12 липня 2022 року м. ПолтаваСправа №440/516/22
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди,
1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління статистики у Полтавській області (надалі - ГУ статистики у Полтавській області, відповідач), у якому просила:
визнати незаконним і протиправним та скасувати наказ Головного управління статистики в Полтавській області від 13.12.2021 №121-к "Про відсторонення від роботи";
поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики в Полтавській області;
стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення з 13.12.2021 на підставі наказу від 13.12.2021 №121-к "Про відсторонення від роботи";
визнати відсторонення від роботи ОСОБА_1 за наказом №121-к протиправною дією Головного управління статистики у Полтавській області, що суперечить нормам ст.ст. 8, 19, 24, 32, 43, 64, 92 Конституції, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 19, 36, 46, 50, 72 "Про державну службу", ст.ст. 12, 23, 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", ст. 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", ст.ст. 5, 6, 7, 8, 9 Закону України "Про захист персональних даних", ст. 11 Закону України "Про інформацію", ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 30 Сімейного кодексу України, ст.ст. 7, 26 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", ст. 23 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення";
стягнути з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 за протиправне відсторонення від роботи та позбавлення права на працю у третій раз, моральну шкоду у сумі 24000 гривень на відшкодування моральної шкоди, яка була завдана Головним управлінням статистики в Полтавській області, шляхом свідомого, наполегливого перевищення службових повноважень шляхом порушення норм чинного законодавства;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення з Головного управління статистики в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час відсторонення від роботи в межах суми платежу за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що спірним наказом її безпідставно відсторонено від роботи на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами, як таку, що не надала інформацію про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, копію документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність абсолютних чи тимчасових протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я. На переконання позивача, вищезгадана інформація, надання якої протиправно вимагав роботодавець, відноситься до персональних, конфіденційних медичних даних, права на розголошення яких ОСОБА_1 не надавала.
Позивач наполягала на тому, що відповідач протиправно відсторонив її від роботи, оскільки: 1) юридичні і фізичні особи не наділені правом та обов'язком надавати/отримувати інформацію про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19; 2) щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не визнано обов'язковим; 3) відповідач не мав доказів, що ОСОБА_1 є бактеріоносієм і виконувала роботу, пов'язану з обслуговуванням населення, що могло призвести до поширення інфекційних хвороб; 4) відповідач не мав законних підстав посилатись на дію карантину, тому що процедура його встановлення не дотримана.
2. Позиція відповідача.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 63-69/. Свою позицію мотивувала посиланням на те, що фактом видання спірного наказу Головне управління статистики у Полтавській області виконало вимоги статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
3. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 (суддя Головко А.Б.) у задоволенні заяви про відвід судді Кукоби Олександра Олександровича, в провадженні якого перебуває адміністративна справа №440/516/22, - відмовлено.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог повернуто позивачу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 у задоволенні заяви представника відповідача про зупинення провадження у справі №440/516/22 до відновлення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" відмовлено.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.04.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Зважаючи на подання учасниками справи заяв про розгляд справи без їх участі, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Обставини справи
ОСОБА_1 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 у справі №816/654/17 поновлено Головним управлінням статистики у Полтавській області на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики у Полтавській області з 12.04.2017 наказом №96-к від 30.11.2020, що підтверджено записом від 30.11.2020 №38 в трудовій книжці НОМЕР_1 /а.с. 36-37/.
Станом на грудень 2021 року ОСОБА_1 продовжувала перебувати в трудових відносинах з Головним управлінням статистики у Полтавській області, мала статус державного службовця, її посада відносилася до категорії "Б" посад державної служби, одержувала заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, а також здійснювала встановлені для посади начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики у Полтавській області повноваження, що не заперечується сторонами.
Листом від 27.10.2021 №17.3-15/343-21 Державна служба статистики України проінформувала керівників територіальних органів Держстату про необхідність забезпечити безумовне виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) у частині контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти СОVІD-19 працівниками та державними службовцями територіальних органів центральних органів виконавчої влади, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв і організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153, та забезпечення відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень, із 08.11.2021 до усунення причин, що його зумовили, крім тих працівників, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVІD-19, та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVІD-19, виданий закладом охорони здоров'я /а.с. 70/.
Головне управління статистики у Полтавській області листом від 01.11.2021 №19-17/12-11 повідомило працівників Головного управління статистики у Полтавській області про необіхдність надання до 04.11.2021 відділу управління персоналом копії документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації (однієї дози дводозної вакцини) проти СОVІD-19, або копії медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти СОVІD-19 /а.с. 71/.
За змістом додатку до листа Головного управління статистики у Полтавській області від 01.11.2021 №19-17/12-11 ОСОБА_1 увійшла до Списку працівників управління, які 01.11.2021 ознайомлені із зазначеною вимогою управління /а.с. 71 - зворот/.
10.11.2021 за вих.№23-18/48-21 Головне управління статистики у Полтавській області оформило на ім'я ОСОБА_1 повідомлення з посиланнями на норми постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153, Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України "Про державну службу", в якому просило її з метою виконання зазначених вимог законодавства та не розповсюдження вірусу SARS-CoV-2 серед працівників Головного управління статистики у Полтавській області надати до відділу управління персоналом власноруч завірену копію документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації (однієї дози дводозної вакцини) проти СОVІD-19, або копію документа про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVІD-19. Управління повідомило, що у разі відмови або ухиляння працівників Головного управління статистики у Полтавській області від проведення обов'язкових профілактичних щеплень вони відстороняються від роботи до усунення причин, що їх зумовили, крім тих працівників, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVІD-19, виданий закладом охорони здоров'я. При цьому, управління у повідомленні також зауважило на тому, що чинне законодавство не передбачає обов'язку роботодавця зберігати за працівником зарплату на період його відсторонення від роботи у зв'язку з відмовою або ухиленням від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVІD-19, а тому такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не буде виплачуватися. Крім того, період такого відсторонення від роботи не входить до стажу роботи, що дає право на щорічні відпустки. На час такого відсторонення оплата працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" /а.с. 72-73/.
У відповідь на вказане повідомлення ОСОБА_1 16.11.2021 на електронну адресу Головного управління статистики у Полтавській області надіслала заяву щодо заборони на збирання, використання, оброблення медичної інформації стосовно неї /а.с. 42/. Відомості про отримання цієї заяви відповідачем у матеріалах справи відсутні.
13.12.2021 посадовими особами Головного управління статистики у Полтавській області складено акт №19-17/15-21 "Про відмову ОСОБА_1 " надати копію документа про обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVІD-19 або медичного висновку про абсолютні чи тимчасові протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVІD-19" /а.с. 74/.
Того ж дня відповідачем виданий наказ №121-к "Про відсторонення від роботи", яким ОСОБА_1 - начальника управління по організації роботи з респондентами відсторонено від роботи із 13.12.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення, або до закінчення дії карантину згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", як таку, що не надала інформацію про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, копію документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність абсолютних чи тимчасових протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я /а.с. 75/.
Позивач з наказом ознайомлена 13.12.2021, зазначила, що зі змістом наказу не згодна, оскільки відповідну підстави для відсторонення не передбачено статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а зміст наказу суперечить частині першій статті 19 Конституції України /а.с. 75 - зворот/.
У матеріалах справи наявна заява ОСОБА_1 від 13.12.2021 щодо утримання від виконання незаконної вимоги, у якій позивач наполягала на неправомірності дій начальника відділу управління персоналом Костецького Д.М. щодо вимоги від неї медичних документів /а.с. 43/.
Листом від 16.12.2021 вих.№23-18/62-21 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що ОСОБА_2 у спірних відносинах діяв правомірно, на виконання положень пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" /а.с. 44/.
Норми права, якими урегульовані спірні відносини
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 34 Основного Закону України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Кодекс законів про працю України, згідно статті 1, регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Згідно з частинами першою, другою статті 2-1 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому громадському об'єднанні, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їхніх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Не вважаються дискримінацією у сфері праці встановлені цим Кодексом та іншими законами дії, а також обмеження прав працівників, що залежать від властивих певному виду робіт вимог (щодо віку, освіти, стану здоров'я, статі) чи обумовлені необхідністю посиленого соціального та правового захисту деяких категорій осіб.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи /абзац сьомий частини першої статті 5-1 КЗпП України/.
У силу частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Статтею 30 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" визначено, що держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах.
Також пунктом б частини першої статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" встановлено, що громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19.07.1995 №133 "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" особливо небезпечною інфекційною хворобою є "COVID-19".
Серед основних принципів профілактики інфекційних хвороб стаття 10 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" виділяє дотримання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм при здійсненні будь-яких видів діяльності.
Згідно статті 11 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров'я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у межах територій, об'єктів, частин і підрозділів, підпорядкованих центральним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Службі безпеки України, забезпечують зазначені органи, підпорядковані їм установи державної санітарно-епідеміологічної служби, медичні служби, а також керівники зазначених об'єктів, частин, підрозділів. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.
У частинах 1-4, 6 статті 12 "Профілактичні щеплення" цього Закону визначено: профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення.
У статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" наведене визначення поняттю "календар профілактичних щеплень" - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 (в редакції, що діяла на час спірних відносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин.
Пунктом 41-6 Постанови №1236 визначено, що керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04.10.2021 №2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням", визначено, що обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають зокрема працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 24.12.2020 №3018 "Про затвердження Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках" передбачено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
За приписами статті 72 Закону України "Про державну службу" державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов'язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення.
Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків приймається відповідно керівником державної служби або суб'єктом призначення одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення у разі: наявності обставин, що дають підстави вважати, що такий державний службовець може знищити чи підробити речі і документи, які мають суттєве значення для дисциплінарного провадження; впливу на працівників державного органу та інших осіб, зокрема, здійснення протиправного тиску на підлеглих, погрози звільненням з роботи; перешкоджання в інший спосіб об'єктивному вивченню обставин вчинення дисциплінарного проступку.
Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків не може перевищувати часу дисциплінарного провадження.
Оцінка судом обставин справи
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У цій справі спір стосується правомірності дій та рішення Головного управління статистики у Полтавській області щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи з огляду на ненадання нею інформації про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, копії документа, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації або медичного висновку про наявність абсолютних чи тимчасових протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров'я.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірним діям та рішення суб'єкта владних повноважень, суд виходить з таких міркувань.
Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.
Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.
За змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті (зокрема, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів), або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.
Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 КЗпП України, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.
Так, у спірних відносинах правовою основою для відсторонення позивача від роботи є положення статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.
Однак, стаття 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" до обов'язкових відносить щеплення лише проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця та туберкульозу; щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 за статтею 12 названого Закону не є обов'язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадженні інших обов'язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.
З аналізу наведених вище правових норм суд дійшов висновку, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень як обов'язкова.
Стосовно тверджень представника відповідача про те, що надання інформації про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 державними службовцями територіальних органів центральних органів виконавчої влади (до яких відноситься Головне управління статистики у Полтавській області) передбачено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням", а невиконання цієї вимоги є підставою для відсторонення державного службовця від роботи у порядку, визначеному пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, суд звертає увагу на такі обставини.
Згідно з частиною другою статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 8 Основного Закону України проголошує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У силу частин першої - третьої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно, за наявності суперечливих правил і положень щодо визначення вакцинації від COVID-19 у якості обов'язкової, які містяться у Законі України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з одного боку і в наказі Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" з іншого боку - застосуванню підлягають положення і правила саме Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", як правового акта, який має вищу юридичну силу.
Так, суд нагадує, що Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" чи будь який інший закон України не відносить вакцинацію від COVID-19 до переліку обов'язкових щеплень.
Крім того, КЗпП України та Закон України "Про державну службу" не визначають процедуру відсторонення від роботи найманого працівника (зокрема, державного службовця) внаслідок ненадання ним інформації про проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.
Водночас стаття 72 Закону України "Про державну службу" регулює загальні питання відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків, що може мати місце виключно у разі порушення щодо державного службовця дисциплінарного провадження.
Проте матеріали справи не містять відомостей про порушення Головним управлінням статистики у Полтавській області дисциплінарного провадження відносно ОСОБА_1 .
Натомість позивача відсторонено від роботи на виконання положень пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236.
Суд зауважує, що відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" підприємства, установи і організації зобов'язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до частини другої статті 27 названого Закону обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно із Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.04.1995 №66 (надалі - Інструкція №66).
Пунктом 2.3 Інструкції №66 встановлено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції №66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 №59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1159/19897.
Відповідно до 2.2 Інструкції №66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
Пунктом 2.5 Інструкції №66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов'язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.
Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до Інструкції №66.
Згідно з пунктом 2.7 Інструкції №66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов'язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що за відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є протиправним.
У спірних відносинах подання про відсторонення ОСОБА_1 від роботи посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби не вносилось, а тому Головне управління статистики у Полтавській області не мало законних підстав для видання наказу від 13.12.2021 №121-к про відсторонення позивача від роботи.
Згадані вище положення пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 суперечать приписам статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", а тому не підлягають застосуванню на підставі приписів статті 8 Конституції України та статті 7 КАС України.
Відповідач, повідомивши позивача про необхідність подання документів щодо проходження повного курсу вакцинації від COVID-19 та відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього додатковий обов'язок вчинити дії (виконати обов'язок - зробити щеплення), які не визначені державою як обов'язкові.
Наказом відповідача про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його право на працю.
Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції України, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина.
Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина визначаються виключно законами України.
Суд констатує, що відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗУ.
Відповідно до пункту 2 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянами, втім цей орган не наділений повноваженнями ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління статистики у Полтавській області від 13.12.2021 №121-к "Про відсторонення від роботи", яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи із 13.12.2021 суперечить приписам статей 8, 19 Конституції України та статті 2 КАС України, а тому його належить визнати протиправним та скасувати, задовольнивши позов ОСОБА_1 у відповідній частині вимог.
Водночас позовна вимога про поновлення позивача на роботі на посаді начальника управління по організації роботи з респондентами Головного управління статистики у Полтавській області з 13.12.2021 задоволенню не підлягає, оскільки відповідний спосіб захисту порушеного права може бути застосований судом виключно у разі незаконного звільнення працівника з роботи.
Суд зауважує, що процедури звільнення та відсторонення від роботи не є тотожними, зокрема, факт відсторонення працівника від роботи не означає повного припинення з ним трудових відносин, адже такий працівник продовжує перебувати у штаті роботодавця.
Отже, в цій частині позову належить відмовити.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час відсторонення від роботи, суд виходить з такого.
Пунктом 2 наказу Головного управління статистики у Полтавській області від 13.12.2021 №121-к визначено відділу фінансово-економічного забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності взяти до відома, що на час відсторонення, визначеного пунктом 1 цього наказу, оплата праці ОСОБА_1 здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".
Так, відповідач у додаткових поясненнях від 18.05.2022 зазначив, що за період відсторонення (з 13.12.2021 до 01.03.2022) нарахування та виплата заробітної плати позивачу не здійснювалась /а.с. 127-128/.
З огляду на визнання судом наказу Головного управління статистики у Полтавській області від 13.12.2021 №121-к протиправним та його скасування, позивач має право на виплату середнього заробітку за період відсторонення з 13.12.2021 до 01.03.2022 (01.03.2022 - останній робочий день на підставі наказу Головного управління статистики у Полтавській області від 01.03.2022 №52-к).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 №13" зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У матеріалах справи наявна довідка Головного управління статистики у Полтавській області про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , зі змісту якої суд встановив, що середньоденна заробітна плата позивача за жовтень - листопад 2021 року складала 866,67 грн /а.с. 129/.
Відповідно до кількості робочих днів, що минули за час вимушеного прогулу позивача, стягненню на її користь підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу (відсторонення від роботи) з 13.12.2021 до 01.03.2022 у розмірі 46800,18 грн (54 робочі дні х 866,67 грн; сума вказана без утримання податку та інших обов'язкових платежів).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць у розмірі 18200,08 грн належить допустити до негайного виконання.
Щодо позовних вимог про визнання відсторонення від роботи ОСОБА_1 за наказом №121-к протиправною дією Головного управління статистики у Полтавській області, що суперечить нормам ст.ст. 8, 19, 24, 32, 43, 64, 92 Конституції, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 19, 36, 46, 50, 72 "Про державну службу", ст.ст. 12, 23, 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", ст. 39-1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", ст.ст. 5, 6, 7, 8, 9 Закону України "Про захист персональних даних", ст. 11 Закону України "Про інформацію", ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 30 Сімейного кодексу України, ст.ст. 7, 26 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", ст. 23 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", п.5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", суд звертає увагу на таке.
Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У силу частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
З урахуванням наведеного суд зауважує, що право на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
За обставин цього спору суд враховує, що права позивача порушені наказом Головного управління статистики у Полтавській області від 13.12.2021 №121-к, а належним та достатнім способом захисту порушених прав є визнання цього наказу протиправним та його скасування.
Що ж стосується дій відповідача щодо видання зазначеного наказу, то визнання їх протиправними у судовому порядку не призведе до відновлення порушених прав позивача та не гарантуватиме ефективного їх захисту, а тому у відповідній частині позовних вимог належить відмовити.
Щодо наявності підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 24000,00 грн суд виходить з таких міркувань.
У силу статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
За обставин цього спору суд зазначає, що позивач не довела завдання їй моральних страждань у тій мірі, з якою пов'язується наявність підстав для відшкодування моральної шкоди у матеріальному виразі.
Так, позовна заява не містить посилань на конкретні фактичні дані, що свідчили б про завдання ОСОБА_1 моральних страждань рішенням та діями Головного управління статистики у Полтавській області, а долучені до позовної заяви письмові докази так само не свідчать про те, що відповідні моральні страждання мали місце та що їх завдано саме відповідачем.
А тому, сам факт визнання судом порушення відповідачем прав позивача і поновлення його права шляхом визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час такого відсторонення на переконання суду є достатньою та справедливою сатисфакцією у спірних відносинах, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди належить відмовити.
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.
Розподіл судових витрат
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
ОСОБА_1 від сплати судового збору звільнена, оскільки є особою з інвалідністю другої групи.
Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.
Отже, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління статистики у Полтавській області від 13 грудня 2021 року №121-к "Про відсторонення від роботи".
Стягнути з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи з 13 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року у розмірі 46800,18 грн (сорок шість тисяч вісімсот гривень вісімнадцять копійок).
Рішення суду в частині стягнення з Головного управління статистики у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час відсторонення від роботи за один місць у розмірі 18200,08 грн (вісімнадцять тисяч двісті гривень вісім копійок) допустити до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Головне управління статистики у Полтавській області (код ЄДРПОУ 02361892; вул. Пушкіна, 103, м. Полтава, Полтавська область, 36039).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга в електронній формі подається через Електронний кабінет користувача підсистеми "Електронний суд" безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду, а у паперовій формі - через Полтавський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.О. Кукоба