Ухвала
12 липня 2022 року
м. Київ
справа № 522/5094/20
провадження № 61-6208ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентства нерухомості «Атланта» про визнання недійсним договору про намір укласти правочин та повернення коштів,
У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентства нерухомості «Атланта» (далі - ТОВ «АН «Атланта») про визнання недійсним договору про намір укласти правочин та повернення коштів.
В обґрунтування позову зазначав, що 01 серпня 2019 року між ним, ТОВ «АН «Атланта» та ОСОБА_2 , що діє на підставі довіреності від ОСОБА_4 , укладений договір про намір укласти правочин № 1/76, відповідно до пункту 1.1. якого Власник і Набувач зобов'язані в майбутньому (в строк зазначений у пункті 2.5. договору) укласти і нотаріально посвідчити договір про відчуження, відповідно до якого Власник передає Набувачу у власність багатокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та належить йому на праві власності, а Набувач в свою чергу оплатити Власнику ціну Об'єкту на умовах передбачених договором. Відповідно до пункту 2.5. договору про намір укласти правочин договір відчуження Об'єкту мав бути укладеним між Власником та Набувачем та нотаріально посвідчений не пізніше 15 серпня 2019 року. Згідно з пунктом 4.4. договору про намір укласти правочин позивач як Набувач передав, а ОСОБА_2 прийняв забезпечувальний платіж грошову суму в гривнях, яка еквівалентна 2 000,00 дол. США за офіційним курсом на день укладення договору.
З огляду на те, що ОСОБА_2 не забезпечено укладення нотаріально посвідченого договору відчуження Об'єкту, чим порушено умови договору про намір укласти правочин, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь забезпечувальний платіж та 3% річних, а також визнати недійсним договір про намір укласти правочин від 19 серпня 2019 року № 1/76.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що забезпечувальний платіж за договором про намір укласти правочин від 01 серпня 2019 року № 1/76 у розмірі 2 000,00 дол. США на день підписання договору, в розумінні норм частини другої статті 570 ЦК України, є авансом. При цьому, суд першої інстанції вказав, що оскільки основний договір між сторонами не укладений в термін не пізніше 15 серпня 2019 року, зобов'язання, встановлене попереднім договором про намір укласти правочин припинилося, позивачем не доведено правові підстави та не надано відповідних доказів для визнання договору про намір укласти правочин від 01 серпня 2019 року недійсним. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що з підстав відсутності фінансових взаємовідносин між позивачем та ТОВ «АН «Атланта», останнє також є неналежним відповідачем за вимогою про стягнення забезпечувального платежу, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до цього відповідача.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року змінено в частині мотивування. У іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на договір про намір укласти правочин не розповсюджується вимога нотаріального посвідчення і відповідно підстав для його визнання недійсними з мотивів дефекту форми не має. Апеляційний суд дійшов висновку про зміну в частині наданої кваліфікації спірних правовідносин рішення суду першої інстанції.
08 липня 2022 року на поштову адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на свою користь забезпечувальний платіж за договором про намір укласти правочин від 01 серпня 2019 року № 1/76 у розмірі 54 520,00 грн, що за офіційним курсом на день укладення договору становить 2 000,00 дол. США, 3% річних у розмірі 975,91 грн, а разом 55 495,91 грн, а також визнати недійсним договір про намір укласти правочин від 01 серпня 2019 року № 1/76.
Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є вимоги як немайнового, так і майнового характеру, а саме: визнання недійсним договору про намір укласти правочин та повернення коштів у розмірі 55 495,91 грн, що станом на 01 січня 2022 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481,00 грн х 250 = 620 250,00 грн).
Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Оскільки, касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, та судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що є меншим, ніж двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентства нерухомості «Атланта» про визнання недійсним договору про намір укласти правочин та повернення коштів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний