05 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/2269/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Твердохлєбова Р.Б., Ковальов Ю.Ю.,
відповідача - Гудінова І.Л., Журавель В.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Садівничого товариства "Заліське"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Зубець Л.П., Алданова С.О., Мартюк А.І.
від 14.12.2021
за позовом ОСОБА_1
до Садівничого товариства "Заліське"
про визнання недійсним рішення.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.07.2022 № 29.3-02/1137 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 911/2269/20 у зв'язку із відпусткою судді Кролевець О. А.
Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 04.07.2022 для розгляду справи № 911/2269/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Київської області з позовом до Садівничого товариства "Заліське" про визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, оформленого протоколом № 2.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю кворуму для прийняття спірних рішень загальними зборами Садівничого товариства "Заліське". Крім того, спірним рішенням загальних зборів визнано недійсним договір спільного споживання електричної енергії від 16.03.2016, який укладений між позивачем та відповідачем, без будь-якої правової підстави, що суперечить Правилам користування електричною енергією для населення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 № 1357 та статтям 204, 629, 651, 654 Цивільного кодексу України.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі № 911/2269/20 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявні підстави для визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, з огляду на відсутність кворуму для прийняття спірних рішень. Однак, позивачем пропущено строк позовної давності, тому у задоволенні позову слід відмовити.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 у справі № 911/2269/20 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, відповідно до протоколу № 2. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- загальні збори Садівничого товариства "Заліське", проведені 20.08.2016 були неправомочними у зв'язку з відсутністю кворуму, а тому затверджені на них рішення прийняті із порушенням вимог статті 15 Закону України "Про кооперацію", статті 98 Цивільного кодексу України;
- рішення загальних зборів членів товариства по десятому питанню порядку денного щодо визнання недійсними договорів про електропостачання, укладених за період головування ОСОБА_2 суперечить вимогам статей 215, 629, 651, 654 Цивільного кодексу України, які визначають умови недійсності правочину та обов'язковість договірних зобов'язань;
- позовна давність на момент звернення з даним позовом не спливла, оскільки вона має сплинути 05.06.2023.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Садівниче товариство "Заліське" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у даній справі та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив наявність виключних випадків, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме, судом апеляційної інстанції застосовано статтю 15 Закону України "Про кооперацію" та статтю 98 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 927/546/18, від 28.01.2021 у справі № 910/15906/19 та від 07.09.2021 у справі № 916/2506/20; частини 4 та 5 статті 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.01.2019 у справі № 922/3380/13 та від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. Також скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 73, 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України.
Також у касаційній скарзі скаржник просить вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції та стягнути з ОСОБА_1 на користь Садівничого товариства "Заліське" витрати на правову допомогу у розмірі 21 250,00 грн та судовий збір у розмірі 4 204,00 грн.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з повним, всебічним дослідженням обставин справи та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Також у відзиві на касаційну скаргу позивач просить судові витрати, які позивач має сплатити за професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції стягнути з відповідача.
5. Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 є членом Садівничого товариства "Заліське" та має у володінні земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що підтверджується членською книжкою.
Садівниче товариство "Заліське" за організаційно-правовою формою є кооперацією.
Відповідно до пункту 6.2 статуту Садівничого товариства "Заліське" вищим органом управління товариства є загальні збори. Загальні збори: затверджують статут Товариства, вносять до нього зміни та доповнення; обирають строком на 5 років голову правління Товариства, членів правління, ревізійну комісію; затверджують прибутково-витратні кошториси; заслуховують звіти правління та ревізійної комісії про їх діяльність, затверджують річні звіти і акти ревізій; визначають трудову діяльність членів товариства у роботах, що проводяться колективно, затверджують план агротехнічних заходів; вирішують питання про припинення діяльності товариства та інші питання. Загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на зборах присутні більше половини членів товариства.
Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 145690560626 від 09.10.2007 та № 242577349143 від 18.02.2021, відповідно до переліку засновників (учасників) юридичної особи Садівничого товариства "Заліське" членами садівничого товариства є фізичні особи в кількості 600 осіб.
20 серпня 2016 року були проведені загальні збори членів Садівничого товариства "Заліське", на яких були прийняті рішення відображені в протоколі № 2, а саме: 1) роботу ревізійної комісії визнати як відмінну, роботу бухгалтера ОСОБА_3 і голови ОСОБА_2 визнати незадовільною та матеріали ревізії передати до прокуратури; 2) звільнити ОСОБА_2 ; 3) звіт правління за місяць вважати задовільним; 4) обрати переважною більшістю голосів на посаду голови - ОСОБА_4 ; 5) продовжити роботу по вирішенню питань, пов'язаних зі спорами відносно озера; 6) виключити із членів правління ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , затвердити склад правління в повному складі; 7) внести зміни та доповнення до Статуту реєстрація якого до кінця 2016 року; 8) затвердити кошторис на 2016; 9) затвердити кошторис на 2017; 10) затвердити протокол зборів правління № 4; 11) на засіданнях правління розглянути обставини, які склались та встановити межі громадської землі за адресою: АДРЕСА_2 ; 12) принести документи для приватизації земельних ділянок; 13) інші питання.
Вважаючи відсутність кворуму для прийняття 20.08.2016 вказаних рішень загальними зборами Садівничого товариства "Заліське", ОСОБА_1 звернулась з позовом у даній справі.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:
- загальними зборами членів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, що оформлене протоколом № 2, вирішено, зокрема, внести зміни та доповнення до статуту, і здійснити реєстрацію до кінця 2016 року;
- представником відповідача підтверджено, що саме на підставі рішення загальних зборів від 20.08.2016, яке оформлене протоколом № 2, внесено зміни та затверджено статут у новій редакції, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією статуту за 2016 рік, який затверджено спірним рішенням та відомостями з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 242577349143 від 18.02.2021 про вчинення відповідних дій 13.09.2016, уповноваженими представниками Броварської районної державної адміністрації Київської області;
- за наданими відповідачем до матеріалів справи документами: акт № 1 про результати реєстрації членів Садівничого товариства "Заліське" на загальних зборах 20.08.2016, затверджений в.о голови правління - ОСОБА_9 , на загальних зборах 20.08.2016 була присутня 301 особа та за дорученнями - 26 осіб, всього 327 осіб з 600 членів товариства;
- згідно із списком реєстрації від 20.08.2016: ОСОБА_10 включено 2 рази, ОСОБА_11 включено 2 рази, ОСОБА_12 включено 2 рази, ОСОБА_13 включено 2 рази, ОСОБА_14 включено 2 рази, ОСОБА_15 включено 2 рази, ОСОБА_16 включено 2 рази, отже, на зборах були присутні 294 члени особисто та 26 членів за дорученнями, форма яких затверджена рішенням правління від 11.07.2007, що підтверджується протоколом № 2 від 11.07.2007, тобто - всього 320 осіб;
- позивач зазначає, що долучені до матеріалів справи відповідачем реєстри учасників загальних зборів містять 18 подвійних реєстрацій та на аркушах 1, 2 одного з учасників викреслили, таким чином, у зборах брали участь 300 - 18 = 282 особи;
- також до матеріалів справи долучено інформаційні довідки про право власності на земельні ділянки, за місцезнаходженням яких, у реєстрах загальних зборів учасників від 20.08.2016 розписались інші особи, ніж ті, що зазначені в інформаційних довідках на землю, у кількості 46 осіб, тобто, у загальних зборах брали участь 282 - 46 = 236 осіб, які є власниками земельних ділянок та можуть бути членами садового товариства;
- судом першої інстанції досліджено пункт 4 протоколу № 2 загальних зборів учасників від 20.08.2016, згідно з яким "Голосували за ОСОБА_17 - "за" 62 особи, за ОСОБА_18 - "за" 25 осіб, за ОСОБА_4 - "за" 210 осіб" та ухвалили обрати переважною більшістю голосів на посаду голови "Заліське" ОСОБА_4 . Відомостей про осіб, які утримались чи голосували проти матеріали відповідного протоколу не містять. Тобто, у голосуванні брали участь всього 297 осіб (62+25+210), що, у свою чергу, суперечить долученим до матеріалів справи сторонами документам відносно фактичної кількості учасників на загальних зборах від 20.08.2016;
- позивачем долучено до матеріалів справи список членів Садівничого товариства "Заліське", затверджений протоколом № 1 від 12.02.1998, згідно з яким у товаристві обліковується 671 земельна ділянка, проте, також долучено роздруківку файлу: "Членські внески" всі станом на 2020, згідно з яким обліковується 708 земельних ділянок;
- відповідачем зазначено, що облік членів товариства здійснюється на підставі бухгалтерських документів, згідно з якими загальна кількість членів Садівничого товариства "Заліське" складає 600 осіб, інші земельні ділянки перебувають у власності, проте, їх власники, станом на дату проведення загальних зборів - 20.08.2016, не вступили до членів садівничого товариства;
- сторонами до матеріалів справи не долучено, ані членських книжок на всіх учасників садівничого товариства, ані переліку всіх земельних ділянок, які обліковуються на території Садівничого товариства "Заліське", дослідивши які разом з бухгалтерською документацією відносно наявності заборгованості за внесками, можливо встановити фактичну кількість членів Садівничого товариства "Заліське", з огляду на зазначене, суд першої інстанції взяв до уваги інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно фактичної кількості учасників Садівничого товариства "Залізьке" - 600 осіб, яка згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є достовірною та відхилив інші аргументи сторін відносно фактичної кількості членів Садівничого товариства "Заліське";
- на загальних зборах учасників Садівничого товариства "Заліське", що оформлене протоколом № 2 від 20.08.2016, був відсутній кворум 50% + 1, оскільки рішення приймалось 297 голосами замість 301;
- з урахуванням предмету позову і того, що загальними зборами учасників Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, що оформлені протоколом № 2, внесено зміни та доповнення до статуту, відповідні рішення прийнято без наявності визначеного статтею 15 Закону України "Про кооперацію" кворуму у розмірі 75% від загальної кількості осіб (600 * 75% = 450 осіб).
Тобто, суд першої інстанції встановив наявність підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, з огляду на відсутність кворуму для прийняття спірних рішень.
Суд апеляційної інстанції погодився із вказаними висновками суду першої інстанції, зокрема, щодо відсутності кворуму (600 * 75% = 450 осіб) для прийняття спірних рішень.
При цьому суд першої інстанції відхилив аргументи сторін відносно фактичної кількості учасників на загальних зборах (236 осіб або 320 осіб), наявності визначених дорученнями повноважень для участі у загальних зборах, фактичної кількості земельних ділянок та членів кооперативу, з огляду на те, що такі аргументи не впливають на висновки суду першої інстанції, оскільки відомості про 600 членів Садівничого товариства "Заліське" внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є достовірними, жодних рішень про затвердження іншої кількості членів товариства або змін кількості зареєстрованих членів Садівничого товариства "Заліське", матеріали справи не місять, а для прийняття рішення про внесення змін до статуту Садівничого товариства "Заліське" необхідно 75% загальної кількості членів - 450 осіб, що визначено Законом України "Про кооперацію".
Також суд першої інстанції виходив з того, що:
- 16.08.2019 ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до Садівничого товариства "Заліське" про визнання недійсним рішень загальних зборів від 20.08.2016;
- ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 28.08.2019 у справі № 361/5827/19 відкрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства "Заліське" про визнання недійсним рішень загальних зборів від 20.08.2016;
- ухвалою Броварського районного суду Київської області від 21.10.2019 об'єднано в одне провадження справи № 361/5827/19, справу № 361/6013/19 за позовом ОСОБА_19 до Садівничого товариства "Заліське" про визнання недійсним рішення загальних зборів від 20.08.2016, справу № 361/5619/19 за позовом ОСОБА_20 до Садівничого товариства "Заліське" про визнання недійсним рішення загальних зборів від 20.08.2016;
- ухвалою Броварського районного суду Київської області від 04.06.2020 провадження у справі № 361/5827/19 закрито у зв'язку із тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, про що позивачу стало відомо 09.06.2020, оскільки подано заяву про повернення судового збору;
- спірне рішення загальних зборів членів Садівничого товариства "Заліське", яке оформлено протоколом № 2, прийнято 20.08.2016, за участі позивача, що не заперечується сторонами.
З урахуванням дати проведення спірних загальних зборів (за участі позивача) - 20.08.2016, з якої почався перебіг позовної давності, визначений статтею 261 Цивільного кодексу України, дати звернення до Броварського районного суду Київської області - 16.08.2019, дати закриття провадження у справі № 361/5827/19 - 04.06.2020, з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, того, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть, у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності, визначеного статтею 264 Цивільного кодексу України, дати звернення з позовом до Господарського суду Київської області - 06.08.2020 та відсутності у матеріалах справи клопотань позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з огляду на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позовна давність на момент звернення ОСОБА_1 з даним позовом не спливла, оскільки ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області провадження у справі № 361/5827/19 закрито, то з урахуванням вимог статті 264 Цивільного кодексу України, позовна давність почалась спочатку і має сплинути 05.06.2023.
Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, Садівниче товариство "Заліське" звернулось до Суду з касаційною скаргою.
Здійснивши перегляд судових рішень у даній справі, враховуючи межі доводів та вимог касаційної скарги, доводів та вимог відзиву на касаційну скаргу, Суд зазначає таке.
За змістом положень частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).
За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 Господарського кодексу України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.
Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 Господарського кодексу України).
Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 Господарського кодексу України).
Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 Цивільного кодексу України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".
За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").
Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов'язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про кооперацію" загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об'єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.
Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства. Також слід з'ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори.
Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.
Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв'язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 927/546/18, від 28.01.2021 у справі № 910/15906/19, від 07.09.2021 у справі № 916/2506/20, на які посилається скаржник, та від яких Суд не вбачає підстав відступати.
Як зазначалось вище, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що фактична кількість членів Садівничого товариства "Заліське" складає 600 осіб. Даний висновок зроблено на підставі інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" є достовірною.
Суд зазначає, що такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій у даному касаційному провадженні не оспорюється.
У той же час, і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції, дійшли висновків про те, що з урахуванням предмету позову і того, що загальними зборами членів Садівничого товариства "Заліське" від 20.08.2016, що оформлені протоколом № 2, внесено зміни та доповнення до статуту, то відповідні рішення прийнято без наявності визначеного статтею 15 Закону України "Про кооперацію" кворуму у розмірі 75% від загальної кількості осіб (600 * 75% = 450 осіб).
Однак, такі висновки судів першої та апеляційної інстанції є хибними, зроблені без врахування вищевикладених висновків Верховного Суду та приписів статті 15 Закону України "Про кооперацію".
Так, відповідно до частини 11 статті 15 Закону України "Про кооперацію" рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об'єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу.
Суди першої та апеляційної інстанцій, роблячи відповідні висновки залишили поза увагою те, що рішення загальних зборів членів кооперативу про, зокрема, внесення змін до статуту вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу, а не від загальної кількості членів кооперативу, як визначили суди першої та апеляційної інстанцій (600 - (загальна кількість членів Садівничого товариства "Заліське") * 75% = 450 осіб).
Тобто, у розумінні вказаної норми Закону України "Про кооперацію", у даному випадку 75 відсотків членів кооперативу потрібно відраховувати від загальної кількості присутніх членів кооперативу на відповідних зборах.
При цьому, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що на загальних зборах учасників Садівничого товариства "Заліське", що оформлене протоколом № 2 від 20.08.2016, був відсутній кворум 50% + 1, оскільки рішення приймалось 297 голосами замість 301, також є передчасними.
Так, відповідно до частини 9 статті 15 Закону України "Про кооперацію" загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.
Згідно з пунктом 6.2 статуту Садівничого товариства "Заліське" загальні збори правомочні вирішувати питання, якщо на зборах присутні більше половини членів товариства.
Посилаючись на вказані положення статуту Садівничого товариства "Заліське" та норми закону, суди першої та апеляційної інстанцій зазначаючи про відсутність кворуму, оскільки за висновками судів присутніх на загальних зборах було 297 членів Садівничого товариства "Заліське", виходили виключно з пункту 4 протоколу № 2 загальних зборів учасників від 20.08.2016, згідно з яким "Голосували за ОСОБА_17 - "за" 62 особи, за ОСОБА_18 - "за" 25 осіб, за ОСОБА_4 - "за" 210 осіб" (всього 297 осіб (62+25+210), а відомостей про осіб, які утримались чи голосували проти матеріали протоколу не містять.
Суд зазначає, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 зі справи №910/4055/18, від 16.04.2019 зі справи № 925/2301/14).
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що судам слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Крім того у пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Суди першої та апеляційної інстанцій, у порушення вищевикладеного, дійшовши висновку про відсутність кворуму, визначивши кількість (297) присутніх членів Садівничого товариства "Заліське" на спірних загальних зборах виключно на підставі пункту 4 протоколу № 2 загальних зборів учасників від 20.08.2016, не відхили як неналежні чи недостовірні інші докази на підтвердження фактичної кількості членів товариства, у тому числі, сам протокол № 2 загальних зборів учасників від 20.08.2016, у якому зазначено про загальну кількість присутніх членів - 327; відповідні реєстри учасників загальних зборів, списки реєстрації, акти про результати реєстрації, доручення тощо.
При цьому, в оскаржуваній постанові, судом апеляційної інстанції взято до уваги, що для встановлення обставин наявності кворуму на спірних загальних зборах належними доказами є саме реєстри членів, які брали участь у спірних загальних зборах, копії доручень, на підставі яких у зборах брали участь представники членів товариства, протокол засідання правління відповідача від 11.07.2007 № 2 про затвердження форми таких доручень, журнал реєстрації доручень.
Тобто, з однієї сторони суди взяли до уваги відповідні докази, а з іншої - висновки обґрунтували виключно іншими доказами.
До того ж, посилаючись на врахування відповідних доказів, суди попередніх інстанцій належно їх не дослідили та не встановили фактичну кількість членів Садівничого товариства "Заліське" присутніх на спірних загальних зборах, що підтверджується такими доказами.
З огляду на наведене попереднім судовим інстанціям належало встановити дійсну кількість членів Садівничого товариства "Заліське" присутніх на спірних загальних зборах на підставі всіх наявних в матеріалах справи доказів.
З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права та те, що судами попередніх інстанцій належним чином не з'ясовано й не перевірено усіх обставин справи та пов'язаних з ними доказів, що є порушенням вимог статей 86, 236, 237, 238, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України). Тому, дана справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, Суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, на яку посилається скаржник, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виклала наступний правовий висновок:
"Статтею 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пред'явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов'язується початок процесу у справі.
Відповідно до вимог процесуального законодавства суддя відкриває провадження у справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.
Виходячи з аналізу наведених норм, перебіг позовної давності шляхом пред'явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.
Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.".
Суд зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції у даній справі № 911/2269/20 про те, що позовна давність на момент звернення ОСОБА_1 з даним позовом не спливла, оскільки ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області провадження у справі № 361/5827/19 закрито, то з урахуванням вимог статті 264 Цивільного кодексу України, позовна давність почалась спочатку і має сплинути 05.06.2023, зроблено усупереч приписам статті 264 Цивільного кодексу України та без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19. Як наслідок висновки суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог без з'ясування та визнання судом поважними причини пропущення позовної давності, здійсненні без застосування приписів частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України та без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19.
Вказане є додатковою підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Суд зазначає, що у визначенні подібності правовідносин Суд виходить з того, що правовідносини у справах № 927/546/18, № 910/15906/19, № 916/2506/20, № 922/1467/19 та у даній справі № 911/2269/20 є подібними щодо правового регулювання (стаття 15 Закону України "Про кооперацію", стаття 98 Цивільного кодексу України, частина 5 статті 267 Цивільного кодексу України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
З огляду на викладене, Суд вважає, що наведені скаржником у касаційній скарзі підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, знайшли своє підтвердження
Суд зазначає, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається незастосування закону, який підлягав застосуванню, тому Суд відхиляє аргументи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що сам по собі факт не врахування судом апеляційної інстанції у даній справі № 911/2269/20 висновків Верховного Суду щодо застосування норм права про позовну давність, викладених у постанові від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, не є підставою для скасування оскаржуваної у даній справі постанови.
Суд також відхиляє аргументи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те що норми Закону України "Про кооперацію" не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки садівничі товариства є обслуговуючими кооперативами і саме ця організаційно-правова форма більше відповідає меті створення садівничого товариства, спір у даній справі стосується реалізації прав члена кооперативу на управління кооперативом, а правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає саме Закон України "Про кооперацію". Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.10.2020 у справі № 695/2665/16-ц.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
За наведених обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини та дослідити докази, які входять до предмета доказування, надати їм та доводам учасникам справи належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону.
7. Судові витрати
Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Садівничого товариства "Заліське" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.03.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 у справі № 911/2269/20 скасувати.
3. Справу № 911/2269/20 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.М. Баранець
І.Д. Кондратова