Головуючий у І інстанції Українець В.В.
Провадження №22-ц/824/1501/2022 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
30 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року та ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року про відмову в прийнятті додаткового рішення по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною, відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною, відшкодування моральної шкоди, в якому просилавизнати недостовірною та такою, що порушує її права на повагу до її гідності та честі, інформацію, розповсюджену відповідачем; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації у розмірі 1 000 000,00 грн.
Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилалась на те, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є інвалідом І групи.
Її сусідом є ОСОБА_1 , який 14 січня 2019 року написав заяву до Головного управління ДФС у Житомирській області, яка була переадресована до Радомишльського відділення поліції Коростишівського відділу поліції в Житомирській області.
У цій заяві зазначено, що вона та її чоловік неодноразово чинили фізичний та психологічний тиск на родину ОСОБА_1 , били ОСОБА_3 , нападали на його дружину та на нього, його сина.
З приводу цього позивачем були подані пояснення від 02 лютого 2019 року до правоохоронних органів.
Оскільки інформація, зазначена у цій заяві, є недостовірною та її поширення порушує немайнові права позивача на честь та гідність, остання і звернулась до суду з позовом про визнання цієї інформації недостовірною та її спростування. Також позивач, посилаючись на те, що поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку її особи в очах оточуючих, порушивши її честь, просила стягнути з відповідача на свою користь 1 000 000,00 грн. завданої їй моральної шкоди.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Після ухвалення рішення до Солом'янського районного суду міста Києва від ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення по справі додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій відповідач просив вирішити питання про відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги та стягнути з позивача ОСОБА_2 на його користь суму в розмірі 7 000 грн. 00 коп.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року відмовлено у прийнятті додаткового рішення по справі.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, відповідач ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду в частині незадоволених вимог заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, надану адвокатом Бойко В.В., у розмірі 7 000,00 грн.
Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилався на те, що ним до справи долучено: оригінал договору про надання правової допомоги від 18.07.2020 року; оригінал кошторису витрат на правову допомогу адвокатом Бойко В.В. від 18.07.2020 року до договору про надання правової допомоги від 18.07.2020 року; оригінал Ордеру Серії КВ № 444611; належним чином завірену копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, виданого Радою адвокатів міста Києва Серії КВ № 6367 від 11.04.2019 року про надання правової допомоги.
Апелянт зазначив, що його представник адвокат Бойко В.В. надав йому кваліфіковану юридичну допомогу та здійснив такі юридичні послуги: складання відзиву на позовну заяву ОСОБА_2 (5 000 грн.); вивчення процесуальних документів по цивільній справі (500 грн.); консультування клієнта ОСОБА_1 (1 000 грн.); написання заяви на отримання копії позову, долучення до матеріалів справи інших необхідних заяв та клопотань (500 грн.), - оригінал кошторису витрат на правову допомогу адвокатом Бойко В.В. від 18.07.2020 року міститься в матеріалах справи.
При цьому, апелянтом зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (постанова Верховного суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).
Верховний суд роз'яснив, що суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власною ініціативою (Постанова ВС від 22.11.2019 року у справі № 902/347/18).
У апеляційній скарзі на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року, ОСОБА_1 зазначив, що судом безпідставно відмовлено в ухваленні додаткового рішення про стягнення з позивача ОСОБА_2 на його користь витрат на професійну правничу допомогу.
Апелянт вказав, що до ухвалення рішення по суті подав заяву про стягнення понесених ним у зв'язку з розглядом справи судових витрат, тому висновок суду про відмову у стягненні з позивача витрат на правову допомогу через те, що до заяви ОСОБА_1 не долучено доказів оплати ним наданих послуг, є помилковим.
При цьому, інші доводи та аргументи скарги є аналогічними доводам, викладеним у скарзі відповідача на рішення суду від 20 вересня 2021 року.
У відзиві на апеляційні скарги, що надійшов від позивача ОСОБА_2 , остання просила залишити скарги відповідача ОСОБА_1 без задоволення, а рішення та ухвалу суду - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також просила розгляд справи провести за її відсутності.
В судове засідання учасники процесу, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, не з'явились, однак згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення та ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарг без задоволення, а рішення в оскарженій частині та ухвали суду - без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року оскаржено відповідачем лише в частині відмови у стягненні на його користь витрат на професійну правничу допомогу, тому колегія суддів згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в цій частині.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 20 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною, відшкодування моральної шкоди, а також відмовлено у стягненні на користь ОСОБА_1 понесених ним по справі витрат за професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп.
Постановляючи 03 грудня 2021 року ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення про стягнення на користь відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що питання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених ним по справі судових витрат вже вирішувалося при ухваленні рішення по суті позовних вимог ОСОБА_2 , і підстав для повторного розгляду даного питання немає.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До таких витрат належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Такої ж думки дотримується Верховний суд у постановах від 13 червня 2018 року по справі № 757/47925/15-ц та від 19 вересня 2018 року по справі № 361/6253/16-ц.
В матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги адвокатом від 18.07.2020 року (а.с.30-32), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6367, видане на ім'я Бойка В.В. (а.с.33), ордер серії КВ № 444611 на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Бойком В.В. (а.с.34), копія довіреності від 26.04.2019 року, видана ОСОБА_1 на ім'я адвоката Бойка В.В. (а.с.35-36), та кошторис витрат на правову допомогу адвокатом Бойком В.В. від 18.07.2020 року (а.с.37).
При цьому, документальні докази понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у матеріалах справи відсутні, у зв'язку із чим законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні цих витрат з позивача на користь відповідача, як особи, на чию користь ухвалене судове рішення.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що витрати на правничу допомогу підлягають стягненню незалежно від їх фактичної сплати стороною, не спростовують обгрунтованості висновків суду у цій частині, оскільки кошторис витрат на правову допомогу адвокатом Бойком В.В. від 18.07.2020 року, на який посилається апелянт як на доказ, підписаний лише адвокатом Бойком В.В. і не містить підпису клієнта ОСОБА_1 , у зв'язку із чим колегією суддів оцінюється критично, оскільки цей документ не свідчить про досягнення між адвокатом та клієнтом домовленості про наступну сплату витрат на правничу допомогу в обумовленому розмірі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 03 грудня 2021 року про відмову у прийнятті додаткового рішення по справі, апеляційний суд з висновками суду, викладеними у даному судовому рішенні, погоджується, оскільки по справі відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення, передбачені ст. 270 ЦПК України, зважаючи на той факт, що заява ОСОБА_1 про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу судом була розглянута при ухваленні рішення від 20 вересня 2021 року, а повторний розгляд вже вирішеної судом заяви про стягнення судових витрат діючим процесуальним законом не передбачений.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення та ухвали про відмову в ухваленні додаткового рішення, та зводяться до незгоди відповідача з висновками суду в частині відмови у стягненні на його користь витрат на професійну правничу допомогу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення та ухвала судом постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційних скарг відповідача цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення та ухвали суду без змін, а скарг ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року та на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 20 вересня 2021 року та ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: