вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" липня 2022 р. Справа № 920/998/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022
у справі № 920/998/21 (суддя В.Л. Котельницька)
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання"
про стягнення 972 001, 19 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Пронюк В.Я.;
від відповідача: не з'явився,
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" (далі - АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання", відповідач) про стягнення збитків у розмірі 972 001, 19 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання природного газу № 1024/1819-ЕЕ від 13.11.2018 в частині недотримання відповідачем обсягів природного газу у березні та квітні 2019 року.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем зобов'язань за договором; право позивача вимагати від відповідача на підставі Правил № 2496 та договору відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об'єму природного газу не звільняє позивача як кредитора від тягаря доказування понесених збитків, а передбачений у договорі порядок розрахунку збитків, за відсутності факту їх реального понесення не є підставою для розрахунку та стягнення збитків.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, відповідно до якого позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню (статті 224,225 ГПК України), а також не застосовано закон, який підлягав застосуванню (статті 230, 231 ГПК України та норми статей 546,551 ЦК України); порушенням норм процесуального права - статей 13, 86, 236 ГПК України.
В обґрунтування скарги позивач зазначає, що відповідач порушив п. 3.9. договору та не надав акти приймання-передачі природного газу, у зв'язку з чим протягом березня та квітня 2019 року відповідачем було спожито природний газ у розмірі 0 тис. куб м., тоді як пунктом 2.1. договору сторонами погоджено споживання відповідачем 2 900,000 тис. куб. м природного газу у безерезні 2019 року та 1 400,000 тис. куб. м природного газу у квітні 2019 року. Наведене є порушенням умов укладеного сторонами договору та Правил № 2496, внаслідок чого на підставі пунктів 3.13. та 5.7. договору відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки. Розмір збитків розрахований на підставі пунктів 3.13. та 5.7. договору та пункту 1 розділу VI Правил № 2496 та становить 972 001,19 грн. Апелянт наголошує на тому, що стягнення наведеної суми є штрафною санкцією, погодженим сторонами видом забезпечення виконання зобов'язання споживачем за договором природного газу. Водночас неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати під час вирішення спору по суті належні норми права, враховуючи принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.05.2022 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/998/21; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Сумської області.
16.05.2022 матеріали справи № 920/998/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
На електронну пошту Північного апеляційного господарського суду 09.06.2022 від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 поновлено АТ "НАК "Нафтогаз України" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "НАК "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.07.2022; АТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та 11.07.2022 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що право постачальника вимагати на підставі Правил № 2496 та договору від споживача відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об'єму природного газу не звільняє позивача від тягаря доказування понесених збитків; позивачем не надано доказів на підтвердження реальності понесення останнім збитків та не доведено втрат, спричинених відхиленням відповідачем від обумовлених обсягів природного газу. При ухваленні рішення судом першої інстанції було враховано правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 904/6992/20 та від 26.10.2021 у справі № 904/6985/20.
У судове засідання 13.07.2022 представник відповідача не з'явився, клопотання про відкладення судового засідання не подав.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
За приписами ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Водночас відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 -IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, враховуючи відсутність клопотань від останнього про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності представника відповідача.
У судовому засіданні 13.07.2022 представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 13.11.2018 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник за договором) та Публічним акціонерним товариством "Сумське НВО" (споживач за договором) укладено договір постачання природного газу № 1024/1819-ЕЕ (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" перейменовано в AT "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
29.11.2018 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу № 1024/1819-ЕЕ від 13.11.2018, відповідно до якої пункти 1-12 договору №1024/1819-ЕЕ від 13.11.2018 викладено в новій редакції (далі - договір в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018).
Відповідно до пункту 1.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва електричної енергії.
Згідно з пунктом 2.1. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 (включно) замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 14800 тис.куб.м., в тому числі по місяцях: листопад 2018 року - 2000 тис.куб.м., грудень 2018 року - 2900 тис.куб.м., січень 2019 року - 2900 тис.куб.м., лютий 2019 року - 2700 тис.куб.м., березень 2019 року - 2900 тис.куб.м., квітень 2019 року - 1400 тис.куб.м.
Згідно з умовами пункту 2.2. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору повністю покривають потреби споживача у відповідних розрахункових періодах для потреб, визначених пунктом 1.2 цього договору. Споживач самостійно визначає обсяги, зазначені у пункті 2.1 цього договору, і несе відповідальність за правильність їх визначення.
Відповідно до пункту 2.4. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 перегляд та коригування замовлених споживачем обсягів природного газу за цим договором може відбуватися за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду (в даному випадку й надалі по тексту договору - газовий місяць в значенні Кодексу ГТС). Для цього споживач зобов'язаний надати постачальнику не пізніше ніж за три робочих дні до кінця місяця постачання газу два екземпляри належним чином оформленої додаткової угоди. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати додаткові угоди на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Пунктом 2.5. договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 визначено, що допускається відхилення обсягу використання природного газу від замовленого обсягу протягом відповідного розрахункового періоду в розмірі +- 5 відсотків від зазначеного в пункті 2.1. обсягу без підписання додаткової угоди.
Положеннями пункту 3.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 визначено, що право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
У пункті 3.8 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
За змістом пункту 3.13 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п. 2.1 договору), споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному п. 5.7 договору. При цьому, розмір збитків визначається наступним чином:
3.13.1 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов'язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;
3.13.2 якщо фактичний об'єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, споживач зобов'язаний відшкодувати збитки за перевищення об'єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:
В = (Vф - Vп) х Ц х К, де:
Vф - об'єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;
Vп - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п. 2.1 цього договору;
Ц - ціна природного газу за цим договором;
К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.
Пунктом 5.7 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018 передбачено, що відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 цього договору, здійснюється наступним чином:
- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 цього договору та не надав акт приймання-передачі, використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 цього договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 пункту 3.13 цього договору;
- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;
- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов'язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.
У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.
Відповідно до підпункту 8 пункту 6.2 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.11.2018, відповідач зобов'язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п. 3.13 цього договору.
Згідно з підпунктом 4 пункту 6.3 договору в редакції додаткової угоди №1 від 29.11.2018, позивач має право вимагати від споживача відшкодування постачальнику збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п. 2.1 договору у разі, якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.
Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника і діє в частині постачання природного гащу до 30.04.2019 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (пункт 11.1. договору).
27.02.2019 позивач повідомив відповідача, що пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7, абзац п'ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абзац третій підп. 2) п. 6.4 договору № 1024/1819-ЕЕ від 13.11.2018 застосовуються сторонами з 01.03.2019. Водночас пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп. 3.9.2 п. 3.9, абзац четвертий підп. 5) п. 6.2, абзац другий підп. 2) п. 6.4 договору з 01.03.2019 сторонами не застосовуються.
Листами від 10.04.2019 № 32-9-09/29 та від 07.05.2019 № 32-9-09/39 відповідач повідомив позивача про те, що у березні та квітні 2019 року згідно укладеного сторонами договору № 1024/1819-ЕЕ від 13.11.2018 природний газ не споживався.
28.05.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію № 26-1585-19 від 27.05.2019, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 07.11.2019 № 26/10-3083-19, яким позивач вимагав від відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу в розмірі 663 471,70 грн, за різницю між замовленим та спожитим природним газом в березні 2019 року.
22.06.2019 позивач направив на адресу відповідача акт-претензію № 26-2224-19 від 13.06.2019, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 22.11.2019 № 26/10-3989-19, яким позивач вимагав від відповідача сплатити збитки на підставі п. 3.13. та 5.7. договору та п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу в розмірі 308 529,49 грн, за різницю між замовленим та спожитим природним газом в квітні 2019 року.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку, останнім нараховано відповідачу 663 471,70 грн збитків за використаний природний газ в обсязі меншому від замовленого у березні 2019 року, та 308 529,49 грн - у квітні 2019 року, що разом складає 972 001,19 грн.
Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу № 1024/1819-ЕЕ від 13.11.2018, недотримання відповідачем обсягів природного газу у березні та квітні 2019 року, що стало підставою для нарахування збитків за недотримання обсягів фактично спожитого газу та звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
В силу приписів статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Стаття 22 Цивільного кодексу України дає загальне для цивільного законодавства (як договірного так і деліктного зобов'язання) визначення збитків. Так, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною 1 цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Визначення поняття збитків наводиться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Стаття 225 Господарського кодексу України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
За вищенаведеними нормами права для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідна наявність усіх елементів, що складають цивільне правопорушення, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина. Відсутність хоча б одного елементу робить неможливим застосування відповідальності у вигляді збитків.
Водночас необхідно зазначити, що у договірних відносинах протиправна поведінка проявляється у невідповідності поведінки умовам договору та конкретним правовим нормам, що регулюють цей договір.
Під збитками варто розуміти знешкодження або пошкодження майна потерпілого, додаткові витрати, що спричинило для останнього певні невигідні матеріальні наслідки. При цьому збитки розглядаються не тільки як обов'язковий елемент цивільного правопорушення, але і як міра відповідальності.
Відшкодуванню підлягають тільки збитки, які є об'єктивним наслідком протиправної поведінки, тобто між протиправною поведінкою і шкодою повинен бути причинний зв'язок, який полягає в тому, що протиправна поведінка за часом передує шкоді і породжує шкоду.
Обов'язковою умовою відповідальності є також вина, яка полягає у суб'єктивному ставленні особи до наслідків своїх неправомірних дій. Вина може бути у формі умислу (прямий, похідний) або необережності (грубої або простої).
Таким чином, позивач повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань і завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань.
Відповідно до приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що право на стягнення збитків із споживача не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення ним наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
Отже, право постачальника вимагати від споживача на підставі Правил постачання природного газу та договору відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об'єму природного газу не звільняє позивача від тягара доказування понесених збитків, а передбачений у договорі порядок розрахунку збитків за відсутності факту реально понесених збитків не є підставою для розрахунку та стягнення збитків.
Виходячи зі змісту пункту 6 частини п'ятої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" договір постачання повинен містити істотні умови, зокрема, щодо порядку відшкодування та визначення розміру збитків, завданих внаслідок порушення договору постачання.
Умовами договору сторони передбачили обсяги газу, які є плановими та можуть змінюватись. Водночас сторони домовились про те, що допускається зменшення або перевищення місячних обсягів споживання природного газу, встановлених у даному Договорі в розмірі до 5,0 (п'яти) відсотків.
Підпунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу №2496 передбачено, що відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється, зокрема, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Відповідно до пункту 2 розділу VI Правил № 2496 у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.
За результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія. Акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов'язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування. У випадку не реагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.
Враховуючи положення пункту 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496, а також те, що договором передбачено обсяги природного газу та встановлена допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, позивач має право вимагати від споживача відшкодування збитків, у разі підтвердження факту, що за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем).
Водночас визначальним є те, що пункт 1 пункту 1 розділу VI Правил №2496 передбачає можливість щодо відшкодування збитків споживачем.
Проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення суми у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період у разі, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об'єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу.
Суд вважає, що право на стягнення збитків із споживача, яке передбачене пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил № 2496, не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 1 пункту 1 розділу VI Правил № 2496 передбачено лише максимально допустимий розмір, а саме розмір, що не є більшим подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період.
Оцінивши надані позивачем докази відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право постачальника вимагати на підставі Правил № 2496 та договору від споживача відшкодування збитків за недовикористання останнім замовленого об'єму природного газу не звільняє позивача від тягаря доказування понесених збитків та відмовив у задоволенні позову лише у зв'язку із його недоведеністю. Суд апеляційної інстанції погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Отже, істинність твердження позивача щодо наявності підстав для стягнення збитків, зокрема в контексті наявності збитків та їх розміру, протиправності поведінки заподіювача збитків та існування причинного зв'язку такої поведінки із заподіяними збитками, ураховуючи принципи змагальності, диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом підлягала доведенню позивачем перед судом.
Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду від у 21.09.2021 справі № 904/6992/20, в якій викладено висновок щодо відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику природного газу із урахуванням приписів розділу VI Правил.
Зокрема, Верховний Суд акцентував увагу, що право на стягнення збитків зі споживача (передбачене розділом VI Правил) не звільняє постачальника (позивача) від обов'язку доведення наявності таких збитків та їх розміру належними та допустимими доказами у порядку передбаченому ГПК України, а пункт 3.13 договору та підпункт 2 пункту 1 розділу VI Правил хоча й передбачають можливість відшкодування збитків споживачем, проте наявність такого права не вказує на можливість автоматичного/безумовного стягнення зазначених сум збитків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту збитків (реальних чи упущеної вигоди), спричинених порушенням відповідачем неналежним виконанням зобов'язань за договором, а погодження сторонами в договорі порядку визначення розміру збитків не звільняє від обов'язку кредитора довести повний склад цивільного правопорушення як підстави для застосування такої форми майнової відповідності, як відшкодування збитків.
Твердження апелянта про те, що заявлені позовні вимоги про стягнення збитків фактично є штрафною санкцією відхиляються колегією суддів, оскільки сторони не позбавлені права передбачити умовами договору застосування до споживача саме штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафу) за споживання природного газу в меншому або більшому обсязі, ніж погоджено сторонами.
Так, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами першою та другою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно з частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
За змістом статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зі змісту вищенаведених норм вбачається, що штрафні санкції та відшкодування збитків є різними видами господарських санкцій.
Водночас укладеним сторонами договором та Правилами № 2496 передбачено застосування господарської санкції як відшкодування збитків.
За таких обставин, твердження апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права не заслуговують на увагу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3статті 13 Господарського процесуального кодексу Українисудочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу Україниналежними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.
Зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність належних доказів на підтвердження реальності понесення АТ "НАК "Нафтогаз України" витрат та недоведеність зменшення майна АТ "НАК "Нафтогаз України", з огляду на що суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.01.2022 у справі № 920/998/21 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 920/998/21 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 14.07.2022.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова