрема, платіжні доручення та банківські виписки, згідно змісту яких вбачається перерахування відповідачем на рахунок позивача грошових коштів в якості агентської винагороди за договором №000005574П від 01.02.2016.
Позивачем обставини отримання грошових коштів за вказаними платіжними дорученнями спростовано не було.
При цьому, усні заперечення представника позивача, які було надано у судовому засіданні 06.07.2022, стосовно того, що наявні в матеріалах справи платіжні доручення не є належними доказами, оскільки не містять підписів Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича, суд вважає юридично неспроможними, оскільки згідно Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яку затверджено постановою №22 від 21.01.2004 Національного банку України (в редакції, чинній у період з 08.04.2016 по 12.01.2017, платіжні доручення, за який надано суду) платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
У п.3.1 вказаної Інструкції вказано, що платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків.
Тобто, з наведеного полягає, що платіжне доручення на списання (перерахування) грошових коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача ніяким чином і не може містити підпису отримувача платежу.
До того ж, позивачем обставини отримання таких коштів не спростовано протягом розгляду справи, приналежність вказаних у розрахункових документах реквізитів рахунку Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича позивачу не заперечено.
Отже, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності,виходячи з того, що суд обмежений предметом та підставами позовних вимог, які визначего позивачем, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду стосовно того, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" про визнання недійсним договору доручення №000005574П від 01.02.2016 підлягають залишенню без задоволення.
З огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові, заява відповідача про застосування строків позовної давності була залишена судом без задоволення.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Іванчихіна Миколи Олеговича до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" про визнання недійсним договору доручення №000005574П від 01.02.2016 - залишити без задоволення.
2. Судовий збір в сумі 2270 грн залишити за позивачем.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 11.07.2022.
Суддя В.В. Князьков