Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 2-4430/09
провадження № 61-773св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідачі за первісним та зустрічним позовами: ОСОБА_3 , Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності та об'єкти нерухомого майна»,
третя особа за первісним за зустрічним позовом - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун Олександр Юрійович,
третя особа за первісним позовом - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Тетяна Борисівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності та об'єкти нерухомого майна», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун Олександр Юрійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельниченко Тетяна Борисівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир, визнання права власності на квартири, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов'язання вчинити дії та
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун Олександр Юрійович, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності та об'єкти нерухомого майна», про визнання добросовісним набувачем,
Короткий зміст позовних вимог
В грудні 2008 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати недійсними з моменту укладення: договори купівлі-продажу квартири №15 та АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 25 грудня 2007 року; договори купівлі-продажу квартири № 15 та АДРЕСА_2 , укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 20 жовтня 2008 року і визнати за ним право власності на вказані квартири; витребувати їх із володіння ОСОБА_2 шляхом виселення її та будь-яких інших осіб з квартир; зобов'язати Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності та об'єкти нерухомого майна» здійснити реєстрацію права власності на квартири за ним.
ОСОБА_5 позовні вимоги мотивував тим, що він належні йому квартири не продавав, договори купівлі-продажу не підписував. ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов про визнання останньої добросовісним набувачем. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що спірні квартири придбала законно.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 25 лютого 2009 року під головуванням судді Васильєвої Т. М. позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив частково.
Визнав недійсним з моменту укладання укладений 25 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2230.
Визнав недійсним з моменту укладання, укладений 25 грудня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2231.
Визнав недійсним з моменту укладання укладений 20 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 9779.
Визнав недійсним з моменту укладання, укладений 20 жовтня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельниченко Т. Б. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 9782.
Визнав за ОСОБА_5 право власності на квартири № 15 та АДРЕСА_2 .
Витребував з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 квартиру № 15 та квартиру АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири № 15 та квартири АДРЕСА_2 .
Зобов'язав КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна» здійснити реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 та на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_5 .
У задоволенні зустрічного позову відмовив.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 28 квітня 2009 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 діючої через представника ОСОБА_7 - відхилив, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2009 року залишив без змін.
Київський апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2009 року відмовив.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з того, що Шевченківським районним судом міста Києва 25 лютого 2009 року було проголошено оскаржене рішення, яке відповідно до загальнодоступних відомостей ЄДРСР оприлюднено 21 вересня 2010 року.
ОСОБА_4 14 квітня 2009 року звертався із заявою про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2009 року, яку останній підтвердив своїм підписом.
Апеляційний суд вважав, що знаючи про зміст рішення з квітня 2009 року ОСОБА_4 мав можливість звернутись до суду самостійно, або через представника і отримати копію повного тексту рішення.
Суд апеляційної інстанції вважав, що наведені в клопотанні про поновлення строку причини його пропуску суд визнає неповажними, так як, з дати проголошення рішення та подачі ОСОБА_4 заяви про приєднання до апеляційної скарги на це рішення до моменту подачі скарги в 2021 році минуло понад 11 років. Доводи клопотання про те, що ОСОБА_4 не знав про зміст оскаржуваного рішення до 01 жовтня 2021 року, спростовуються матеріалами справи.
У заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження не наведено, які конкретно обставини протягом 11 років перешкоджали ОСОБА_4 , який приєднався до апеляційної скарги дружини, подати власну апеляційну скаргу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Гуцол Р. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року в якій просив оскаржену ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Вважає, що резолютивна частина ухвали Апеляційного суду м. Києва містить безпідставний висновок про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4 , незважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_4 чи його представник подавав апеляційну скаргу, отже він має безумовне право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.
Вказує, що копію рішення місцевого суду від 25 лютого 2009 року він не отримував, лише 01 жовтня 2021 року його представник звернувся до місцевого суду та ознайомився із матеріалами справи, внаслідок чого йому став відомий зміст оспорюваного рішення. Після чого, в межах тридцятиденного терміну, 01 листопада 2021 року звернувся із апеляційною скаргою.
Посилається на те, що висновки апеляційного суду суперечать правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), а також постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 205/1129/19, де зазначено, що день належного вручення копії судового рішення може бути встановлений виключно з відповідної відмітки на поштовому повідомленні, або розписки про отримання копії судового рішення.
Оприлюднення судового рішення не скасовує обов'язок суду видати копії судових рішень учасникам справи або надіслати їм такі копії у встановленому законом порядку, вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 404/4551/19.
Учасник справи, якому ухвала (рішення) суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного для подання скарги на рішення суду.
Таким чином, оскільки ОСОБА_4 не брав участі у розгляді справи в суді першої інстанції та не отримував копію рішення суду, дізнався про його зміст 01 жовтня 2021 року, отже він наділений безумовним правом на поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Шевченківського районного суду м. Києва.
15 червня 2022 року цивільна справа № 2-4430/09 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 25 лютого 2009 року позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнив частково.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_4 01 листопада 2021 року звернувся з апеляційною скаргою безпосередньо до суду апеляційної інстанції, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_5 і в частині розподілу судових витрат та ухвалити у скасованій частині нове рішення про відмову у позові.
Також в апеляційній скарзі просив про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду посилаючись на те, що ОСОБА_4 є особою, яка не залучалась до розгляду справи, а рішенням вирішено питання про його права та обов'язки. Копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції не отримував взагалі, однак представник останнього 01 жовтня 2021 року в суді першої інстанції ознайомився з матеріалами справи та зміст оскаржуваного рішення суду став відомий ОСОБА_4 . Таким чином, вважає, що строк пропущено з поважних причин.
Апеляційним судом зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними та ухвалою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2009 року залишено без руху для надання заяви про поновлення строку із зазначеними іншими причинами пропуску строку.
09 грудня 2021 року заявником подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій посилається на те, що матеріали справи не містять належних доказів з яких слід дійти висновків, що апеляційний суд розцінив заяву ОСОБА_4 про приєднання до апеляційної скарги як самостійну окрему апеляційну скаргу, а саме: ця заява не залишалася без руху для усунення її недоліків як апеляційної скарги відповідно до вимог статті 295 ЦПК України (в попередній редакції) і для сплати судових витрат. Таким чином, ОСОБА_4 , як особа, яка не брала участі у справі, і суд вирішив питання про його права та інтереси, має безумовне право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Висновки суду апеляційної інстанції про обізнаність ОСОБА_4 зі змістом оспорюваного рішення є помилковими, оскільки матеріали справи не містять жодного документа, що підтверджує надсилання судом копії рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2009 року ОСОБА_4 , чи про вручення йому такого рішення суду нарочно. Та обставина, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 лютого 2009 року було оприлюднено в ЄДРСР 21 вересня 2010 року, не впливає на поважність пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки суд касаційної інстанції пов'язує початок перебігу строку на апеляційне оскарження з моментом одержання стороною повного тексту рішення суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 13 Перехідних положень ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Судочинство у судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 54/329, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 19 грудня 2018 року у справі № 904/9428/13, від 11 вересня 2019 року у справі № 910/15481/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007 (провадження № 61-10856св20).
Відповідно до статті 292 ЦПК України 2004 року передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до частин першої, третьої статті 294 ЦПК України 2004 року заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК України у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний правовий висновок, виклав Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу зі спливом одинадцяти років з часу ухвалення рішення судом першої інстанції, обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження тим, що він є особою, яка не залучалась до розгляду справи, а рішенням вирішено питання про його права та обов'язки. Копію оскаржуваного рішення суду першої інстанції не отримував взагалі, однак представник останнього 01 жовтня 2021 року в суді першої інстанції ознайомився з матеріалами справи та зміст оскаржуваного рішення суду став відомий ОСОБА_4 . Таким чином, вважав, що строк пропущено з поважних причин.
Проте ОСОБА_4 знав про розгляд справи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що 05 квітня 2016 року ОСОБА_2 уповноважувала ОСОБА_4 на представництво її інтересів у судових органах України будь-якої ланки (а. с. 333 том 1), 31 березня 2016 року ОСОБА_9 , представляючи інтереси ОСОБА_4 , звертався до місцевого суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, а 05 квітня 2016 року ОСОБА_9 - в інтересах ОСОБА_4 звертався до місцевого суду із заявою в якій просив видати всі копії технічного запису цивільної справи № 2-4430/09 та 12 квітня 2016 року вказані записи отримав (а. с. 337 том 1), разом із тим ОСОБА_9 представляв інтереси як ОСОБА_2 так і ОСОБА_4 .
Крім того, апеляційний суд встановив, що зі змісту заяви від 14 квітня 2009 року (а. с. 210, 211 том 1), вбачається, що в ній наведено зміст резолютивної частини рішення суду від 25 лютого 2009 року, що свідчить про обізнаність ОСОБА_4 про його зміст.
Отже вищенаведеним спростовуються аргументи касаційної скарги про необізнаність заявника про розгляд цієї справи та зміст рішення суду першої інстанції.
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти Росії», заява № 52854/99).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , оскільки в цьому випадку немає підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у зв'язку з тим, що визначені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження є непереконливими, неповажними, останнім не наведено доводів та доказів наявності істотних перешкод чи труднощів, які унеможливили вчасне вчинення процесуальних дій з подачі ОСОБА_4 апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до приписів статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань помилкове посилання апеляційного суду на приписи частини другої статті 358 ЦПК України на правильність його висновків не впливають, а тому підставою для скасування чи зміни оспореної ухвали бути не можуть.
Таким чином аргументи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права колегія суддів відхиляє.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. І. Грушицький
Судді І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров
В. В. Сердюк