Справа № 760/26915/19 Головуючий в суді І інстанції Усатова І.А.
Провадження № 22-ц/824/2300/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
30 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 20 000 доларів США, судовий збір в розмірі 4932 грн, а також витрати на надання правничої допомоги в розмірі 25 000 грн.
На підтвердження своїх вимог, надав суду розписку б/н від 28 липня 2018 року, в якій ОСОБА_1 вказала про взяття в борг у ОСОБА_2 20 тисяч доларів США.
Позивачем 07 серпня 2019 року було направлено письмову вимогу відповідачу про повернення боргу, але до теперішнього часу відповідач не виконав своє зобов'язання за договором позики.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 03 червня 2021 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 493 200 грн. та судовий збір у розмірі 4932 грн. У задоволенні інших вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та неповне з'ясування усіх обставин справи.
Обґрунтовувала доводи апеляційної скарги тим, що місцевим судом не було перевірено оригінал розписки та факт дійсності підпису відповідача, крім цього, вказує на порушення норм процесуального права під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Сторони по справі, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явились, що згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Про судове засідання апелянт повідомлявся засобами поштового зв'язку, однак до суду повернувся конверт, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до вимог закону вважається належним повідомленням.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, встановивши невиконання відповідачем зобов'язань за договором позики, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення суми боргу за розпискою від 28 липня 2018 року в сумі 20 000 доларів США, а також судового збору в розмірі 4 932 грн.
Натомість вказав, що відповідачем не надано на підтвердження своїх доводів жодних документів чи іншого роду доказів.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 надала розписку б/н від 28 липня 2018 року, в якій вказала про взяття в борг у ОСОБА_2 20 тисяч доларів США (а.с.5).
Позивачем 07 серпня 2019 року, 19 вересня 2019 року було направлено письмову вимогу відповідачу про повернення боргу (а.с.6, 29). Доказів виконання відповідачем свого зобов'язання за договором позики суду не надано.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №679цс14 зазначено, що «відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання». (Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2018 року справа № 319/1669/16-ц ).
Постановою Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику».
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша стаття 1050 ЦК України). За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до абз. другого ч.2 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що факт передачі коштів підтверджується наданою відповідачем позивачу розпискою від 28 липня 2018 року. Згідно цієї розписки відповідач взяла в борг у ОСОБА_2 20 тисяч доларів США. Будь-яких належних письмових доказів на спростування обставин зазначених в розписці, її підписання або повернення грошових коштів позивачу, відповідачем до суду надано не було.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач, отримавши від позивача у борг за договорами позики грошові кошти, в обумовлений строк їх не повернув, жодних належних та допустимих доказів протилежного не надав, то місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами існували інші відносини, ніж відносини позики, оцінюються колегією суддів критично, позаяк зі змісту розписки від 28 липня 2018 року вбачається, що відповідач взяла у позивача в борг грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, будь-яких доказів на підтвердження надання позивачу інших консультативних та посередницьких послуг відповідач до суду першої інстанції не надала.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції відповідач подавала відзив на позовну заяву, в якому вказувала, що вона надавала позивачу консультаційні та посередницькі послуги, натомість жодних доказів на підтвердження своїх доводів в суді першої інстанції відповідач не надала.
А відтак, додані до апеляційної скарги докази, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки апелянт не вказав жодних об'єктивних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевим судом не було перевірено оригінал розписки та факт дійсності підпису відповідача, оцінюються колегією суддів критично, позаяк відповідних клопотань відповідачем в суді першої інстанції не заявлялось.
Твердження апелянта про те, що позивачем не було направлено їй відповідь на відзив, внаслідок чого вона була позбавлена можливості надати свої заперечення, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки позивачем долучено до відповіді на відзив докази направлення іншій стороні (а.с.31).
Доводи апелянта про те, що справу було неправомірно розглянуто судом без виклику сторін, оцінюються колегією суддів критично, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ціна позову у вказаній справі становить 493 200 грн., ухвалою суду від 01 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, а згідно ст.19 ЦПК України (в редакції чинній на день призначення справи в порядку спрощеного провадження) малозначними є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак суд міг розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Посилання на інші порушення норм процесуального права відхиляються колегією суддів, оскільки не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оскільки згідно ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: