12 липня 2022 року м. Рівне
Справа № 568/374/21
Провадження № 22-ц/4815/623/22
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Хилевича С. В., Шимківа С.С.
секретар судового засідання - Пиляй І. С.
учасники справи:позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Центр надання
адміністративних послуг Здолбунівської міської ради,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління
Держгеокадастру у Рівненській області
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2021 року у складі судді Сільман А. О., ухвалене в м. Радивилів Рівненської області о 10 годині 02 хвилинм, повний текст рішення складено 01 листопада 2021 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації прав, скасування кадастрових номерів. Свої позовні вимоги обгрунтоввував тим, що він є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , а власником іншої частини є ОСОБА_2 .. Радивилівською міською радою Рівненської області на ім'я ОСОБА_2 виданий державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0460 га серії ЯЖ № 339021 та державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0040 га серії ЯЖ № 339222, на підставі яких за останньою проведено державну реєстрацію права власності на вказані земельні ділянки. Постановою Рівненського апеляційного суду від 20.11.18 р. у справі № 568/254/16-ц державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 339021 та серії ЯЖ № 339222 на ім'я ОСОБА_2 визнано недійсними, але у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до цього часу зберігається реєстрація права власності на вказані земельні ділянки за ОСОБА_2 , що перешкоджає йому в оформленні своїх прав на земельну ділянку, на якій розташована належна йому Ѕ частина житлового будинку. Державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської обл. відмовлено в скасуванні державної реєстрації прав власності на земельну ділянку площею 0,0460 га та на земельну ділянку площею 0,0040 га, оскільки їх реєстрація за ОСОБА_2 відбулася до 1 січня 2013 року і скасування їх реєстрації згідно із ч.2 ст.26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відбувається виключно за рішенням суду. Просив суд скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 0,0460 га і площею 0,0040, які мають відповідно кадастрові номери № 5625810100010080153, № 5625810100010080154.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2021 року вказаний позов задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий № 5625810100:01:008:0153 площею 0,0460 га та на земельну ділянку кадастровий № 5625810100:01:008:0154 площею 0,0040 га. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1816 грн. судового збору.
Вважаючи рішення суду незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі пояснює, що право власності на земельні ділянки, з приводу яких виник спір, вона отримала на підставі договору дарування, а такий договір дарування позивач не оскаржував і суд його також не досліджував. Стверджує, що суд вийшов за межі позовних вимог, скасувавши рішення про державну реєстрацію права на земельну ділянку, оскільки така вимога позивачем не була заявлена, та порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства. Зазначає, що суд безпідставно стягнув із неї судовий збір, адже вона є інвалідом ІІ групи і за законом віднесена до категорії осіб, що звільнені від сплати судового збору. З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 , з призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд належала ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 25.04.2000 р. серія РВ 01612.
31.07.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування 1/2 частини житлового будинку (разом із приналежними будівлями та спорудами) та 1/2 частини земельної ділянки (присадибної) площею 0,10 га за адресою: АДРЕСА_1 .
07.06.2007 року Радивилівською міською радою у зв'язку з укладенням договору дарування на користь ОСОБА_4 видано Державні акти на право приватної власності на земельну ділянку: серії ЯЕ № 232498 площею 0,0460 га та серії ЯЕ № 232499 пл. 0.0040 га.
11.09.2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування земельних ділянок загальною площею 0,05 га за адресою: АДРЕСА_1 , які належали дарувальнику на праві власності на підставі Державного акту на земельну ділянку: серії ЯЕ № 232498 площею 0,0460 га та ЯЕ № 232499 площею 0.0040 га.
12.12.2008 року Радивилівською міською радою на ім'я ОСОБА_2 видано два Державні акти на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , серії ЯЖ № 339222, площею 0,0040 га (кадастровий № 5625810100010080154) і серії ЯЖ № 339021 площею 0,0460 га (кадастровий № 5625810100010080153).
Постановою Рівненського апеляційного суду від 20.11.18 р. у справі № 568/254/16-ц, визнано недійсними Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 339021 площею 0,0460 га та Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 33922 площею 0,0040 га на ім'я ОСОБА_2 , які видані Радивилівською міською радою Рівненської області на ім'я ОСОБА_2 .
Рішенням Радивилівського районного суду від 25.05.21 р. у справі №№568/341/19 за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки розташованої по АДРЕСА_1 . В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки відмовлено.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив скасувати реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 , запис про право власності якої у Державному реєстрі речових прав зберігається до цього часу, хоча державні акти про право власності на земельні ділянки на її ім'я ОСОБА_2 скасовані судовим рішенням, що набрало законної сили.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено в новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, в розумінні положень наведеної норми в чинній редакції, наразі способом судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року належним способом захисту порушених речових прав є скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно .
Подібні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц.
Оскільки скасування рішення про державну реєстрацію обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), що не потребує вирішення таких додаткових вимог як скасування кадастрових номерів земельних ділянок.
Таким чином, скасування рішення про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на земельні ділянки площею 0,0460 га і площею 0,0040, які мають відповідно кадастрові номери № 5625810100010080153, № 5625810100010080154, є необхідним складником для відновлення порушених прав позивача.
Покликання апелянта на те, що суд першої інстанції при вирішенні спору вийшов за межі позовних вимог та порушив принцип диспозитивності, апеляційним судом оцінюються критично та спростовуються встановленими обставинами справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Додатково про обов'язок суду застосувати принцип jura novit curia («суд знає закон») Велика Палата Верховного Суду вказала в постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц: неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання, що звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості є безумовним правом позивача, яке не пов'язане з необхідністю обов'язкового звернення до відповідача з досудовою вимогою.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України у кожного є право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань. Тобто кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом засіб захисту прав і свобод. Захист прав та законних інтересів може реалізовуватись кількома способами, серед яких: самозахист, залучення органів, які будуть сприяти в такому захисті, досудове врегулювання спорів.
Використання досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту, що було встановлено Рішенням КСУ № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів). Конституційний Суд України виходив з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 12.02.2019р. у справі № 904/1253/18 та від 03.05.2018р. у справі № 906/1024/16.
Аналізуючи обставини справи в сукупності і взаємозв'язку із нормами права, якими вони врегульовані, апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість і законність часткового задоволення позовних вимог судом першої інстанції та скасування рішення про державну реєстрацію права ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки.
Разом з тим, доводи апелянта про протиправність покладення на неї судом обов'язку відшкодування сплати судового збору на користь позивача є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Так, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Як вбачається із копії посвідчення № НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено пенсію по інвалідності довічно, інвалідність армії - ІІ група.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщосторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1816 грн. судового збору скасувати.
В решті рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 26 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 липня 2022 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Хилевич С. В.
Шимків С. С.