Постанова
Іменем України
12 липня 2022 року
м. Київ
справа № 334/3963/17
провадження № 61-1905св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Мосіна Ольга Вікторівна,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мусіною Ольгою Вікторівною, на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2020 року у складі судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5 , про визнання права власності на 1/2 будинку з господарськими будівлями та спорудами в порядку спадкування за заповітом.
Позовну заяву мотивовано тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 25 квітня 2006 року № 3-752 ОСОБА_6 після смерті його матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала 1/2 частина спадкового майна, що відповідає 1/4 частини будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 691 кв. м.
Зазначала, що відповідачам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 належить по 1/12 частині цього будинку літ. «А» на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності у порядку спадкування за законом після смерті їх баби, ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та
ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був ОСОБА_2 чоловіком, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 батьком.
ОСОБА_5 на праві власності належить 1/2 частина також будинку
літ. «А» на АДРЕСА_1 .
На цій земельній ділянці, згідно з технічним паспортом від 23 лютого
2006 року, розташовані самовільні споруди, а саме: будинок - ліг. «Б»
1969 року побудови, козирок до літ. «Б» побудований в 1982 році, житлова прибудова - літ. «Б-1» 1980 року побудови, козирок до літ. «Б-1» побудовано в 1980 році, гараж літ. «З» - 1990 року побудови, оглядова яма - літ. «З» 1990 року побудови, сарай літ. «П», сарай літ. «О» - 1988 року побудови, вбиральня літ. «Н» рік прибудови - 1982.
Вказувала, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя
від 14 жовтня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 листопада 2010 року, у справі № 2-215/10 відмовлено ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у визнанні права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та зобов'язано
ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 надати ОСОБА_6 доступ до самовільно збудованих об'єктів нерухомості, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку з відсутністю проведених перевірок, необхідних для отримання всіх узгоджень для узаконення самовільних споруд.
Для оформлення самочинно збудованих споруд ОСОБА_6 замовив
і оформив технічний висновок Товариства з обмеженою відповідальністю «Настрой» (далі - ТОВ «Настрой») від 04 лютого 2011 року про стан конструкції житлового будинку - літ. «Б» на
АДРЕСА_1 у зв'язку з вводом в експлуатацію, згідно з яким всі будівельні та оздоблювальні роботи виконано. Житловий будинок може використовуватися.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада
2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 березня 2013 року, у справі № 2-2793/11позов
ОСОБА_6 задоволено частково. Скасовано розпорядження голови Ленінської районної державної адміністрації від 17 грудня 2010 року № 1632 «Про право власності на будинок з господарськими будівлями і спорудами та на перепланування по АДРЕСА_1 ». Визнано свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2 на житловий будинок - літ. «Б», житлова прибудова - літ. «Б-1», гараж - літ. «З», оглядова яма - літ. «З», сарай -
літ. «П», сарай - літ. «О», вбиральня - літ. «Н» недійсним. Визнано договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 03 лютого
2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чернявським В. В. № 370, недійсним.
В частині позову ОСОБА_6 про визнання за ним права власності на 1/2 частку будинку - літ. «Б» та господарських будівель (самовільно збудованих) в порядку спадкування за законом відмовлено.
Зазначала, що цим рішенням встановлено, що ОСОБА_6 разом
з батьками будували житловий будинок - літ. «Б», житлову прибудову -
літ. «Б-1», гараж - літ. «3», оглядову яму - літ. «3», сарай - літ. «О», сарай - літ. «П» за адресою: АДРЕСА_1 , але суд вказав, що він має обрати інший спосіб захисту своїх майнових прав.
За життя ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів їй належний йому житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.
27 липня 2015 року вона як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частину будинку літ. - «А» на АДРЕСА_1 , виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу
Якіб'юк Ю. А., реєстровий номер 1948.
Житловий будинок літ. «Б» побудований у 1969 році, житлова прибудова -
літ. «Б-1» побудована у 1980 році, але на час смерті матері ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на них не отримано свідоцтво про право власності, оскільки законодавство, яке діяло на той час, не передбачало мати у власності більше одного житлового будинку.
Згідно з пунктом 3.2 розділу 3 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна», затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127 зі змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 09 серпня 2012 року № 404 не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.
Отже, житловий будинок - літ. «Б» з житловою прибудовою - літ. «Б-1» не
є самочинною будівлею.
Відповідно до листа Інспекції ДАБК від 01 вересня 2011 року № 40-12-2409 для реєстрації права власності на побудовані до 05 серпня 1992 року об'єкти достатньо технічного паспорта з датою побудови, а документи, які б підтверджували ввід в експлуатацією, не потрібні.
Вважала, що вона як спадкоємиця за заповітом після смерті
ОСОБА_6 , який прийняв спадщину за законом після своєї матері ОСОБА_7 , має в порядку спадкування отримати право на 1/2 житлового будинку - літ. «Б» з житловою прибудовою - літ. «Б-1» з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
У зв'язку з тим, що після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняли по 1/2 частини спадкового майна: ОСОБА_6 , померлий
ІНФОРМАЦІЯ_3 , після якого вона прийняла спадщину за заповітом, ОСОБА_8 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_2 , після якого прийняли спадщину ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , тому їй належить 1/2 частини спадкового майна, яке складається з будинку - літ. «Б», козирок до літ. «Б», житлова прибудова - літ. «Б-1», козирок до літ «Б-1», разом загальною площею 33,0 кв. м, гараж - літ. «З», площею 21,0 кв. м, оглядова яма -
літ. «я» в літ. «З», площею 1,8 кв. м, сарай - літ. «П» площею 8,25 кв. м,
сарай - літ. «О», площею 2,0 кв. м, вбиральня - літ. «Н», інша 1/2 частині вищенаведеного нерухомого майна після смерті ОСОБА_7 , та ОСОБА_8 належить відповідачам.
Ураховуючи зазначене ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку - літ. «Б», козирка до літ. «Б», житлову прибудову - літ. «Б-1», козирка до літ. «Б-1», разом загальною площею 33,0 кв. м, гараж - літ. «З», площею 21,0 кв. м, оглядова яма -
літ. «я» в літ. «З», площею 1,8 кв. м, сарай - літ. «П» площею 8,25 кв. м,
сарай - літ. «О» площею 2,0 кв. м, вбиральня -літ. «Н» за адресою:
АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , який прийняв спадщину за законом після смерті ОСОБА_10 , померлої
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що неможливо визнати право власності в порядку спадкування на частину самовільно прибудованих приміщень, оскільки право власності на самочинно збудоване майно може бути визнане за рішенням суду на підставі положень статті 376 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2020 рокузалишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що спірні будинки та споруди, побудовані до 1992 року, не передбачають прийняття їх в експлуатацію, є фактично незгодою
з правовим висновком суду, викладеним як у оскаржуваному судовому рішенні, так і у рішеннях, які раніше приймалися щодо правового статусу спірної будівлі та наданих сторонами доказів щодо набуття права на спірну будівлю, та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій ОСОБА_1 до Верховного Суду у лютому
2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій неправильно зазначили, що будівлі літ. «Б» і «Б-1» є самочинно збудованими та такі, що не можуть бути предметом спадкування. Право спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначається судом відповідно до статей 376, 1218 ЦК України, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Суди не врахували, що будинок літ. «Б», житлова прибудова літ. «Б-1» побудовані у 1969 та 1980 роках, коли усі будівельно-монтажні роботи виконувалися відповідно до СНиП, що відображено у робочому проєкті
від 19 жовтня 2007 року, реконструкції житлової побудови літ. «Б», «Б-1».
Суди застосували ДБН 360-92**, затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44 , яких на час проведення реконструкцій не існувало.
Суди не взяли до уваги пункт 3.2 розділу 3 Інструкції «Про порядок проведення технічної інвентарізації об'єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 № 127 (далі - Інструкція
№ 127), відповідно до якого не належить до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року. Документ, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель
і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.
До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію під час оформлення права власності.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків
в експлуатацію під час оформлення права власності, збудованих
до 05 серпня 1992 року, не передбачалось. Належним документом, що засвідчує факт існування об'єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об'єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації. Інших документів не вимагається.
Також суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги висновки, викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, у постановах
від 19 червня 2019 року у справі № 488/1844/16-ц (провадження
№ 61-7456св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 557/1209/16-ц (провадження № 61-19875св18), від 10 травня 2018 року у справі
№ 303/7725/15-ц (провадження № 61-5868св18), від 13 лютого 2019 року
у справі № 726/77/16-ц (провадження № 61-5470св18), від 23 січня 2019 року у справі № 307/3360/15-ц (провадження № 61-5078св18), від 31 жовтня
2018 року у справі № 127/18100/16-ц (провадження № 61-27803св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , через представника - адвоката Дерев'янко І. А., подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначають, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після померлого ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 липня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Якіб'юк Ю. А., реєстраційний номер 1948.
Право на спадщину позивача відповідачами ніколи не оспорювалося.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину ОСОБА_1 успадкувала за заповітом 1/4 частини житлового будинку
АДРЕСА_1 , загальною площею 76,6 кв. м, ніякого іншого майна позивач за заповітом не отримала та будинок - літ. «Б» та його прибудови
у свідоцтві про право на спадщину не зазначені.
Право на майно за заповітом у позивача виникло лише в липні 2015 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_6 народився
у м. Запоріжжі ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батьками є: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
Згідно з свідоцтвом про народження ОСОБА_8 , 1958 року, батьками є: ОСОБА_8 , 1932 року народження, та ОСОБА_7 .
Відповідно до договору на право забудівлі від 05 травня 1948 року Комунальний відділ Виконавчого комітету Запорізької міської ради депутатів надав ОСОБА_12 земельну ділянку комунальної власності для забудови.
Рішенням Народного суду 1-ої ділянки Ленінського району м. Запоріжжя від 06 квітня 1956 року № 2-143 вирішено поділити домобудівлю, розташовану на АДРЕСА_1 між ОСОБА_13 та
ОСОБА_12 . Виділено ОСОБА_13 1/2 частини будинку, що складається з кімнати розміром 10,57 кв. м та сарай, визнано право власності на зазначену частину. Виділено ОСОБА_12 1/2 частини будинку, що складається з кімнати розміром 9,24 кв. м і приміщення
«сіни під 1-а» і визнано право власності.
Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно
від 30 березня 2006 року № 10347619 1/2 частина житлового будинку належала ОСОБА_13 на підставі рішення Народного суду 1-ої ділянки Ленінського району м. Запоріжжя від 06 квітня 1956 року № 2-143.
Згідно з договором купівлі-продажу від 26 червня 1956 року ОСОБА_12 продав 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_14
26 грудня 1968 року ОСОБА_8 та ОСОБА_13 уклали шлюб.
ОСОБА_13 після реєстрації шлюбу змінила прізвище з ОСОБА_15 на ОСОБА_16 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_17 успадкував за законом після ОСОБА_18 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 10 грудня
1994 року ОСОБА_5 успадкував після ОСОБА_17 1/2 частини житлового будинку
АДРЕСА_1 .
Згідно зі свідоцтвом про смерть ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до акта поточних змін від 23 лютого 2006 року проведено зйомку житлового будинку - літ. «Б», житлова прибудова - «Б-1», інвентаризовані сараї літ. «М», «Л», «П», «О», вбиральня -літ. «Н», навіс -літ. «К», козирок до
літ. «Б», оглядова яма - літ. «З», паркан № 5, 6, 7.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 25 квітня
2006 року спадкоємцем на 1/2 частини майна ОСОБА_7 , є її син ОСОБА_6 . Спадкове майно складається з 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 , які належать спадкодавці на підставі рішення Народного суду 1-ої ділянки Ленінського району міста Запоріжжя від 06 квітня 1956 року № 2-143. На земельній ділянці площею 681 кв. м, розташований літ. «А» - житловий будинок глинолит, глинолит. обкл. цеглою, житловою площею 35,8 кв. м;
літ. «А1» - жила прибудова, глинолит., обкл. цеглою, житловою площею
13,6 кв. м; літ. «В» - літня кухня, літ. «К» - навіс, 2 - водопровід, 3 - водопровід, 4 - ворота, 5 - паркан, 6 - паркан, 7 - паркан.
Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно
від 25 квітня 2007 року № 14366236 власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_13 -
1/4 частини, ОСОБА_6 - 1/4 частини. У примітках вказаного документу зазначено, що самовільно побудовані жилий будинок - літ. «Б», жила прибудова - літ. «Б-1», сараї - літ. «П», «М», «Л», «О», вбиральні -
літ. «Н», «Ж», частина прибудови літ. «а'», гаражі - літ. «Г», «З», самовільно переобладнано в жилому будинку - літ. «А» частина кімнати 17 пл. 5 кв. м.
Згідно зі свідоцтвами про право спадщину за законом від 22 травня
2007 року ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 є спадкоємцями по 1/3 частини майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що складається з 1/4 частки жилого будинку АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_19 , спадкоємцем якої був син ОСОБА_8 , який прийняв спадщину, проте не оформив своїх спадкових прав. На земельній ділянці площею 681 кв. м розташований літ. «А» - житловий будинок глинолит., глинолит. обкл. цеглою, житловою площею 35,8 кв. м; літ. «А1» - жила прибудова, глинолит., обкл. цеглою, житловою площею
13,6 кв. м; літ. «В» - літня кухня, літ. «К» - навіс, 2 - водопровід, 3 - водопровід, 4 - ворота, 5 - паркан, 6 - паркан, 7 - паркан.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 14 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_5 , Запорізька міська рада, Головне управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради, Управління земельних ресурсів у м. Запоріжжі, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом та зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , треті особи: Головне управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради, ОСОБА_5 , Друга державна нотаріальна контора м. Запоріжжя, про визнання права власності на нерухоме майно
в порядку спадкування за законом відмовлено в задоволені позову
ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , треті особи: ОСОБА_5 , Запорізька міська рада, Головне управління архітектури та містобудування Запорізької міської ради, Управління земельних ресурсів
у м. Запоріжжі, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.
Задоволено частково позов ОСОБА_6 та зобов'язано ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , надано ОСОБА_6 доступ до самовільно збудованих об'єктів нерухомості, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , для проведення перевірок необхідних для отримання всіх узгоджень для узаконення самовільних споруд.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада
2012 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , Запорізька міська Рада, про визнання розпорядження голови районної державної адміністрації незаконним, визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок
з господарськими будівлями і спорудами недійсним, про визнання угоди - договору дарування будинку та господарських будівель недійсним, визнання права власності на самовільно збудований будинок
з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом частково задоволено.
Скасовано розпорядження голови Ленінської райдержадміністрації
від 17 грудня 2010 року № 1632 «Про право власності на будинок
з господарськими будівлями і спорудами та на перепланування
по АДРЕСА_1 », визнано недійсним свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2 на будинок літ. «Б», житлову при будівлю
літ. «Б-1», гараж літ. «З», сарай літ. «П», сарай літ. «О», оглядову яму
в літ. «З», вбиральню літ. «Н» за адресою:
АДРЕСА_1 , визнано недійсним договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , укладений 03 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чернявским В. В., реєстровий № 370.
Відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 щодо визнання права власності у порядку спадкування на 1/2 частину житлового будинку літ. «Б», 1/2 частину житлової прибудови літ. «Б1», 1/2 частину гаражу
літ. «З», 1/2 частину оглядової ями літ. «З», 1/2 частину сараю літ. «О»,
1/2 частину сараю літ. «П» за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування згідно із законом після смерті ОСОБА_13 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 травня 2013 року ОСОБА_6 складений нотаріально посвідчений заповіт, відповідно до якого він розпорядився на випадок своєї смерті житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , заповідав
ОСОБА_1 .
Згідно із свідоцтвом про смерть ОСОБА_6 помер
ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається
з 1/4 частини житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 76,6 кв. м.
Постановою приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу відмовлено ОСОБА_1 від 05 листопада 2019 року у видачі свідоцтва про права на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_6 ,
що складається з 1/2 частини житлового будинку літ. «Б» з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою:
АДРЕСА_1 , через відсутність правовстановлюючих документів на вказане майно.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , подана адвокатом Мусіною О. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона як спадкоємець за заповітом ОСОБА_6 , 27 липня 2015 року отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частини будинку - літ. «А» на
АДРЕСА_1 , виданого приватним нотаріусом, реєстровий номер 1948. Позивач 27 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєструвала право власності.
05 листопада 2019 року приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_6 , що складається
з 1/2 частини житлового будинку - літ. «Б» з відповідною часткою господарських будівель та споруд за адресою:
АДРЕСА_1 , внаслідок відсутності правовстановлюючих документів на зазначене майно.
Судом встановлено, що згідно з актом прийняття індивідуального будинку від 03 липня 1974 року № 424/1 садиби № 7 встановлено відступлення
від затвердженої технічної документації - житлова времянка «Б-1» 5,05 м Х 3,70 м, сіни «б-1», які в той же час не є перешкодою до прийняття
у експлуатацію будинку АДРЕСА_1 (власники: 1/2 частина ОСОБА_13 , 1/2 ОСОБА_18 ).
Відповідно до матеріалів інвентарної справи щодо домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , будівля під літерою «Б-1» зазначена у зведеному оціночному акті у 1976 році «жилая времянка», яка переобладнана у «літню кухню».
Згідно з висновками про реєстрацію 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 від 18 жовтня 1976 року право власності на 1/2 частину будинку зареєстровано за ОСОБА_18 та на 1/2 частину будинку за ОСОБА_13 . Згідно з викопіюванням зі схем плану житловий будинок під літ. «Б», сіни - літ. «б», гараж - літ. «З», гараж - літ. «Г», літня кухня - літ. «И», вбиральня - літ. «Ж», побудовані самовільно.
Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, інше нерухоме майно не є об'єктом права власності, тому таке майно не входить до складу спадщини.
Отже, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов'язки як забудовника входять до складу спадщини.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Позивач просила визнати за нею право власності на будівлі під літ. «Б»,
«Б-1» за адресою: АДРЕСА_1 , які визначені як самочинне будівництво та які спадкодавець за життя не оформив. Водночас, право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і ії спадкоємці.
Доводи касаційної скарги про те, що об'єкти літ. «Б», літ. «Б-1» не
є самочинним будівництвом, оскільки відповідно до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції № 127 не належить до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року,
є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна,якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм
і правил.
Згідно з технічним паспортом на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , будівлі: житловий будинок - літ. «Б», житлова прибудова - літ. «Б-1», сарай - літ. «П», сарай - літ. «Л», сарай - літ. «М», сарай - літ. «О», вбиральня - літ. «Н», вбиральня - літ. «Ж», частина прибудови - літ. «а», гараж -літ. «Г», гараж - літ. «З», є такими, що побудовані самовільно станом на 23 лютого 2006 року.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що об'єкти під літ. «Б», літ. «Б-1» побудовані на межі домоволодіння
АДРЕСА_2 , що є порушенням пункту 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських та сільських поселень».
Отже, право власності на самочинно збудоване майно може бути визнане за рішенням суду на підставі статті 376 ЦК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 82 ЦПК України, згідно з якою обставини, встановлені щодо певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 листопада
2012 року (справа № 2-2793/11) позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 ,
ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_9 , ОСОБА_20 , Запорізька міська рада, ОП ЗМБТІ, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального
округу Чернявський В. В., про визнання розпорядження голови райдержадміністрації незаконним, визнання свідоцтва про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами недійсним, про визнання угоди - договору дарування будинку та господарських будівель недійсним, визнання права власності на самовільно збудований будинок з господарськими спорудами в порядку спадкування за законом задоволено частково.
Скасовано розпорядження голови Ленінської райдержадміністрації
від 17 грудня 2010 року № 1632 «Про право власності на будинок
з господарськими будівлями і спорудами та на перепланування
на АДРЕСА_1 ».
Визнано свідоцтво про право власності на ім'я ОСОБА_2 на будинок
літ. «Б», житлову при будівлю літ. «Б-1», гараж літ. «З», сарай літ. «П», сарай літ. «О», оглядову яму літ. «З», вбиральню літ. «Н» за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним.
Визнано договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , укладений
03 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чернявским В.В., реєстровий № 370, недійсним.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду цивільної справи № 2-2793/11 встановлено, що ОСОБА_6 безпосередньо приймав участь у побудові житлового будинку літ. «Б», житловій прибудови літ. «Б-1», гаражу літ. «З», оглядової ями в літ. «З», 1/2 частину сараю літ. «О», 1/2 частину сараю літ. «П» за адресою: АДРЕСА_1 , але він має обрати інший спосіб захисту своїх майнових прав.
В матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_6 чи
ОСОБА_1 до відповідного територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо приймання самочинно збудованих будинку
літ. «Б» і надвірних споруд в експлуатацію.
Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд дійшов правильного висновку про неможливість визнання права власності в порядку спадкування на частину самовільно прибудованих приміщень, оскільки право власності на самочинно збудоване майно може бути визнане за рішенням суду на підставі статті 376 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію під час оформлення права власності спростовуються встановленими обставинами у справі щодо побудови об'єктів під літ. «Б», літ. «Б-1».
Посилання у касаційній скарзі на правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 488/1844/16-ц, провадження № 61-7456св18, від 10 жовтня 2018 року
у справі № 557/1209/16-ц, провадження № 61-19875св18, від 10 травня
2018 року у справі № 303/7725/15-ц, провадження № 61-5868св18, від 13 лютого 2019 року у справі № 726/77/16-ц, провадження
№ 61-5470св18, від 23 січня 2019 року у справі № 307/3360/15-ц, провадження № 61-5078св18, від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 127/18100/16-ц, провадження № 61-27803св18 є необґрунтованими, оскільки у цих справах і справі, що переглядається, встановлені різні фактичні обставини, визначальним у яких є обє'кти самочинного будівництва.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у вказаній справі було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги не містить аргументів щодо незаконності та несправедливостірішення суду апеляційної інстанції, зводяться до незгоди із судовим рішенням та власним тлумачення норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Мусіною Ольгою Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 26 травня
2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 грудня
2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк