Номер провадження: 22-ц/813/2173/22
Справа № 947/26191/20
Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
05.07.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,
за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року по цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У вересні 2020 року ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 17 927 грн. 28 коп., посилаючись на те, що 09.07.2019 року між водіями по вул. Кінній, у м. Одесі, сталася ДТП за участю автомобіля «MERSEDES-BENZ», д/н « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 , який застрахований ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в силу Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та автомобіля «LAND ROVER», д/н « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 , який застрахований за договором добровільного страхування ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» від 07.03.2019 року. Працівниками патрульної поліції відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 16.10.2019 року провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно рахунку на оплату від 12.07.2019 року, наданного ТОВ «Віннер-Одеса», ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» понесло збитки у розмірі 61 958,32 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «MERSEDES-BENZ», д/н « НОМЕР_1 » була застрахована ПАТ «НАСК «Оранта», позивач має право зворотної вимоги до зазначеного товариства. ПАТ «НАСК «Оранта» в межах ліміту страхової відповідальності виплатила суму у розмірі 44031,04 грн. Таким чином, невиплаченою залишається частина у розмірі 17 927,28 грн., яку позивач просив стягнути з відповідачки.
Разом з тим, позивач вподальшому уточнив позовні вимоги та зазначив, що розмір регресних вимог зазначених у страховому акті 61 958,32 грн вказаний з урахуванням вартості послуг оцінювача за проведення звіту № 13079 від 16.07.2019 року, яка складає 750 грн. Представником позивача при поданні позовної заяви цього не було враховано, а тому в позовній заяві має місце арифметична помилка. Таким чином, дійсна вартість виплаченого страхового відшкодування складає 61 208,32, а невиплаченою 17 177,28 грн, з розрахунку 61208,32 - 44031,04 = 17 177,28 грн.
Таким чином остаточна сума, яку позивач просить стягнути з відповідача складає 17 177,28 грн. (а.с.68-69).
Будучи в розумінні ч.8 ст. 128 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи на 05.07.2022 року на 14-00 годину, сторони в судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.
При цьому, 02.06.2022 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без її участі.
12.07.2022 року від Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» засобами поштового зв'язку надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Задовольняючи позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості розміру заборгованості та преюдиціальності обставин доведеності вини відповідача, встановленої постановою Приморського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2019 року по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, посилаючись одночасно в якості правової підстави задоволення вимог на ст. 993 та ст. 1191 ЦК України.
Проте повністю погодитися з усіма наведеними судом обґрунтуваннями не можна.
Судом встановлено, що:
- 09 липня 2019 року по вул. Кінній, у м. Одесі, сталося ДТП за участю автомобіля «MERSEDES-BENZ», д/н « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «LAND ROVER», д/н « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_2 ;
- постановою Приморського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2019 року провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення;
- докази складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП відносно іншого учасника ДТП від 09.07.2019 року відсутні;
- відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 12 липня 2019 року встановлено вартість ремонту автомобілю «LAND ROVER», д/н « НОМЕР_2 », у розмірі 61289 грн. 50 коп.;
- при визначенні розміру страхового відшкодування ПАТ «НАСК «ОРАНТА» застосовано коефіцієнт фізичного зносу у розмірі 43 відсотків;
- ПАТ «НАСК «ОРАНТА» в межах ліміту страхової відповідальності виплатила суму у розмірі 44031 грн. 04 коп.
Колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди - однин із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статті 16 ЦК України.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Таким чином, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Важливим елементом доказування підстав для стягнення шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою потерпілої сторони. Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
При цьому, з урахуванням визначених господарсько-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності судочинства, позивач звільняється від обов'язку доказування вини відповідача у заподіянні шкоди.
Так, частиною 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди, згідно з якою особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона не доведе відсутність своєї вини, зокрема у зв'язку із наявністю вини іншої особи або через дію об'єктивних обставин (аналогічна усталена правова позиція наведена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 686/10520/15, від 08.05.2018 у справі № 922/2026/17, від 21.09.2018 у справі № 910/19960/15).
Крім цього, апеляційний суд акцентує увагу на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 щодо самостійного встановлення судом наявності чи відсутності складу цивільного правопорушення у деліктних правовідносинах.
Наведеного судом першої інстанції у повній мірі не враховано.
Як вже було зазначено, суд першої інстанції відхиляючи заперечення відповідача проти заявлених вимог посилався на постанову Приморського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2019 року по адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, якою закрито провадження у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення і яка не є реабілітуючою підставою.
Між тим, дана постанова суду взагалі не розкриває обставин скоєння ДТП від 09.07.2019 року, не містить висновків про вину ОСОБА_1 у скоєнні ДТП.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього кодексу.
Чинними нормами КУпАП не передбачено, чи підлягає встановленню вина особи, щодо якої закривається справа про адміністративне правопорушення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП.
Вказане питання необхідно вирішувати, виходячи з аналізу чинних процесуальних норм КУпАП, а також керуючись положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 2 ст. 284 КУпАП постанова про закриття справи виноситься, окрім інших підстав, за наявності обставин, передбачених ст. 247 цього Кодексу.
За змістом ст. 247 КУпАП справа про адміністративне правопорушення відносно особи може бути закрита як з реабілітуючих, так і нереабілітуючих підстав.
Закриття провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, є нереабілітуючою підставою для закриття провадження.
Встановлення вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, повинно вирішуватись в залежності від стадії провадження, на якій виникли обставини, передбачені ст. 247 КУпАП, що виключають провадження у справі, а також з урахуванням позиції особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, щодо підстав для закриття провадження у справі.
Зокрема, якщо обставина, передбачена п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП виникла під час розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, просить, не заперечує та/або погоджується на закриття провадження у справі з підстав закінчення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, то закриття провадження є можливим без вирішення питання про встановлення вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Постанова суду не містить з'ясованої судом думки ОСОБА_1 про закриття адміністративної відповідальності у зв'язку з перебігом строку накладення адміністративного стягнення, тобто з нереабілітуючої підстави, встановленої п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, а також не містить з'ясування обставин скоєння ДТП від 09.07.2019 року за участю автомобілів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем до позовної заяви додано копію схеми місця ДТП, копію повідомлення про страховий випадок, копію форми 2, зі змісту яких вбачається, що ДТП за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 трапилося 09.07.2019 року на вул. Кінній в м. Одесі. При цьому причиною ДТП є наїзд автомобіля «MERSEDES-BENZ», д/н « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 на стоячий транспортний засіб - автомобіль «LAND ROVER», д/н « НОМЕР_2 » (водій ОСОБА_2 ).
Протокол про адміністративне правопорушення за ст.. 124 КУпАП складений на водія ОСОБА_1 . Відомості про складення за фактом ДТП від 09.07.2019 року протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
При таких обставинах заподіювачем шкоди є ОСОБА_1 , вина якої в розумінні ст. 1166 ЦК України презюмується і на яку покладено процесуальний обов'язок довести відсутність своєї вини, зокрема у зв'язку із наявністю вини іншої особи або через дію об'єктивних обставин.
Проте під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 не надала доказів, які б доводили відсутність її вини у ДТП від 09.07.2019 року через вину іншого учасника ДТП або через дію об'єктивних обставин, зокрема висновку судової транспортно - трасологічної експертизи та товарознавчої експертизи в порядку ст. 106 ЦПК України.
Також ОСОБА_1 не порушувала відповідного клопотання про призначення відповідних експертиз судом першої або апеляційної інстанції (в останньому випадку за наявності виняткових випадків та надання доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали в даному випадку від апелянта ОСОБА_1 ).
При таких обставинах немає підстав вважати, що ОСОБА_1 у належний спосіб спростувала презумпцію вини заподіювача шкоди.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовуючи висновок про стягнення заборгованості за позовом страховика потерпілої особи, який виплатив страхове відшкодування у розмірі вартості ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля «LAND ROVER», д/н « НОМЕР_2 » на підставі договору добровільного страхування, послався одночасно і на ст. 993 ЦК України і на ст. 1191 ЦК України.
Проте дані норми регулюють відповідно різні поняття «регрес» та «суброгація», які при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика слід розрізняти.
У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов'язанні (заміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, ст.1191 ЦК), а також ст.38 закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а для суброгації відповідно до ст.993 ЦК і ст.27 закону «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.
Розмір страхового відшкодування визначається за правилами, встановленими у договорі страхування. Оскільки при суброгації відбувається заміна особи в зобов'язанні, то з урахуванням положення ст.515 ЦК суброгація застосовується лише до майнового страхування.
Як вбачається з встановлених у справі обставин, автомобіль «LAND ROVER», д/н « НОМЕР_2 » зареєстрований ПАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» за договором майнового страхування, а тому виплативши страхове відшкодування за ремонтно-відновлювальні роботи згідно з виставленим ТОВ «Віннер-Одеса» рахунком у розмірі 61 208 грн. 32 коп., з яких прямим перерахуванням - 39 928,32 грн. та 21 280 грн. в якості взаємозаліку, позивач набув право вимоги в порядку суброгації на підставі ст.993 ЦК і ст.27 закону «Про страхування».
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що позивач підтвердив оплату йому через страховика відповідача - ПАТ «НАСК «ОРАНТА» страхового відшкодування у розмірі 44 031 грн. 04 коп., яка розрахована ПАТ «НАСК «ОРАНТА» з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкоджених частин автомобіля, які підлягали заміні на нові частини.
Вартість відновлювального ремонту КТЗ (колісного транспортного засобу) визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).
Приписи статті 29 та пункту 32.7 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом ТЗ з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Пунктами 1.6 та 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, визначено, що відновлювальний ремонт передбачає здійснення комплексу операцій через заміну складових частин або відновлення справності/роботоздатності ТЗ за формулою визначення вартості ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу ТЗ.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого під час дорожньо-транспортної пригоди ТЗ ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого ТЗ.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №910/3867/16 та від 14 травня 2018 року у справі №910/5092/17.
Тому сума непокритої частини виплаченого позивачем страхового відшкодування становить 61 208,32- 44031,04= 17 177 грн. 28 коп.
Задовольняючи позов у розмірі 17 927,28 грн., суд першої інстанції не врахував уточнення позовної заяви (а.с.68-69), де позивач зазначив, що розмір регресних вимог у розмірі 61 958,32 грн. значиться в страховому акті з урахуванням вартості послуг оцінювача за проведення звіту від 16.07.2019 року у розмірі 750 грн. При виготовленні позовної заяви представник не врахував, що при проведенні розрахунків в суму регресних вимог ним помилково включено вартість послуг оцінювача у розмірі 750 грн. Таким чином, дійсна вартість виплаченого страхового відшкодування складає 61 208,32 грн, з якої 44031,04 грн. позивачу виплачено ПАТ «НАСК «ОРАНТА», а різницю в сумі 17 177,28 має сплатити відповідач.
Таким чином, рішення першої інстанції підлягає зміні в частині суми стягнення та доповнень і обґрунтувань підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність вини відповідача, про невірний розрахунок суми заподіяного збитку (матеріальної шкоди) є неспроможними, оскільки апелянтом не спростовано презумпція вини заподіювача шкоди та правильність розрахунку суми матеріальної шкоди.
При цьому розмір заявлених позивачем вимог заснований на обсязі і фактичної вартості ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля потерпілої особи 61 208,32 грн., яка в даному випадку не перевищує розміру матеріальної шкоди, яка визначена у звіті про оцінку вартості матеріального збитку ТОВ «Експертно-Асистуюча компанія «Фаворит» - 61 289,50 грн. Сама по собі неточність відомостей у договорі майнового страхування про рік випуску автомобіля - «2016» замість «2015» та пробігу автомобіля - «60 000 км.» замість «51 715 км.» не є безумовним доказом помилковості визначеної суми збитків ТОВ «Експертно-Асистуюча компанія «Фаворит», оцінювачі якого виходили з відомостей свідоцтва про реєстрацію щодо року випуску автомобіля - 2015 та з показань одометра автомобіля - 51 715 грн.
Вказуючи серед доводів апеляційної скарги на вказані розбіжності у році випуску автомобіля та його пробігу у договорі майнового страхування та звіті про оцінку майнового збитку, апелянт не обґрунтував, як саме це вплинуло на обґрунтованість здійснення страхової виплати та розмір заявлених до стягнення вимог.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість заявлених до відповідача вимог про стягнення різниці між визначеним страховиком розміром страхового відшкодування, який виплачений страховику потерпілої особи страховиком заподіювача шкоди та фактично понесеними витратами на відновлення пошкодженого автомобіля в порядку ст. 1194 ЦК України - 17 177 грн. 28 коп. без врахування не перевищення ліміту страхового відшкодування не можуть бути взятими до уваги, оскільки не узгоджуються із вимогами статті 29 та пункту 32.7 статті 32 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які передбачають, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом ТЗ з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні згідно редакції цієї постанови.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги позивача суд вважає обґрунтованими та доведеними і сума стягнення підлягає зміні шляхом її зменшення лише відповідно до уточнень позовної заяви про зменшення суми стягнення, підстав для перерахунку судового збору не має.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 грудня 2020 року - змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» у відшкодування шкоди в порядку регресу 17 177 гривень 28 копійок.
Мотивувальну частину рішення викласти в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений: 13.07. 2022 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
С.О. Погорєлова