Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 607/19086/13-ц
провадження № 61-18756св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року у складі судді Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Дикун С. І., Бершадської Г. В., Сташківа Б. І.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання поруки припиненою.
Позовна заява мотивована тим, що 26 березня 2008 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком (далі - АКБ) «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», було укладено кредитний договір.
Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ним та банком було укладеного договір поруки від 26 березня 2008 року № 770/43-143-08.
31 липня 2008 року банк, без його згоди як поручителя, підвищив процентну ставку за договором кредиту, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя.
Крім того, вказував, що порука є припиненою у зв'язку з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Основне зобов'язання позичальника за вказаним кредитним договором припинилося проведеним належним виконанням, що підтверджується квитанцією від 08 серпня 2008 року № kr06310 про сплату ОСОБА_2 кредиту у розмірі 399 994,57 грн та відсотків у сумі 1 777,75 грн.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просив суд визнати припиненою поруку за договором від 26 березня 2008 року № 770/43-143-08, укладеним між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з 31 липня 2008 року.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що позивач погодився зі зміненими умовами договору поруки від 26 березня 2008 року, про що свідчить додаткова угода від 08 серпня 2008 року, укладена між банком, ОСОБА_2 та поручителем ОСОБА_1 № 1 про внесення змін до договору поруки від 26 березня 2008 року № 770/43-143-08, згідно з умов якої, порукою забезпечується повернення кредиту у сумі 87 145 доларів США у строк до 15 березня 2033 року, сплата відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних. Інші умови договору поруки залишаються незмінними (пункт 3 додаткової угоди).
Крім того, позивач не довів, що заборгованість за кредитним договором погашено повністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки тому, що банк порушив взяті на себе зобов'язання та безпідставно без його згоди, як поручителя, підняв процентну ставку за кредитним договором, чим незаконно збільшив обсяг його відповідальності.
Крім того, суди не врахували, що заборгованість за кредитом була погашена в повному обсязі, що також є підставою для припинення поруки.
Вважає, що договори про внесення змін до договору кредиту та поруки від 08 серпня 2008 року, на які послалися суди, щодо зміни валюти кредиту, є нікчемними, оскільки при їх укладенні борг вже було погашено.
Вказує, що суди не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили всіх доказів та не надали їм належної правої оцінки, а оскаржувані судові рішення, вважає, недостатньо обґрунтованими.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2022 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є безпідставними, не спростовують та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
06 січня 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 рок у справі № 463/58961/14-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), від 26 серпня 2020 року у справі № 804/173/17 та постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).
За змістом частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постановах: від 10 вересня 2014 року у справі № 6-70цс14, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15, таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.
Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов'язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов'язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов'язання.
Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц (провадження № 14-275цс19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Встановивши, що між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 08 серпня 2008 року було укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до договору поруки від 26 березня 2008 року № 770/43-143-08, згідно з умов якої, порукою забезпечується повернення кредиту у сумі 87 145 доларів США у строк до 15 березня 2033 року, сплата відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5 % річних, тобто за домовленістю сторін кредитного договору та поручителя було змінено валюту кредитування та відсоткову ставку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для припинення поруки через збільшення відповідальності поручителя, оскільки зміни до договору вносилися, у тому числі, за його згодою.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не надали належної правової оцінки тому, що банк порушив взяті на себе зобов'язання та безпідставно без його згоди, як поручителя, підняв процентну ставку за кредитним договором, чим незаконно збільшив обсяг його відповідальності, є безпідставними та спростовуються встановленими судами обставинами, оскільки, уклавши додаткову угоду, ОСОБА_1 погодився зі зміненими умовами договору, будучи належно повідомленим про змінені умови договору.
Посилання заявника на те, що порука припинилася через повне виконання боржником кредитних зобов'язань, є необґрунтованим.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку доказам у справі, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили аналогічні доводи заявника в позовній заяві та апеляційній скарзі, зазначивши, що 08 серпня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду, згідно з умов якої вони дійшли згоди здійснити заміну валюти зобов'язання, шляхом переведення гривні у долари США та, у зв'язку із цим, внести зміни до договору кредиту.
При цьому, квитанція від 08 серпня 2008 року, якою відображено операцію оплати ОСОБА_2 401 772,32 грн не прийнята судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, як доказ повного виконання основного зобов'язання боржником за кредитним договором, оскільки вказана квитанція видана у зв'язку із перерахуванням валюти кредитування (399 994,57 грн за курсом 459, грн за 100 доларів США) та встановленням ліміту заборгованості на позичковому рахунку позичальника у сумі 87 145 доларів США.
Європейський суд з прав людини також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).
Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи, доказів та не відповіли на всі аргументи позовної заяви, тому їх судові рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення, відповівши на всі суттєві доводи позовної заяви та апеляційної скарги.
Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 грудня 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк