Ухвала
13 липня 2022 року
місто Київ
справа № 754/4758/21
провадження № 61-6180ск22
Верховний Суд, який діє у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим приміщенням,
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_2 у березні 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила встановити порядок користування житловим приміщенням, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 29 листопада 2021 року Деснянський районний суд міста Києва задовольнив позов ОСОБА_2 .
Суд встановив певний порядок користування квартирою АДРЕСА_2 : у користування ОСОБА_2 виділив кімнату, площею 24, 40 кв. м; у користування ОСОБА_1 виділив дві кімнати, площею 15, 60 кв. м з обладнаним балконом, площею 1, 00 кв. м, та площею 15,2 кв. м; у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишив: кухню, площею 12, 90 кв. м, ванну кімнату, площею 3, 50 кв. м, коридор, площею 4, 90 кв. м, передпокій, площею 14, 20 кв. м, санвузол, площею 1, 90 кв. м, гардероб, площею 2, 80 кв. м.
Здійснив розподіл судових витрат.
Постановою від 08 червня 2022 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року - без змін.
ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
ОСОБА_1 04 липня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року, закрити провадження у справі.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник визначила:
- (1) неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права;
- (2) те, що суди не дослідили докази, що підтверджують факт проживання у квартирі онука позивача ОСОБА_3 ;
- (3) суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання про відкладення розгляду справи.
ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав) (підпункт 1 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України).
Щодо вимог процесуального закону до викладу підстав касаційного оскарження судових рішень
І. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається певна постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Положеннями зазначеної статті передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.
При визначенні справ із подібними правовідносинами враховується предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, повинна врахувати, що у разі наведення посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
ІІ. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Підсумовуючи, Суд визначає, що у випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв'язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.
ІІІ. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі зазначається, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
ІV. У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 3 статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Виконання особою, яка звертається до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідного пункту згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до цих правових норм.
Щодо оцінки наявності визначених заявником підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не навела та не обґрунтувала передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судового рішення. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права без зазначення на її обґрунтування існування випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не свідчить про виконання вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення та аргументування у касаційній скарзі певних підстав касаційного оскарження (перелік яких за змістом процесуального закону має вичерпний характер).
Також заявник навела довід про нездійснення дослідження судом апеляційної інстанції усіх обставин справи.
За правилом пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Тобто обов'язковою умовою застосування положень пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України є визначення та наведення заявником підстав касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.
ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, не навела підстави касаційного оскарження судових рішень на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, відповідно суд касаційної інстанції не вправі враховувати доводи заявника щодо нездійснення дослідження (неналежного встановлення) обставин справи як самостійну підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, яка зумовлює обов'язкове застосування положень частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник ОСОБА_1 також в касаційній скарзі зазначає, що підставою для касаційного оскарження варто вважати те, що суд апеляційної інстанції не розглянув її клопотання про відкладення розгляду справи. Такі доводи заявника не приймаються Верховним Судом як підстава для відкриття касаційного провадження, оскільки ОСОБА_1 навела як підставу для касаційного оскарження посилання на те, що Київський апеляційний суд не розглянув її клопотання про відкладення розгляду справи, проте вона не обґрунтувала, яким саме чином це вплинуло на правильність розгляду справи та унеможливило встановлення фактичних обстави.
Посилання на пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України (справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою) Верховний Суд також відхиляє як визначення заявником підстави касаційного оскарження судового рішення, оскільки заявник не обґрунтовує касаційну скаргу такими обставинами.
Інші доводи та міркування заявника не є визначеними процесуальним законом підставами для касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав, передбачених процесуальним законом для оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.
Доводи про здійснення оцінки доказів, досліджених судом апеляційної інстанції, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, що визначенні статтею 400 ЦПК України.
Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Враховуючи те, що заявник не виконала вимог процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.
Верховний Суд наголошує на тому, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 червня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, не прийняти до розгляду та повернути заявникові.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Погрібний