Справа № 761/13037/20 Головуючий в суді І інстанції Саадулаєв А.І.
Провадження № 22-ц/824/2470/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
30 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірною, протиправною, незаконною бездіяльністю органів державної влади,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що він веде боротьбу по справі вбивства свого брата-близнюка. При наявності доказів вбивства ОСОБА_2 його сином та колишньою дружиною кримінальне провадження з умислом саботувалося службовими особами поліції, СБУ та ГПУ.
Так, позивач вказує, що він подавав до слідчих органів заяви, у яких повідомляв про злочини. Оскільки відомості про злочини не було внесено відразу до ЄРДР, він вимушений був оскаржувати таку бездіяльність. За наслідками розгляду відповідних скарг, поданих у порядку, встановленому КПК України, ухвалами слідчих суддів Шевченківського, Подільського та Печерського районних судів м. Києва, посадових осіб було зобов'язано внести відомості до ЄРДР.
Проте, загалом 6 судових рішень по справі вбивства його брата за повідомленнями № 836 від 06.02.2020 року, № 837 від 12.02.2020 року, № 835 від 13.12.2019 року, № 805 від 11.09.2018 року, № 804 від 05.09.2018 року і № 806 від 11.09.2018 року не були виконані.
Вказує, що безкінечні суперечки з правоохоронними органами, які спочатку не вносили відомості до ЄРДР за заявами позивача про злочини № 836, № 837, № 835, № 805, № 804 і № 806, а надалі і не виконували 6 рішень судів, що стосується зобов'язань внести такі відомості, завдали йому моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 360 000,00 грн. А також матеріальні витрати у сумі 6 000,00 грн., тобто розмір витрат понесених на виготовлення і надання ксерокопій документів.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 6 000 грн. моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням в частині присудженого розміру відшкодування, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Обґрунтовував доводи апеляційної скарги тим, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність нанесення йому шкоди неправомірними діями правоохоронних органів, однак не обґрунтував рішення в частині розміру присудженого відшкодування моральної шкоди.
Вказує також на те, що присудження відшкодування у розмірі 6 000 грн. є занадто заниженим і не відповідає реальному розміру нанесеної шкоди, оскільки присудження мінімального розміру відшкодування за багаторічне не виконання відповідачами своїх службових обов'язків, не є справедливим та суперечить реальному захисту його прав.
Від представника СБУ надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачеві дійсно було заподіяно моральну шкоду, що виразилось у втратах немайнового характеру внаслідок моральних страждань, однак виходячи з того, що по частині ухвал слідчих суддів, ОСОБА_1 не звертався до відповідача за їх виконанням, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди по таким ухвалам слідчих суддів.
Разом з цим, позивачем не було доведено заявленого розміру моральної шкоди, у зв'язку з цим, суд вважав, що з відповідача підлягає стягненню менший розмір моральної шкоди, а саме в розмірі 6 000,00 грн.
Щодо позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, то протягом всього часу розгляду справи, стороною позивача не було надано суду жодного належного і допустимого доказу, що зі сторони відповідача, йому була спричинена матеріальна шкода. Як і не було надано стороною позивача будь-якого доказу на підтвердження реального розміру цієї матеріальної шкоди. А тому, місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.02.2020 року по справі №761/4354/20 задоволено скаргу ОСОБА_1 , зобов'язано внести відомості про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР на підставі заяви від 06.02.2020 року №836 (а.с.15 т.1).
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до СБУ за виконанням ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 13.02.2020 року по справі №761/4354/20, яку було розглянуто службовими особами СБУ з наданням вмотивованої відповіді.
Відповідно до копії ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.03.2020 року по справі №761/5529/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано уповноважену особу СБУ внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви від 12.02.2020 року №837 (а.с.12 т.1).
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до СБУ за виконанням ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 30.03.2020 року по справі №761/5529/20, яку було розглянуто службовими особами СБУ з наданням вмотивованої відповіді.
Відповідно до копії ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 14.02.2020 року по справі №761/48544/19 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано ГСУ СБУ внести відомості в ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви від 13.12.2019 року №835 (а.с. 25).
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до СБУ за виконанням ухвали Подільського районного суду м. Києва від 14.02.2020 року по справі №761/48544/19, яку було розглянуто службовими особами СБУ з наданням вмотивованої відповіді.
Відповідно до копії ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01.03.2019 року по справі №761/35428/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зобов'язано уповноважених осіб ГСУ СБУ внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви від 11.09.2018 року №806 (а.с.31 т.1).
Відповідно до копії ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.2018 року по справі №761/35427/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано слідчого СБУ внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви від 11.09.2018 року №805 (а.с.32 т.1).
Відповідно до копії ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2018 року по справі №761/34520/18 скаргу ОСОБА_1 задоволено, зобов'язано слідчого СБУ внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення на підставі заяви від 05.09.2018 року №804 (а.с.50 т.1).
Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять відомостей про звернення ОСОБА_1 до СБУ для виконання службовими особами ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 01.03.2019 року по справі №761/35428/18., ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 26.09.2018 року по справі №761/35427/18, ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 13.09.2018 року по справі №761/34520/18.
Дослідивши письмові докази у справі, та встановивши, що неправомірними діями відповідача позивачеві дійсно було заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у втратах немайнового характеру внаслідок моральних страждань, однак, в частині ухвал слідчих суддів, ОСОБА_1 не звертався до відповідача за їх виконанням, тому суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення моральної шкоди у розмірі 6 000 грн.
Оскільки апелянтом оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині розміру моральної шкоди, відтак, у відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі вимог статті 89 ЦПК України оцінивши докази у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди..
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Положеннями частин другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Для наявності підстав зобов'язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв'язок між його діями та шкодою, а тому позивач у цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди, і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди у розумінні статей 1167, 1174 ЦК України.
Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України та роз'ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд звертає увагу на судову практику ЄСПЛ, якою визнано, що порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89; від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 зазначила, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 000 грн., оскільки з матеріалів справи вбачається, що в частині ухвал слідчих суддів Слюсар Ю.Б. не звертався до відповідача за їх виконанням, а відтак спричинення моральної чи майнової шкоди в цій частині вимог позивачем не доведено належними та допустимими доказами. Разом з тим, відшкодування моральної шкоди у розмірі 6 000 грн. колегія суддів вважає достатньою, розумною і справедливою сумою для відшкодування моральної шкоди, завданою неправомірною бездіяльністю органу державної влади, з огляду на те, що заяви ОСОБА_1 було розглянуто службовими особами СБУ з наданням вмотивованої відповіді.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно керувався засадами розумності, виваженості та справедливості та врахував, що порушення розумних строків розгляду заяв позивача, що свідчить про надмірну тривалість вирішення питання про обґрунтованість кримінального обвинувачення, завдано позивачу моральної шкоди, яка полягає в тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану.
Разом з тим, за умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Твердження апелянта щодо того, що відшкодування шкоди у розмірі 6 000 грн. навіть не покриває його реальні матеріальні витрати на весь судовий процес, оцінюються колегією суддів критично, позаяк на підтвердження вимог про відшкодування матеріальної шкоди позивачем не було надано суду жодного належного і допустимого доказу, що йому була спричинена матеріальна шкода. Як і не було надано будь-якого доказу на підтвердження реального розміру цієї матеріальної шкоди.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки обставин, які були враховані судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: