12 липня 2022 року м. Рівне
Справа № 572/2149/18
Провадження № 22-ц/4815/62/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н.М.,
суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шкардун Маргарити Володимирівни на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2021 року у складі судді Рижого О. А., ухвалене в м. Сарни Рівненської області о 09 годині 43 хвилини та проголошене повним текстом,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, звільнення від сплати аліментів. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що стосунки між ним та дружиною погіршились у зв'язку з тим, що вона зловживає спиртними напоями. Вони проживають окремо, між ними втрачено почуття любові та поваги. Примирення є недоцільним, оскільки не матиме наслідком збереження сім'ї. Від шлюбу подружжя має трьох троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до судового наказу від 21.05.2018 р. з позивача стягнуто на користь відповідачки аліменти на утримання дітей у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.05.2018 р. до досягнення дітьми повноліття. Позивач зазначає, що через юридичну необізнаність не подав заяву про перегляд вказаного судового наказу. 18.07.2018 року відповідачка без будь-яких пояснень та попередження, залишила сім'ю. ОСОБА_1 був змушений повідомити про ситуацію, яка склалася в його сім'ї, службу у справах дітей Сарненської РДА та Ремчицьку сільську раду. З позовної заяви також вбачається, що за дітьми доглядає позивач. Просив суд розірвати шлюбу між ним та відповідачкою, звільнити його від сплати аліментів на користь відповідачки за судовим наказом та стягнути з неї аліменти на його користь на утримання трьох їхніх неповнолітніх дітей, які з ним проживають.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2021 рокувказаний позов задоволено. Шлюб, зареєстрований 23 грудня 2011 року виконавчим комітетом Ремчицької сільської ради Сарненського району Рівненської області, актовий запис №26, між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, з 26.07.2018 р. до досягнення дітьми повноліття, одночасно звільнивши ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 від сплати аліментів за судовим наказом Сарненського районного суду Рівненської області від 21 травня 2018 року у справі № 572/1343/18. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 704 грн. 80 коп. судового збору.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про розірвання шлюбу закріпленою законом презумпцією добровільності шлюбу та обґрунтоване тими обставинами справи, які свідчать, що спільне подружнє життя у сторін фактично припинене, вони проживають окремо, не підтримують шлюбних стосунків, не ведуть спільного господарства, обоє не бажають примирення та не мають наміру зберегти сім'ю.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення аліментів з відповідачки на користь позивача вмотивоване передбаченим законом обов'язком батьків утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та обґрунтовано тим, що відповідачка є фізично здоровою особою працездатного віку та спроможна і зобов'язана утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від працевлаштування, наявності постійного заробітку чи доходу. Судом також враховано, що діти сторін на момент звернення до суду з цим позовом проживають із позивачем, який несе основний тягар з їх утримання, забезпечення необхідних умов для проживання і особистісного розвитку, і саме позивач за положеннями ч. 3 ст. 181 СК України має право на звернення з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей. Обставина проживання дітей сторін зі своїм батьком є підставою для скасування судового наказу про стягнення аліментів з позивача, який був виданий Сарненським районним судом Рівненської області 20 травня 2017 року у справі № 572/1343/18 за заявою відповідачки.
Вважаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення аліментів незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_2 - адвокат Шкардун Маргарита Володимирівна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що при вирішенні спору про стягнення з її довірительки аліментів на користь позивача та звільнення останнього від сплати аліментів за судовим наказом, суд не врахував обставин вимушеного залишення відповідачкою місця проживання разом з дітьми. Пояснює, що її довірителька потерпала від проявів домашнього насилля з боку позивача, і орієнтовно 16 липня 2018 року вона покинула домівку разом з дітьми, маючи намір проживати в Києві, однак рейсовий автобус, яким вони їхали, був зупинений співробітниками поліції разом з позивачем, який і забрав їхніх дітей, котрі тепер і проживають зі своїм батьком. Стверджує, що з моменту вимушеного переїзду позивачка регулярно (кілька разів на місяць) навідує дітей за місцем їх проживання, частково їх утримує, купуючи одяг, їжу, необхідні для розвитку речі, тобто виконує свій батьківський обов'язок, а тому, на думку апелянта, відсутні правові підстави для стягнення аліментів з її довірительки. Зазначає, що в разі понесення витрат на дитину або позивач, або його дружина надають відповідачці список таких витрат і їх розмір, і відповідачка компенсує половину цієї суми, що підтверджується відповідними чеками і списками, а також свідки. Просила суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення аліментів та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, а в решіт оскаржуване рішення залишити без зміни.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог про розірвання шлюбу сторонами не оскаржене, а тому, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, апеляційним судом не переглядається.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками трьох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджується їхніми свідоцтвами про народження (а.с. 5, 6, 7).
Судовим наказом, виданим Сарненським районним судом Рівненської області 21 травня 2018 року у справі № 572/1343/18 за заявою ОСОБА_6 з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , проживаючої АДРЕСА_2 , працюючої в ДП «Сарненське лісове господарство» аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі заяви до суду - 16.05.2018 р. і до досягнення дітьми повноліття.
На час розгляду справи сторони проживають окремо.
Діти сторін проживають із батьком та перебувають на його утриманні.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України передбачають, що батьки повинні проявляти турботу про дітей, утримувати їх до досягнення повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з частиною 2 статті 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини).
Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною 2 статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ч.1 ст. 182 СК України, при призначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років: з 1 січня 2022 року - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривень, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2022 року - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривень, з 1 грудня - 2833 гривні.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей, ОСОБА_1 визначив їх у розмірі у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, з 26.07.2018 року, до досягнення дітьми повноліття
Разом з тим, апеляційний суд зважає на ч. 3 ст. 181 СК України, яка визначає способи утримання батьками дітей та встановлює, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Тобто, зазначене положення встановлює лише два способи утримання дитини, які закріплюються судовим рішенням: або тверда грошова сума, або частка від доходу платника.
На переконання апеляційного суду, місцевий суд, визначаючи у оскаржуваному рішенні аліменти в розмірі відсотків від прожиткового мінімуму припустився порушення вищевказаної норми, оскільки відсоткове обмеження аліментів стосується їх розміру, а не виду стягнення, з огляду на що рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Закріплений ст. 141 СК України принцип рівності обов'язків батька і матері щодо дитини, не залежить від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення аліментів на користь позивача на утримання дітей з огляду на те, що відповідачка періодично надає їм матеріальну підтримку та сплачує половину витрат, оскільки вони не підтверджені належними та достатніми доказами.
Згідно ч. 2 ст. 181 СК України, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Як встановлено судом, між сторонами відсутня домовленість про спосіб участі відповідачки, яка проживає окремо від дітей, в утриманні останніх у будь-якій формі.
Зважаючи на те, що місцем проживання дітей сторін є місце проживання їнього батька, що судовим рішенням, що набрало законної сили, визначене із матір'ю, і ці обставини фактичного проживання дітей із матір'ю підтверджені належними письмовими доказами, саме вона законом наділена правом звернення до суду про стягнення аліментів на дітей.
Надані стороною відповідача копії чеків з торговельних закладів хоча і містять дані про витрати, однак в них відсутні відомості про покупця та про призначення цих товарів, які придбані відповідно до них, а відтак не можуть слугувати підтвердженням несення відповідачкою витрат на утримання дітей.
Факти періодичної участі відповідача у вихованні дітей, організації відпочинку тощо не можуть відповідно до положень сімейного законодавства слугувати підставою для відмови у позові про стягнення аліментів на цих дітей.
Обов'язок утримання неповнолітніх дітей сторін не може ставитися в залежність від факту мінливості доходу, оскільки обов'язок по утриманню батьками дітей до досягнення ними повноліття є абсолютним. Суд при цьому враховує, що платник аліментів є фізично здоровою особою працездатного віку, що не позбавляє її працевлаштуватися таким чином, щоб мати змогу забезпечувати своїх неповнолітніх дітей належним чином до досягнення ними повноліття, та забезпечити поруч і з цим достатнього рівня власного життя.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання про обґрунтованість висновку місцевого суду про стягнення аліментів з відповідачки на користь їхніх з позивачем трьох неповнолітніх дітей, однак вважає визначений розмір цих аліментів - 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку - таким, що суперечить положенням ч. 3 ст. 181 СК України.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами, однак неправильно застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору щодо способу утримання батьками дітей, у зв'язку із чим рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання дітей підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення, а в решті - залишення його без змін.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Шкардун Маргарити Володимирівни задовольнити частково.
Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , у розмірі по 1 400 (одна тисяча чотириста) гривень 00копійок на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду, з 26.07.2018 року до досягнення дітьми повноліття, одночасно звільнивши ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 від сплати аліментів за судовим наказом Сарненського районного суду Рівненської області від 21 травня 2018 року у справі № 572/1343/18.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Поновити дію рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 29 квітня 2021 року в частині, що залишена без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 липня 2022 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Гордійчук С. О.
Шимків С. С.