05 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 911/966/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Войцеховський М. Ю.,
відповідача - Бондаренко Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 (судді: Пашкіна С. А. - головуючий, Сітайло Л. Г., Буравльов С. І.) та рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2021 (суддя Лилак Т. Д.) у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквирамплемрибгосп"
до Фурсівської сільської ради
про визнання права власності та скасування рішень,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сквирамплемрибгосп" (далі - ТОВ "Сквирамплемрибгосп") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Великополовецької сільської ради (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом) про:
- визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Великополовецької сільської ради від 12.09.2017 № 06-19-07, яким оформлено прийняття відповідачем на баланс гідротехнічних споруд (водоскидів), розташованих на території Великополовецької сільської ради;
- припинення права власності Великополовецької сільської ради на гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Київська область, с. Великополовецьке, вул. Садова, 6-Г;
- скасування державної реєстрації права власності Великополовецької сільської ради на гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Київська область, с. Великополовецьке, вул. Садова, 6-Г, проведену 21.12.2018 на підставі рішення реєстратора Сіваченка В. Л. Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" (далі - КП "Реєстрація нерухомості") від 21.12.2018 індексний номер 44772730, номер запису про право власності 29600725;
- визнання за ТОВ "Сквираплемрибгосп" права власності на гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Київська область, с. Великополовецьке, вул. Садова, 6-Г.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані прийняттям відповідачем спірного рішення з порушенням норм Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Цивільного кодексу України, а також невизнанням відповідачем права власності позивача на гідротехнічну споруду, яке виникло у ТОВ "Сквирамплемрибгосп" як правонаступника Відкритого акціонерного товариства "Сквирасільрибгосп" (далі - ВАТ "Сквирасільрибгосп"), що є підставою для визнання такого права власності за позивачем у судовому порядку на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.
Оскаржуючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень позивач зазначав, що таке рішення підлягає скасуванню, оскільки жодний із документів, вказаних як підстава виникнення у відповідача права власності на гідротехнічну споруду не може вважатись доказом набуття ним такого права та не віднесений до підстав проведення державної реєстрації права власності, визначених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позивач також посилався на те, що враховуючи придбання гідротехнічної споруди за дійсним відплатним договором купівлі-продажу та утримання споруди в належному стані протягом більш як 20 років, невизнання відповідачем права власності позивача є безпідставним, а отже існують достатні правові підстави для визнання за позивачем права власності на Гідротехнічну споруду в порядку статті 392 Цивільного кодексу України.
1.3. Великополовецька сільська рада у відзиві на позовну заяву просила відмовити в її задоволенні, акцентуючи увагу на неможливості визнання за позивачем права власності на гідротехнічну споруду; відмінності технічних характеристик на зареєстровані позивачем та відповідачем об'єкти; відсутність у позивача доказів наявності права власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Гігант" (далі - КСП "Гігант") на гідроспоруду, яку за договором купівлі-продажу від 09.11.1999 придбало ВАТ "Сквирасільрибгосп".
Крім того, Великополовецька сільська рада зазначала, що 16.12.2011 сільською радою було надано позивачу довідку № 341 про перебування гідротехнічної споруди на балансі сільської ради, яку товариство використало при розроблені проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду та водних об'єктів у користування на умовах оренди для риборозведення в межах населених пунктів на території Великополовецької сільської ради. Зазначений проект землеустрою, розроблений та поданий позивачем, був затверджений рішенням сільської ради від 23.12.2011 № 2/1-15-06, а земельна ділянка передана в оренду за договором оренди землі.
Отже, позивач при відведенні земельних ділянок водного фонду достовірно знав, що гідротехнічна споруда йому не належить і перебуває на балансі Великополовецької сільської ради.
Відповідач також зазначав, що 15.05.2020 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за фактом того, що керівник ТОВ "Сквирамплемрибгосп" Гейко Л. М. на підставі завідомо неправдивих документів зареєстрував право власності на гідротехнічну споруду на території Великополовецької сільської ради.
1.4. Згідно з ухвалою Господарського суду Київської області від 27.10.2020 вирішено провести процедуру врегулювання спору за участі судді та зупинено провадження у справі, яке було поновлено ухвалою від 27.11.2020 та припинено процедуру врегулювання спору.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2020 задоволено заяву Фурсівської сільської ради про залучення до участі у справі правонаступника та залучено до участі у справі правонаступника Великополовецької сільської ради - Фурсівську сільську раду.
1.5. Фурсівська сільська рада, заперечуючи проти позову, вказувала на безпідставність вимог позивача, посилаючись, зокрема на те, що ТОВ "Сквирамплемрибгосп" не було покупцем за договором купівлі-продажу від 09.11.1999 та не надало до позовної заяви передавальних актів про передачу майна від ВАТ "Сквирасільрибгосп" до ТОВ "Сквирамплемрибгосп" з урахуванням спільного наказу Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд", виданого на підставі листа Міністерства аграрної політики України від 14.04.2003 № 37-30-10/4053, що виключає можливість порушення прав позивача.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 01.07.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022, у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, установив, що 14.02.2012 ВАТ "Сквирасільрибгосп" було реорганізовано у ТОВ "Сквираплемрибгосп", про що було внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Однак, посилаючись на положення статей 104, 107 Цивільного кодексу України та статей 73, 74, 76, 86 Господарського процесуального кодексу України, суди установили, що позивачем не надано передавальних актів, які б засвідчували передачу у власність спірного майна від ВАТ "Сквирасільрибгосп" до ТОВ "Сквираплемрибгосп" чи інших доказів на підтвердження права власності позивача на спірну гідротехнічну споруду.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Київської області від 01.07.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022, ТОВ "Сквираплемрибгосп" у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги товариства задовольнити повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.1.1. ТОВ "Сквираплемрибгосп", оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначає про неправильне застосування судами частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.
Так, зі змісту зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду вбачається, що реорганізація юридичної особи в розумінні частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України супроводжується універсальним правонаступництвом, внаслідок якого до однієї особи - правонаступника переходять усі права та обов'язки правопопередника незалежно від їх виявлення або відображення в передавальному акті. За таких умов неможливими є не лише будь-який розподіл прав та обов'язків, але й виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків.
Скаржник вважає, що правовідносини сторін у справі № 910/5953/17, які виникли у процесі реорганізації Держаного підприємства "Донецька залізниця" шляхом його злиття з Aкціонерним товариством "Укрзалізниця", є подібними за змістовим критерієм, тобто за характером урегульованих нормами права, до правовідносин у справі № 911/966/20, в якій подається касаційна скарга, і які виникли у процесі реорганізації ВАТ "Сквирасільрибгосп" шляхом перетворення у ТОВ "Сквираплемрибгосп".
3.1.2. Заявник касаційної скарги також вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм частини 2 статті 107 Цивільного кодексу України, без врахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 та постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19.
Так, на думку скаржника, частина 2 статті 107 Цивільного кодексу України вимагає зазначення положень про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи лише у розподільчих балансах, затверджених у результаті реорганізації юридичної особи шляхом поділу. В інших же випадках реорганізації, у тому числі, перетворення, будь-який розподіл прав та обов'язків неможливий, правонаступником є новоутворена юридична особа, а передавальний акт для таких випадків не має самостійного значення.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, на переконання скаржника, допустили невірне тлумачення норми частини 2 статті 107 Цивільного кодексу України, вважаючи, що такою нормою встановлені вимоги до передавального акта, а не до розподільчого балансу, та не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування вказаної норми, які викладені у постановах від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 та від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19.
3.1.3. ТОВ "Сквираплемрибгосп", оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що суди неправильно застосували норми частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України, щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.
Скаржник вважає, що ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили виключно з того, що право власності позивача на спірну гідротехнічну споруду не доведено в силу ненадання позивачем передавальних актів чи інших доказів.
Водночас, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції позивач заявив клопотання про долучення доказів, а саме копії рішення загальних зборів учасників ВАТ "Сквирасільрибгосп", оформленого протоколом від 31.01.2012 № 16 та засвідченої копії передавального акта, складеного при перетворенні ВАТ "Сквирасільрибгосп".
