Справа № 420/4804/22
11 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у поряду письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради, в якому позивач просить суд:
визнати протиправним дії Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради при розгляді запиту ОСОБА_2 від 08.11.2021 року та відмову надати запитувану інформацію, яка викладена у листі від 15.11.2021 року за №01-17/273-ЗМ;
зобов'язати Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 від 08.11.2021 року та надати відповідь у порядку Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 13 січня 2011 року № 2939-5/1. із змінами і доповненнями, про перелік вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді, за рахунок яких Одеська міська рада може надати мені дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею не більше 0,10 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності із пунктом "г" частини 1 статгі 121 ЗК України.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивач зазначив, що відмовляючи у задоволені запиту, відповідач зазначив, що запитувана інформація не сформована у задокументованому вигляді та не знаходиться в розпорядженні Департаменту, тому її надання не є можливим.
Представник позивача вважає, що відповідач відмовляючи у задоволені запиту, припустився порушенням вимог ЗУ «Про доступ до публічної інформації», безпідставно відмовив у задоволені запиту, оскільки не надав запитувану інформацію та не обґрунтував правомірність оскаржуваних дій.
Ухвалою суду від 20.04.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов, відповідно до якого проти задоволення позову Департамент заперечує та зазначає, що визначальною рисою публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків. Для надання інформації щодо наявності вільних земельних ділянок відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», запитувані відомості повинні бути зафіксовані в офіційному документі, створеному в процесі здійснення своєї діяльності суб'єктом владних повноважень. Разом із тим, запит позивача не стосувався відомостей, що вже зафіксовані в офіційному документі, створеному в процесі здійснення Департаментом своєї діяльності, а містили вимогу вчинити певні дії по підбору, обробці та наданню інформації, яка б відповідала поставленим у запиті умовам. Надати позивачу запитувану інформацію неможливо з огляду на те, що інвентаризацію земельних ділянок, розташованих на території м. Одеси не проведено та як наслідок переліку вільних земельних ділянок, які можуть бути використані під індивідуальну забудову не сформовано. Тобто, дана інформація не відображена чи задокументована на будь-яких носіях та не утворена в процесі виконання відповідних повноважень Департаментом.
Також представник відповідача вказує, що Департаментом розглядаються звернення громадян, в яких вже зазначено бажане місця розташування земельних ділянок, які заявники бажають отримати у власність або користування. В процесі виконання, зазначених у Положенні функцій, Департаментом не формуються переліки вільних земельних ділянок, оскільки Департаментом обробляється інформація (заяви про одержання земельної ділянки у власність або користування, проекти із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічні документації із землеустрою тощо) та за результатами розгляду відповідних заяв здійснюються заходи щодо підготовки проектів відповідних рішень у разі наявності підстав. Таким чином, Департаментом не здійснюється, відповідно до покладених повноважень, збір та узагальнення інформації про наявність в межах м. Одеси земель комунальної власності, які не надані у власність або користування, що можуть бути передані громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку. Враховуючи вищевикладене та зважаючи на об'єктивну відсутність у розпорядженні Департаменту будь-якого офіційного документа, який би містив запитувану інформацію, Департамент вважає, що відповідь про неможливість надання такої інформації на запит позивача від 09.11.2021 є правомірною та такою, що не підлягає визнанню протиправною.
Позивачем надано відповідь на відзив, відповідно до якої позивач з доводами, викладеними у відзиві не погоджується, позовні вимоги вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 08.11.2021 звернувся до Одеської міської ради, а саме на електронну адресу, із запитом на публічну інформацію, а саме: про надання переліку вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді, за рахунок яких Одеська міська рада може надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, або дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею не більше 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), у відповідності із пунктом «г» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України. Підписано запит від 08.11.2021 ОСОБА_1 .
Зазначений запит зареєстровано Одеською міською радою 09.11.2021 за вх. № ЗПІ-1088 та у подальшому скеровано за дорученням першого заступника міського голови Михайла Кучука до Департаменту, де зареєстровано запит 10.11.2021 за вх. № 01-17/273-ЗПІ (копія додається).
Департаментом за дорученням першого заступника міського голови надано ОСОБА_3 відповідь від 15.11.2021 за вих. № 01-17/273-ЗПІ, якою повідомлено, що інформація не сформована у задокументованому вигляді та не знаходиться в розпорядженні Департаменту, тому її надання не є можливим.
Позивач вважає, що відповідь відповідача від 15.11.2021 року за №01-17/273-ЗМ є протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Згідно зі ст.5 Закону України від 2 жовтня 1992 року №2657-XII «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно ст.5 вказаного Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
За змістом ч.1, 2 ст.7 Закону України «Про інформацію» передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Публічна інформація, згідно із ст.1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Статтею 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено забезпечення доступу до інформації шляхом:
1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;
2) надання інформації за запитами на інформацію.
Статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Відповідно до положень ч.1, 2, 4, 5 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Згідно ч.1-5 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
При цьому обов'язковою умовою, у разі відмови в задоволенні запиту є наведення обґрунтованих підстав такої відмови. У разі неправомірної відмови - суд може визнати такі дії протиправними та зобов'язати її надати.
Така ж правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у рішенні від 25.06.2019 року по справі №9901/924/18.
Суд зазначає, що спірним моментом в межах даного спору є те, що відповідач відмовив позивачу у наданні інформації на інформаційний запит з підстав того, що запитувана інформація не відображена чи задокументована на будь-яких носіях та не утворена в процесі виконання відповідних повноважень Департаментом.
Суд звертає увагу, що перелік підстав для відмовити в задоволенні запиту є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
Статтею 20 Закону України «Про інформацію» встановлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до ч.1 ст.203 Земельного кодексу України, облік кількості земель - відображення у відомостях і документах даних, які характеризують кожну земельну ділянку, а також землі за площею та складом земельних угідь, розподіл земель за власниками, землекористувачами.
Згідно з ч.5 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» уповноважені органи з питань містобудування та архітектури і центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, забезпечують відкритість, доступність та повноту інформації про наявність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці земель державної та комунальної власності, не наданих у користування, що можуть бути використані під забудову, про наявність обмежень і обтяжень земельних ділянок, містобудівні умови та обмеження в містобудівному і державному земельному кадастрах.
При цьому, до моменту внесення відповідної інформації до містобудівного та державного земельного кадастрів виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації або відповідний місцевий орган виконавчої влади зобов'язані надавати за запитами фізичних та юридичних осіб письмову інформацію про наявність земельних ділянок, що можуть бути використані під забудову.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що саме вказані органи згідно з їхньою компетенцією зобов'язані володіти інформацією про земельні ділянки комунальної або державної форми власності, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову для реалізації права на безоплатне отримання у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вони також залишаються розпорядниками цієї інформації після її внесення до містобудівного та державного земельного кадастрів, якщо вона є у їхньому фактичному володінні.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2020 року у справі № 127/13810/17, від 06.02.2020 року у справі № 369/8351/16-а, від 27.11.2019 у справі № 127/28475/15-а, яка, в силу положень ч.5 ст.242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.
Відповідно до пункту 1 Положення про Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17 березня 2021 року №137-VIII, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради. Департамент є правонаступником повноважень Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у сфері регулювання земельних відносин (а.с. 221 т. 1).
Згідно із пунктом 2 Положення від 17 березня 2021 року №137-VIII Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради реалізує повноваження Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства, у межах, визначених Одеською міською радою (а.с. 221 т. 1).
Також відповідно до Положення про Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради №137-VІІІ від 17.03.2021 року, на Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради покладені наступні функції, зокрема, узагальнення інформації щодо відповідності місця розташування земельних ділянок Генеральному плану м. Одеси та іншій містобудівній документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому чинним законодавством України порядку; організація та координація із землеустрою на території міста, здійснення заходів з розвитку земель міста; організація та супровід електронної бази геоінформаційної системи Департаменту тощо.
У тому числі, але без виключення, на Департамент покладено функції з попереднього розгляду клопотань юридичних та фізичних осіб з питань надання земельних ділянок комунальної власності територіальної громади м. Одеси у власність чи користування, а також інших питань у сфері земельних відносин.
Таким чином, Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради є розпорядником запитуваної інформації, яка за своїм правовим статусом є публічною, згідно з компетенцією відповідача, останній зобов'язаний володіти інформацією про земельні ділянки, що перебувають у державній чи комунальній власності в межах міста, не надані у користування, що можуть бути використані під забудову жилого будинку, господарських будівель і споруд.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наведена підстава відповідачем для відмови у наданні відповідної інформації є такою, що не відповідає приписам чинного законодавства та повноваженням Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради.
Отже, відповідачем відмовлено у надані запитуваної інформації з підстав, що не передбачені ч.1 ст.22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
На підставі викладеного суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом:
визнання протиправним дії Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради щодо відмови надати запитувану інформацію, яка викладена у листі від 15.11.2021 року за №01-17/273-ЗМ;
зобов'язання Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 від 08.11.2021 року та надати відповідь у порядку Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 13 січня 2011 року № 2939-5/1. із змінами і доповненнями, про перелік вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді, за рахунок яких Одеська міська рада може надати мені дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею не більше 0,10 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності із пунктом "г" частини 1 статгі 121 ЗК України.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд зазначає, що в матеріалах справи містяться:
- копія договору про надання професійної правничої допомоги від 08.11.2021 року;
- додаток № 1 до вказаного договору, який містить детальний опис робіт (послуг) наданих адвокатом клієнту;
- копія акту виконаних робіт від 23.02.2022 року на суму 3000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви, суд вважає співмірною до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнання протиправним дії Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради щодо відмови надати запитувану інформацію, яка викладена у листі від 15.11.2021 року за №01-17/273-ЗМ.
Зобов'язання Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради розглянути запит ОСОБА_1 від 08.11.2021 року та надати відповідь у порядку Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 13 січня 2011 року № 2939-5/1. із змінами і доповненнями, про перелік вільних земельних ділянок комунальної власності Одеської міської ради станом на дату надання відповіді, за рахунок яких Одеська міська рада може надати мені дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, або дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею не більше 0,10 гектара для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності із пунктом "г" частини 1 статті 121 ЗК України з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн (одна тисяча п'ятсот гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
Відповідач: Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 44162529, вул. Успенська, 83/85, м. Одеса, 65011).
Суддя П.П. Марин