13 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/12748/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - АТ "Укртрансгаз", скаржник)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2022
у справі № 910/12748/21
за позовом АТ "Укртрансгаз"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут"
про стягнення коштів,
АТ "Укртрансгаз" 01.07.2022 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 у справі № 910/12748/21, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/12748/21 залишити без змін. Крім того скаржник просить відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення касаційною інстанцією судового рішення у справі та поновити скаржнику строк на касаційне оскарження судового рішення.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Верховний Суд встановив таке.
Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також щодо сплати судового збору в порядку і розмірі передбаченому Законом України "Про судовий збір", Верховний Суд встановив таке.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, на обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі АТ "Укртрансгаз" із посиланням на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує:
- суд апеляційної інстанції застосував статтю 901 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №910/3487/17, від 23.12.2021 у справі №910/14550/17;
- існує необхідність у відступленні від висновку щодо застосування статей 306, 307, частини п'ятої статті 315 Господарського кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №920/206/19, від 23.07.2020 у справі №920/180/19, від 08.12.2021 у справі №904/949/21 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, а саме пункту 9, 31 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок природного газу», статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» в системному зв'язку із положеннями статей 306, 307 Господарського кодексу України;
Крім того, АТ "Укртрансгаз" відзначає, що касаційна скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а справа №910/12748/21 має виняткове значення для скаржника, а, отже, оскаржувана постанова підлягає касаційному оскарженню в силу положень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
З огляду на викладене касаційна скарга АТ "Укртрансгаз" подана із додержанням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
У поданій касаційній скарзі АТ "Укртрансгаз", просило Суд залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 у справі №910/12748/21, яким, зокрема задоволено позовні вимоги про стягнення 476 701,76 грн. повністю.
Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги майновий характер спору, при поданні касаційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 14 301, 06 грн. [(476 701,76 грн х 1,5 %) х 200%].
Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Натомість АТ "Укртрансгаз" заявило клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення касаційною інстанцією судового рішення у справі. Дане клопотання мотивоване тим, що наразі всі кошти товариства мають бути спрямовані на забезпечення надійної та безперебійної роботи підземних газосховищ, а також на ліквідацію можливих аварій (наприклад, розгерметизація системи будь-якого газосховища). Зазначені обставини є тимчасовими та не залежать від скаржника, однак впливають на його майновий стан. На підтвердження своїх доводів, скаржником надано копію листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, відповідно до якого Торгово-промислова палата України підтверджує, що військова агресія проти України та введення воєнного стану на всій території України з 24.02.2022 є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї статті зазначено, що Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання, зокрема щодо звільнення, зменшення, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення, розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.
Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 940/2276/18).
З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки позивачем у справі є юридична особа, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Предметом спору у даній справі є стягнення коштів за неналежне виконання умов Договору транспортування природного газу.
Близька за змістом правова позиція щодо застосування положень частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 та в ухвалах Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 906/979/20, від 21.12.2021 у справі № 913/104/21.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Касаційний господарський суд, зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 14 301, 06 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами:
- ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;
- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783;
- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);
- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007;
- код класифікації доходів бюджету: 22030102; найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
З огляду на викладене, касаційна скарга АТ "Укртрансгаз" підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання документа на підтвердження сплати судового збору в розмірі 14 301,06 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом.
Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги скаржнику.
Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 290, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, статтями 4, 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 у справі № 910/12748/21 - залишити без руху.
3. Надати Акціонерному товариству "Укртрансгаз" строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.
4. Роз'яснити Акціонерному товариству "Укртрансгаз", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п'ятої статті 292 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова