Головуючий у І інстанції Диба О.В.
Провадження №22-ц/824/5483/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
30 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов Віктор Юрійович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Кредитні ініціативи», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьов В.Ю., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та просив про його задоволення, посилаючись на те, що в кінці січня 2020 року йому стало відомо від працівників ТОВ «Кредитні ініціативи» про існування виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на належне йому майно, вчиненого нотаріусом 29 листопада 2013 року.
Позивач у позові посилався на те, що вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням встановленої чинним законодавством процедури його вчинення та на підставі неправомірних вимог, за відсутності документів, що підтверджують безспірність вимог, та з пропуском встановленого законом трирічного строку.
При цьому позивач зазначав, що йому нічого не відомо з приводу договору про іпотечний кредит № 1300/07 від 06 вересня 2007 року і жодних коштів він за цим договором не отримував.
На підставі викладеного позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №2019, вчинений 29 листопада 2013 року приватним нотаріусом КМНО Пономарьовим В.Ю. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за договором про іпотечний кредит №1300/07 від 06.09.2007 року в розмірі 413 294,80 грн. за період з 12.12.2012 року по 31.08.2013 року.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №2019, вчинений 29 листопада 2013 року приватним нотаріусом КМНО Пономарьовим В.Ю. про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за договором про іпотечний кредит №1300/07 від 06.09.2007 року в розмірі 413 294,80 грн. за період з 12.12.2012 року по 31.08.2013 року.
Стягнуто з ТОВ «Кредитні ініціативи» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ТОВ «Кредитні ініціативи» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на необґрунтованість висновків суду про те, що оскільки позивачем не визнається розмір заборгованості, то існує спір щодо її стягнення, що спростовує її безспірність.
Так, за п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Тобто мова йде саме про документи, розрахунки, які встановлюють наявність прострочення виконання зобов'язання, визначають обставини несплати чергових платежів.
Таким чином, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, а нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Мова йде саме про безспірність заборгованості (тобто самого факту наявності заборгованості або її розмірів), а не про наявність чи відсутність будь-якого іншого спору, що може мати місце між сторонами.
При цьому, позивачем взагалі не спростовано суму боргу за виконавчим написом.
В судове засідання учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, не з'явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними матеріалами справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.09.2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено іпотечний договір №1301/07 (а.с.82-86) у забезпечення виконання договору про іпотечний кредит №1300/07 від 06.09.2007 року (а.с.90-92), укладеного між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 , за умовами якого останній отримав та зобов'язався повернути грошові кошти у сумі 28 000 євро (що згідно офіційного курсу НБУ на день укладення цього договору становить 192 134,32 грн.) строком до 01.09.2017 року, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 10% річних, комісійної винагороди за надання кредиту 0,15% від суми кредиту, у тому числі відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 25% річних, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати іпотекодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов договору про іпотечний кредит у розмірі та у випадках, передбачених цим договором.
Предметом іпотеки виступала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , житловою площею 34,9 кв.м., загальною площею 63,8 кв.м. Договір посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Юган Г.І. та зареєстровано в реєстрі за №2555.
17.12.2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення прав вимоги, у тому числі і щодо відступлення прав вимоги за іпотечним договором №1301/07 від 06.09.2007 року, укладеним між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з додатку до договору (а.с.87-89).
З виконавчого напису №2019 від 29.11.2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовим В.Ю., вбачається, що його вчинено у безспірному порядку внаслідок допущення боржником прострочення платежів.
Стягнення заборгованості проводиться за період з 17.12.2012 року по 31.08.2013 року. Загальна сума заборгованості - 413 294,80 грн. При вчиненні нотаріальної дії нотаріус керувався статтями 87-91 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 (а.с.70).
Судом також встановлено, що 01.06.2011 року Рівненським міським судом було ухвалено заочне рішення у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вказаним рішенням було солідарно стягнуто з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 353 553,38 грн. (а.с.184-185).
10.06.2020 року старшим державним виконавцем Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) Кирилюк Н.М. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого листа №2-2664/2011 від 16.09.2011 року про стягнення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у зв'язку із повним його виконанням (а.с.186-187).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив зйого доведеності та обґрунтованості, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.
Статтею 87 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 цього Закону (у редакції, чинній на день вчинення оскаржуваного виконавчого напису) нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні положення містяться також в главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.
Згідно з п.п. 3.2 п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
Відповідно до п.п. 3.5. п. 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172.
Слід зазначити, що питання визначення судами безспірності суми заборгованості під час розгляду справ про оскарження законності вчинення нотаріусом виконавчого напису, неодноразово досліджувалось судом касаційної інстанції (постанова від 05.07.2017 року по справі № 754/9711/14-ц; від 23.01.2018 року по справі № 310/9293/15; від 18.07.2018 року по справі № 486/388/16-ц; від 06.06.2019 року № 750/1627/18).
Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Так, у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 6-887цс17 вказано, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Тобто, підсумовуючи викладене, під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.
З матеріалів справи вбачається, що на час вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису №2019 від 29 листопада 2013 року, яким було звернуто стягнення на належне позивачу майно з метою погашення його заборгованості перед стягувачем на суму 413 294,80 грн., що утворилась за період з 17.12.2012 по 31.08.2013 року за кредитним договором від 06 вересня 2007 року, існувало заочне рішення Рівненського міського суду у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2007 року №1300/07. Вказаним рішенням було повністю задоволено вимоги банку та солідарно стягнуто з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 353 553,38 грн. (а.с.184-185).
При цьому, слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року (справа № 444/9519/12) право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У цій же постанові зазначено, що у разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Зважаючи на те, що зверненням у 2011 році з позовом до суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором банк змінив строк виконання зобов'язання, він, як кредитодавець, втратив право нараховувати передбачені договором проценти. Відтак, сума заборгованості, стягнута з ОСОБА_1 заочним рішенням Рівненського міського суду від 01 червня 2011 року- 353 553,38 грн. не може бути збільшена за рахунок продовження нарахування процентів згідно умов договору. Інтереси стягувача у такій ситуації забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Натомість приватному нотаріусу стягувачем ТОВ «Кредитні ініціативи» 25 жовтня 2013 року було подано заяву про вчинення виконавчого напису з додатками, у якій товариство просило звернути стягнення на майно боржника ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 вересня 2007 року у розмірі 413 294,80 грн., що утворилась за період з 17.12.2012 по 31.08.2013 року.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що на час вчинення виконавчого напису заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 вересня 2007 року не була безспірною, оскільки заочним рішенням суду від 01 червня 2011 року з нього на користь стягувача стягнуто 353 553,38 грн. заборгованості, натомість у документах, поданих стягувачем 25 жовтня 2013 року приватному нотаріусу, фігурує зовсім інша сума заборгованості за одним і тим же кредитним договором - 413 294,80 грн.
Таким чином, оскільки оскаржуваний виконавчий напис вчинено з недотриманням вимоги щодо безспірності заборгованості, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що напис вчинений з порушенням статті 88 Закону України «Про нотаріат» та Глави 16 розділу ІІ Порядку, оскільки вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною. За таких обставин обґрунтованим є і висновок суду про наявність підстав до визнання оспорюваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Доводи апеляційної скарги ТОВ «Кредитні ініціативи» про дотримання приватним нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до незгоди відповідача з висновками суду та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Доводи скарги про ненадання судом першої інстанції правової оцінки наявній у матеріалах справи заяві відповідача про застосування строків позовної давності, не являються підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду, виходячи з наступного.
Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).
Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необгрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Позивачем у позовній заяві зазначено, що про існування виконавчого напису №2019 від 29 листопада 2013 року, оскарженого ним в подальшому у судовому порядку, він дізнався у січні 2020 року, тому звернення до суду з даним позовом у лютому 2020 року вчинене ним в межах позовної давності.
Відповідач у заяві про застосування строку позовної давності, яка наявна у матеріалах справи, а також у апеляційній скарзі зазначає, що позивач міг дізнатися про існування виконавчого напису раніше, ніж січень 2020 року, разом з тим, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів суду не надав.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За вищенаведених обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ненадання судом у рішенні оцінки заяві відповідача про застосування строку позовної давності не являється підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду про задоволення позову, оскільки відповідачем суду не надано належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що позивач про порушення свого права дізнався або міг дізнатися раніше зазначеного ним у позові строку та, відповідно, звернувся із позовом до суду з пропуском позовної давності.
Інших доводів, які б спростували законність та обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга відповідача не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скарги ТОВ «Кредитні ініціативи» - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: