Справа № 199/701/22
(2-др/199/25/22)
Іменем України
(додаткове)
13.07.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро заяву представника позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №199/710/22 (провадження №2/199/1208/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -
11 липня 2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась представник позивача із вищевказаною заявою про ухвалення додаткового рішення, в обґрунтування якої послалась на те, що в провадженні суду перебувала цивільна справа №199/710/22 (провадження №2/199/1208/22), за наслідками розгляду якої 14 червня 2022 року ухвалено рішення, яким шлюб між сторонами розірвано, однак не вирішено другу позовну вимогу, в якій позивач просила суд залишити проживати спільних дітей сторін разом із нею. За таких обставин, посилаючись на положення ст.270 ЦПК України, правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 січня 2020 року по справі №200/952/18, представник позивача просила ухвалити додаткове рішення суду, яким задовольнити невирішену позовну вимогу про залишення проживання дітей сторін разом із позивачем.
З огляду на положення ст.270 ч.4 ЦПК України виклик сторін та інших учасників справи у судове засідання задля вирішення питання про ухвалення додаткового рішення не є обов'язковим. За таких обставин суд вважає також за можливе у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України провести судове засідання за відсутності сторін, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису. При цьому, з огляду на зміст ст.270 ч.3 ЦПК України додаткове судове рішення має бути ухвалено, як і основне, в заочному порядку.
Дослідивши матеріали заяви представника позивача та цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, судом встановлено, в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна №199/710/22 (провадження №2/199/1208/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. За наслідками розгляду такої справи по суті судом 14 червня 2022 року ухвалено заочне рішення, яким вирішено розірвати шлюбу між сторонами, вирішено питання щодо залишення без зміни прізвища позивача після розірвання шлюбу, а також питання про розподіл судових витрат.
Разом з тим, як слідує зі змісту позову, позивачем було заявлено другу позовну вимогу, в якій остання просила суд спільних дітей сторін по справі залишити проживати із нею (позивачем), однак ані в тексті мотивувальної частини, ані в тексті резолютивної частини заочного рішення суду від 14 червня 2022 року результат розгляду такої позовної вимоги не знайшов свого відображення. При цьому означена позовна вимога, яка за своєю суттю фактично спрямована на визначення місця проживання спільних дітей сторін, належним чином не мотивована, як і взагалі необхідність пред'явлення такої вимоги з метою захисту прав та інтересів позивача тощо. Більш того, в тексті позову зазначено, що між сторонами спору щодо місця проживання дітей немає, за обопільною згодою сторін їх спільні діти залишаться проживати з матір'ю, тобто позивачем.
Відповідно до ст.270 ч.1 п.1, ч.ч.3, 4 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
За змістом норм ст.264, 265 ЦПК України при ухваленні рішення суду за наслідками розгляду по суті спору сторін у цивільній справі суд, окрім іншого, зобов'язаний вирішити чи підлягає задоволенню повністю/частково кожна із заявлених позовних вимог, виклавши свої висновки щодо цього в тексті рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладені фактичні обставини та результати розгляду цивільної справи №199/710/22 (провадження №2/199/1208/22) в контексті змісту заочного рішення суду, ухваленого за наслідками розгляду по суті вказаної справи, враховуючи наведені вище норми процесуального закону, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви представника позивача в частині вимоги про необхідність ухвалення додаткового рішення суду стосовно невирішеної позовної вимоги про залишення спільних дітей сторін проживати разом з позивачем.
Безпосередньо вирішуючи по суті позовну вимогу про залишення проживати спільних дітей сторін разом із позивачем, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Так, за змістом норм ст.55 Конституції України, ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК України, ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та/або інтересу. При цьому обов'язковою умовою для захисту права, свободи чи інтересу позивача є відповідно їх порушення, невизнання або оспорювання іншими учасниками правовідносин, які зазначаються в якості відповідачів.
Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Аналізуючи встановлені під час розгляду справи фактичні обставини правовідносин сторін, зміст та характер невирішеної позовної вимоги в контексті наведених вище норм матеріального та процесуального права, а також з урахуванням на мотивування та доведеність такої позовної вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення такої позовної вимоги як необґрунтованої та безпідставної, ґрунтуючи свою правову позицію на наступному.
Так, як слідує зі змісту наведених вище норм чинного законодавства, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити не тільки наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити не тільки чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем, а й встановити чи дійсно має місце порушення, невизнання, оспорювання такого права, свободи та/або інтересу позивача, яке потребує судового захисту. При цьому, обов'язком позивача є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення та (або) оспорювання його прав та інтересів. Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції України, законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004. Тобто необхідною умовою для вирішення спору сторін судом є, щонайменше, доведена наявність такого спору. В свою чергу, відсутність порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічні правові висновки неодноразово викладались на підтверджувались у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі №910/12787/17, від 15 грудня 2021 року по справі №161/16130/17, від 10 травня 2022 року по справі №730/634/20, від 16 травня 2022 року по справі №522/10972/20, від 01 червня 2022 року по справі №755/17944/18.
Стосовно обставин правовідносин сторін у цивільній справі №199/710/22 (провадження №2/199/1208/22), то як слідує зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 , останньою заявлено невирішену судом при ухваленні заочного рішення від 14 червня 2022 року позовну вимогу про залишення проживання спільних дітей сторін разом із позивачем. Така позовна вимога фактично переслідує мету визначення місця проживання спільних дітей сторін з одним із батьків (позивачем), а отже може вирішуватись судом по суті лише за умови, що батьки дітей (сторони) не дійшли згоди, з ким із них будуть проживати їх малолітні діти. В той же час, означена позовна вимога позивачем мотивована в її позові виключно посиланням на відсутність спору між сторонами в тому числі із приводу місця проживання їх дітей, досягнення сторонами обопільної згоди про те, що їх спільні малолітні діти будуть мешкати разом із матір'ю (позивачем). За таких обставин, з огляду на наведені вище правові позиції, відображені у постановах суду касаційної інстанції, суд приходить до закономірного висновку про відсутність між сторонами у цивільній справі спору за невирішеною судом позовною вимогою, відсутність порушеного, невизнаного чи оспорюваного права, свободи та/або інтересу позивача, які б потребували судового захисту шляхом визначення місця проживання спільних дітей сторін з одним із батьків, в тому числі у тій формі і у той спосіб, про які просить суд позивач - «залишення місця проживання спільних малолітніх дітей сторін із матір'ю (позивачем)».
З наведених вище підстав суд не приймає до уваги правовий висновок Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року по справі №200/952/18, на який посилається представник позивача. Більш того, у відповідності до ст.263 ч.ч.1, 3 ЦПК України судове рішення, серед іншого, має бути законним, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права. В той же час, як на момент звернення позивача до суду із позовом, так і на момент його розгляду, ухвалення заочного рішення, а також даного додаткового рішення відсутня норма матеріального права, яка б дозволяла суду вирішити позовну вимогу про «залишення місця проживання спільних малолітніх дітей сторін із матір'ю (позивачем)» за наведених вище судом обставин правовідносин сторін іншим шляхом, ані ж наведено судом вище, всупереч із нормою ст.161 СК України (наявність спору між батьками про місце проживання їх дитини). Не містить таку норму і згадувана вище постанова Верховного Суду, на яку посилається представник позивача.
Таким чином, заява представника позивач про ухвалення додаткового рішення суду підлягає частковому задоволенню - шляхом ухвалення даного додаткового рішення суду, яким має бути відмовлено позивачу у задоволенні її позовної вимоги про залишення місця проживання спільних малолітніх дітей сторін із матір'ю.
На підстав викладеного та керуючись ст.55 Конституції України, ст.15 ЦК України, ст.ст.18, 160, 161 СК України, ст.ст.4, 258, 259, 263-265, 268, 270, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Заяву представника позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №199/710/22 (провадження №2/199/1208/22) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити частково.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) про залишення проживання дітей разом із матір'ю - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко