Справа № 420/4101/22
12 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5118-1253/5118.1-21 від 26.10.2021) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ - Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має законне право на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, проте відповідачем на її заяву щодо обміну непридатного паспорта у формі ID картки, протиправно не вчинено належних дій щодо його видачі. Позивач вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин правових висновків Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 806/3265/17, оскільки вона не надає згоду на обробку її персональних даних в зв'язку з релігійними переконаннями. Крім того, на сьогодні діє два законодавчих акта України, що встановлюють правовідносини у сфері оформлення та видачі паспортів України: Положення №2503-ХІІ та Закон України «Про єдиний Державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Ухвалою від 23.05.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №17799/22 від 30.05.2022 року), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що протиправність дій відповідача у даному випадку відсутня, оскільки, на підставі письмової заяви позивача, за відсутності будь-яких даних особи та за відсутності необхідних документів відповідач позбавлений можливості видати паспорт громадянина України будь-якого зразка. Відповідно, оцінюючи вимоги позивача про покладення на відповідача обов'язку щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення «Про паспорт громадянина України» №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року відповідач зазначає, що оскільки позивачем не подано всіх необхідних документів, відповідно такий обов'язок у даному випадку відсутній.
06.06.2022 року за вх. 18616/22 позивачем подано відповідь на відзив, в якій останній просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
21.10.2021 року ОСОБА_1 звернулась до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою про оформлення і видачу паспорта громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, без застосування засобiв Єдиного державного демографiчного реєстру (ЄДДР) і без присвоєння унікального номера запису в СДДР (УН3Р) замість паспорта непридатного для користування у зв'язку із закінченням строку дії.
Листом Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.10.2021 року позивача повідомлено, що у ДМС та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, у вигляді паспортної книжечки звернувся з даною позовною заявою до суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України "Про громадянство України", документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII затверджено, зокрема, Положення про паспорт громадянина України (далі - Положення №2503).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення №2503, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захист.
Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492) визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до підпункту "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з положеннями статті 14 Закону №5492, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, також затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745(далі - Порядок № 302).
Згідно з пунктів 1-5 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 302), паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт. Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років. У разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.
Пунктом 21 Порядку № 302 передбачено, що у разі виникнення обставин (подій), у зв'язку з якими паспорт підлягає обміну (крім закінчення строку дії паспорта), документи для його обміну подаються протягом одного місяця з дати настання таких обставин (подій).
Матеріали справи підтверджують, що позивачем своє право щодо оформлення та отримання паспорта громадянина України у формі ID картки попередньо реалізовано 09.11.2017 (а.с. 19).
В свою чергу, у заяві щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року (а.с.21), позивач, звертаючись до Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області просив замінити з причини закінченням терміну дії, та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Відповідно до п.6 Порядку № 302, обмін паспорта здійснюється у разі: зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; закінчення строку дії паспорта; непридатності паспорта для подальшого використання; якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Пунктом 1 розділу IV Тимчасового порядку оформлення, обміну і видачі паспорта громадянина України, затвердженим наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591, який набрав чинності 21.06.2019 (далі - Тимчасовий порядок), обмін паспорта здійснюється в разі: зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
З аналізу вказаних норм суд вбачає, що для осіб, які бажають отримати паспорт книжку зразка 1994 року з 07.06.2019 встановлено додаткову обов'язкову вимогу - надання рішення суду про зобов'язання органу ДМС оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ.
Також, з аналізу зазначених положень вбачається, що за бажанням особа може обміняти паспорт-книжечку зразка 1994 року на паспорт в формі ID - картки, однак законодавчо не передбачено обмін паспорту в формі ID - картки на паспорт-книжечку зразка 1994 року.
Між тим, у своїй відповіді від 26.10.2021 року Білгород-Дністровський РВ ГУДМС в Одеській області наводить положення нормативно-правових актів та вказує про завершення робіт із забезпечення в повному обсязі матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015 року, з внесеними змінами Постановою Кабінету Міністрів України №745 від 26.10.2016 року, а також рекомендує позивачу звернутися до Білгород-Дністровського РВ ГУДМС в Одеській області для оформлення паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм.
В свою чергу, відмова в отриманні паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій, так само як і внесення будь-яких даних до ЄДДР і присвоєння унікального номеру запису у Реєстрі позивачем обґрунтована власними поглядами та переконаннями.
Суд не враховує твердження відповідача, викладені у відзиві, що позивач не може відмовитися від виконання обов'язку отримання паспорта громадянина України, посилаючись на релігійні переконання, так як позивач не відмовляється від отримання паспорта взагалі, а відмовляється лише від внесення відомостей щодо неї до ЄДДР і використання унікального номеру запису у Реєстрі.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, позивач має право через свої релігійні погляди отримати паспорт громадянина України без електронного носія.
Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо звернення позивача із заявою неналежного зразка, адже лист-відповідь, яким позивачу фактично відмовлено у оформлені та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-XII не містив жодних зауважень до заяви. Тобто, невідповідність заяви позивача не лягла в основу відмови у наданні паспорт громадянина України, а тому вказані доводи не можуть вважатись належними та допустимими.
Норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-ХІІ не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
З аналізу статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, яка ратифікована Законом України від 06 липня 2010 року №2438-VI вбачається, що "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …".
Першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom Арр. № 18139/91 13 July 1995). Під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку, що положення Закону в порівнянні з нормами Положення фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.
Разом з тим, такий правовий стан громадянина України є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві", тобто є непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар, має місце в даних спірних правовідносинах та повинно бути нівельовано шляхом видання особі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19 вересня 2018 року, винесеною за наслідком розгляду скарги на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.
Також, слід додати, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine", Application no. 77703/01, 14 June 2007).
Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі "Groppera AG and Others v Switzerland" (App. 10890/84), 28 March 1990).
Суд зазначає, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, разом з тим, у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством в принципі не передбачена, натомість діюче законодавством визначено процедуру та порядок отримання паспорта у формі книжечки.
Отже, не оформлення позивачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки без електронного носія саме через релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд також враховує зазначене вище рішення суду касаційної інстанції у зразковій справі № 806/3265/17. У цій справі позивач просив суд визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до цього Положення, без передачі будь-яких даних про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Водночас за результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання територіального органу УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503 -XII.
Відтак суд не вбачає підстав для прийняття іншого рішення у цій справі.
За таких обставин суд вважає обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню вимогу про визнання протиправною відмови Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5118-1253/5118.1-21 від 26.10.2021) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
При цьому, позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області організувати роботу з оформлення та видачі, а територіальний підрозділ - Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки цей спосіб захисту є ефективним та в повній мірі забезпечить поновлення порушеного права позивача в повному обсязі.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 992,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м.Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384), Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Військової слави, 25, м. Б-Дністровський, Одеська область, 67770) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Білгород-Дністровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (відповідь №5118-1253/5118.1-21 від 26.10.2021 року) в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Білгород-Дністровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м.Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.