Справа № 369/16030/19 Головуючий в суді І інстанції Фінагеєва І.О.
Провадження № 22-ц/824/914/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
30 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Примушка О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про встановлення батьківства та визнання права власності на Ѕ частину будинку в порядку спадкування,
У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що з 1990 року у її матері ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зав'язалися близькі стосунки і вони почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Згодом, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина. Вказує, що за життя ОСОБА_4 визнавав себе її батьком, утримував її та її матір, та наполягав на внесенні в Свідоцтво про народження його як батька дитини.
Позивач вказує, що ОСОБА_4 , вона, та її мати проживали однієї сім'єю за адресою: АДРЕСА_1 , більш ніж 13 років.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, після смерті відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку загальною площею 69 кв.м., житловою площею 41.5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Позивач вказує, що 17 січня 2019 року вона подала приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Сподіну І.Л. заяву про прийняття спадщини. Також для прийняття спадщини до приватного нотаріуса звернулась відповідач ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що для підтвердження факту родинних відносин вона зверталася із заявою до Святошинського районного суду м. Києва, в якій просила суд встановити факт, що вона є донькою ОСОБА_4 .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 22 листопада 2019 року заяву залишено без розгляду.
На підставі наведеного (з урахуванням уточнених вимог) позивач просила встановити факт батьківства померлого ОСОБА_4 відносно неї та визнати за нею в порядку спадкування за законом право власності на Ѕ частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року позов задоволено частково, встановлено факт батьківства ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Боярка, Києво-Святошинського району, Київської області відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовувала доводи апеляційної скарги тим, що місцевий суд безпідставно дійшов висновку про доведеність факту батьківства, оскільки надані позивачем докази та покази свідків не можуть підтверджувати біологічне походження позивачки від померлого ОСОБА_4 .
Позивач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів та обставин, яким місцевий суд надав свою оцінку та не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в частині встановлення факту батьківства підлягає задоволенню, так як в судовому засіданні доведено, що ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_2 , що є підставою для внесення змін в актовий запис про народження дитини та встановлення цього факту має юридичне значення для захисту прав позивача, однак вимоги позивача в частині визнання права власності на Ѕ частину будинку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кашперівка, Тетіївський р-н, Київська обл., згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданий Кашперівським сіль ЗАГС Тетіївського району Київської області 14 грудня 1992 року. Батьки: мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_7 , тобто, запис про батька проведено за прізвищем матері у відповідності до ч. 2 ст. 55 КпШС України (а.с.14).
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 виданим Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 19 травня 2017 року, ОСОБА_5 одружилася на ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_5 (а.с.13 т.1).
Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 02 серпня 2018 року ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.12 т.1).
Після смерті, ОСОБА_4 , відкрилась спадщина, яка складається з житлового будинку загальною площею 69 кв.м., житловою площею 41.5 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області Яхно М.Є. 22 листопада 2017 року за реєстровим №2-3373. Це підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 192497736 від 11 грудня 2019 року.
17 січня 2019 року позивачка звернулась до приватного нотаріуса Сподін І.Л. із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_4 . Однак їй було відмовлено постановою №7/01-16 від 12 березня 2020 року у зв'язку з неможливістю встановлення родинних стосунків (а.с.11, 249 т.1).
Згідно довідки Малютянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 07 серпня 2018 року №255, ОСОБА_4 проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 08 липня 1983 року по 23 липня 2018 року (а.с.60 т.1).
Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_3 пояснили, що їм достовірно відомо про те, що батьками позивачки ОСОБА_2 є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , вони всі проживали за адресою: АДРЕСА_1 , всі сусіди знали їх як одну сім'ю.
Згідно акту від 07 вересня 2020 року, сусіди підтвердили факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з квітня 1994 року по червень 2006 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.124 т.1).
Згідно з п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» і правової позиції Суду у справі №6-20цс15 від 25 лютого 2015 року при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, народженої до набрання чинності Сімейного кодексу необхідно застосовувати відповідні норми Кодексу про шлюб та сім'ю.
В пункті 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що оскільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст.128 СК України, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст.53 КпШС України, суди вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати відповідні норми КпШС України, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.
Відповідно до ст.55 КпШС України, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою.
Як зазначено в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка була діючою на час дії КпШС України, згідно зі ст. 53 КпШС підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.
Відповідно до ч.2, 3 ст.53 КпШС України в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 543/738/16-ц (провадження № 61-4163св18), від 29 серпня 2018 року в справі № 641/9147/15-ц (провадження № 61-26210св18), від 21 листопада 2018 року в справі№ 225/6301/15-ц (провадження № 61-30047св18), від 12 грудня 2019 року в справі № 562/1155/18 (провадження № 61-11709св19).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20).
Дослідивши письмові докази у справі, покази свідків та встановивши, що за життя ОСОБА_4 визнавав батьківство щодо позивачки, завжди проявляв батьківську турботу, батьки жили як одна сім'я, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що позов в частині встановлення факту батьківства підлягає задоволенню, а тому є підстави для внесення змін в актовий запис про народження дитини, оскільки встановлення цього факту має юридичне значення для захисту прав позивача.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі вимог статті 89 ЦПК України оцінивши докази у сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимог в частині встановлення факту батьківства.
Крім того, оскільки апелянтом не оскаржується рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, відтак, у відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не врахував, що позивачем не доведено біологічне походження від померлого ОСОБА_4 , оцінюються колегію суддів критично, оскільки стаття 53 КпШС України не має такої підстави визнання батьківства, яка ґрунтується на проведеній медичній молекулярно-генетичній експертизі, а відтак з'ясування під час вирішення даного спору першочергово підлягали обставини щодо визнання померлим свого батьківства відносно позивача, факту спільного проживання та ведення спільного господарства її матері та померлого, або ж спільного виховання чи утримання дитини.
Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів, суперечливого тлумачення норм матеріального права та спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 серпня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: