Справа № 463/3948/22
Провадження № 1-кп/463/413/22
13 липня 2022 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 62022140010000102 від 12.03.2022 року про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Києва, українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, військовослужбовця Державної прикордонної служби, у військовому званні старший лейтенант, раніше не судженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,
старшого лейтенанта ОСОБА_5 27.02.2022 року призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 по мобілізації, на особливий період. Цього ж дня ОСОБА_5 направлено для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_3 ), де наказом начальника вищевказаного загону № 56-ос від 27.02.2022 року його зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та зараховано у розпорядження начальника загону. Відповідно до положень ч.1 п.4 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян призваних на військову службу під час мобілізації вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Таким чином, з моменту відправлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто з 27.02.2022 року ОСОБА_5 набув статусу військовослужбовця. Вимогами ст.ст.17, 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Статті 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначають, що військовий обов'язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення Збройних Сил України військовослужбовцями.
Положеннями ст.1 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» визначено, що на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні. Статтею 3 вказаного Закону, визначено, що принцип єдиноначальності є одним із основних принципів діяльності Державної прикордонної служби України.
Будучи військовослужбовцем, старший лейтенант ОСОБА_5 повинен у своїй повсякденній діяльності дотримуватись вимог ст.ст.11, 49, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, згідно яких військовослужбовці постійно повинні свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрими, дисциплінованими, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), знати та виконувати свої обов'язки та додержуватись вимог статутів Збройних Сил України, бути зразком високої культури, скромності і витримки, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому; вимог ст.ст.4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, відповідно до яких військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися Конституції та Законів України, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Згідно зі ст.29 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України Голова Державної прикордонної служби України та начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 за своїм службовим становищем являються начальниками відносно старшого лейтенанта ОСОБА_5 .
У порушення вищевказаних вимог нормативно-правових актів, старший лейтенант ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, свідомо бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, вчинив злочин при наступних обставинах.
Так, 07.03.2022 року наказом Голови Державної прикордонної служби України № 199-oc, старшого лейтенанта ОСОБА_5 зараховано в розпорядження начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
В подальшому, 09.03.2022 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 видано наказ № 71-ос, згідно якого старшого лейтенанта ОСОБА_5 з 09.03.2022 року виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження служби до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України.
Цього ж дня, близько 16 год. 00 хв., у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_3 , начальником відділу кадрів НОМЕР_2 прикордонного Карпатського загону підполковником ОСОБА_6 до старшого лейтенанта ОСОБА_5 доведено наказ Голови Державної прикордонної служби України № 199-ос від 07.03.2022 року та наказ начальника 7 прикордонного Карпатського загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 71-ос від 09.03.2022 року, однак ОСОБА_5 відкрито відмовився виконати вищевказані накази, про що вказав письмово, виконавши власноручно відповідні написи на кожному з наказів.
Таким чином, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.402 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, дав покази, які в повній мірі відповідають обставинам, викладених в обвинувальному акті. Додатково суду показав, що він проходив службу в Академії сухопутних військ, під час якої він працював лише з документами та забезпечував робочу діяльність службової техніки. У нього не має військового та бойового досвіду, він себе не вважає справжнім військовослужбовцем, який готовий обороняти свою державу. Також підтвердив, що він письмово відмовився виконати наказ Голови Державної прикордонної служби України № 199-ос від 07.03.2022 року та наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 71-ос від 09.03.2022 року, оскільки через свій страх боявся відправлятися на схід України та приймати участь у бойових діях. У вчиненому щиро розкаюється, просить суд суворо не карати.
Дослідження інших доказів щодо тих обставин матеріалів кримінального провадження, які ніким не оспорюються, судом за згодою учасників судового провадження та на підставі ч.3 ст.349 КПК України визнано недоцільним. Судом з'ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин пред'явленого йому обвинувачення, сумнівів у добровільності його позиції немає, а також обвинуваченому у присутності захисника роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Обвинувачений підтвердив позицію щодо обмеження обсягу дослідження доказів судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України, добровільність його позиції та розуміння правових наслідків обмеження обсягу дослідження доказів судом.
Оцінюючі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив непокору, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу в умовах воєнного стану, а тому його дії правильно кваліфіковані органами досудового розслідування за ч.4 ст.402 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відсутність обставин, що обтяжують покарання, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, до яких суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, та, крім цього, враховуючи дані про особу обвинуваченого, який раніше не суджений, не перебуває на обліку у лікаря нарколога, психіатра, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні батьків пенсійного віку, що в свою чергу, підтверджує істотне зниження ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, а тому, суд вважає за можливе, застосувавши ч.1 ст.69 КК України, призначити ОСОБА_5 покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч.4 ст.402 КК України. Разом з тим, враховуючи обставини справи та особу обвинуваченого, відповідно до ст.62 КК України, суд не вбачає підстав для заміни основного покарання у виді позбавлення волі на тримання у дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців. На переконання суду таке покарання відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України є достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого, попередження нових кримінальних правопорушень, а також соціальної реабілітації.
Правових підстав для застосування ст.75 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини в їх сукупності та дані про особу винного, суд не знаходить. Так описані вище дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують покарання дають лише підстави для застосування ст.69 КК України.
Застосування інституту умовного звільнення (ст.75 КК України) до призначеного обвинуваченому покарання не сприятиме меті покарання та не буде достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.
Конкретні обставини справи свідчать, що досягнення мети покарання, яка полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи закритого типу, неможливе без його реального відбування. Отже суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу та порядок його узгоджується із частковою позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах.
Речові докази у кримінальному проваджені вирішити, відповідно до ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені, вирішити відповідно до ч.2 ст.124 КПК України.
На момент ухвалення вироку обвинуваченому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який слід залишити без змін, зважаючи на вид покарання, яке призначається судом, відсутність клопотань з боку сторін провадження та з огляду на вимоги ст.377 КПК України, суд не вбачає виняткових обставин для звільнення останнього з-під варти до набрання вироком законної сили.
Керуючись ст.ст.368, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді - 1 (одного) року позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з часу проголошення ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 19.04.2022 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто з 19.04.2022 року.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити тримання під вартою.
Стягнути з ОСОБА_5 у дохід держави 12270,05 гривень вартість витрат на залучення експертів.
Речові докази по справі: витяг з наказу Начальника 7 прикордонного Карпатського загону Державної прикордонної служби України № 71-ос від 09.03.2022 року та припис військової частини НОМЕР_3 № 12/79 від 09.03.2022 року, - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено з підстав, передбачених ст.394 КПК України до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.
Суддя ОСОБА_1