Суд апеляційної інстанції зазначене клопотання у судовому засіданні 13.01.2022 задовольнив та надав можливість позивачу надати відповідні документи. Проте, зі змісту постанови від 20.01.2022 позивач дізнався про залишення своїх пояснень без розгляду на підставі частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України, що, на думку скаржника, свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог частини 3 статті 86 цього Кодексу.
Разом з тим, ТОВ "Сквираплемрибгосп" вказує, що вказуючи на відсутність передавального акта та заявляючи про недоведеність позивачем порушеного права, суди попередніх інстанцій не врахували безспірний характер універсального правонаступництва позивача, що охоплює й перехід права власності на спірну гідротехнічну споруду від ВАТ "Сквирасільрибгосп" до позивача.
Відповідно до частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не застосували положення частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин, та не врахували безспірний та універсальний перехід усіх прав та обов'язків ВАТ "Сквирасільрибгосп" до позивача, як до правонаступника.
При цьому, скаржник вважає, що станом на момент подання даної касаційної скарги відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України в частині значення передавального акта для цілей визначення обсягу переданих майнових прав правонаступнику, утвореному в результаті перетворення, а також можливості вважати певне майно непереданим в силу відсутності у суду такого акта.
3.2. Фурсівська сільська рада у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, врахували не лише відсутність передавальних актів щодо переходу майна від ВАТ "Сквирасільрибгосп" до ТОВ "Сквираплемрибгосп", які могли забезпечити право останнього звернутися до суду за захистом своїх прав, а й законодавство, яке діяло на час виникнення спірних відносин, у сукупності якого суди дійшли правильного висновку, що земельна ділянка водного фонду, зайнята гідротехнічною спорудою, не могла бути продана. Законом, який діяв на час виникнення спірних відносин, надана можливість передавати землі водного фонду із розташованими на них гідротехнічними спорудами лише в оренду.
Аналіз норм земельного законодавства свідчить про те, що землі, зайняті гідротехнічними спорудами не могли передаватися у колективну власність, а лише можуть надаватися у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, що виключає можливість укладення договору купівлі-продажу між КСП "Гігант" та ВАТ "Сквирасільрибгосп". Крім того, законодавець передбачив можливість колективних сільськогосподарських підприємств користуватися такими землями та спорудами, але до моменту їх ліквідації.
Так, відповідно до абзацу 12 статті 5 Земельного кодексу України (у редакції 1992 року) землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Тобто, передача будь-яким способом гідротехнічної споруди до приватної власності виключається.
Крім того, Фурсівська сільська рада акцентує увагу на тому, що на земельній ділянці, зайнятій гідротехнічною спорудою, яку КСП "Гігант" продало ВАТ "Сквирасільрибгосп", проходить автомобільна дорога, яка на час укладення договору купівлі-продажу від 09.11.1999 відносилась до районних автомобільних доріг, що також свідчить про відсутність можливості передачі земельної ділянки, на якій розташована гідротехнічна споруда у колективну чи приватну власність.
На переконання Фурсівської сільської ради, суди правильно зазначили, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати що за змістом зазначеної норми судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача таке право, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. За відсутності передавального акта у позивача неможливо встановити чи є в нього право на майно, яке передано йому правопопередником, адже правопопередник міг вчинити правочин щодо відчуження певного майна, або спірне майно могло бути передано в якості задоволення вимог кредиторів.
Отже, відсутність передавального акта щодо передачі майна ВАТ "Сквирасільрибгосп" до правонаступника ТОВ "Сквираплемрибгосп" позбавляє можливості позивача довести своє право на майно правопопередника та право на звернення до суду за захистом своїх прав.
Крім того, Фурсівська сільська рада подала до суду клопотання про відмову у відкритті провадження у справі з посиланням на неподібність правовідносин у справі, яка розглядається та у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з огляду на таке.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:
- 09.11.1999 у зв'язку з нерентабельністю використання водоскидної гідротехнічної споруди шахтного типу в центрі села Великополовецьке, КСП "Гігант" прийняло наказ про передачу споруди у власність ВАТ "Сквирасільрибгосп";
- 09.11.1999 між ВАТ "Сквирасільрибгосп" та КСП "Гігант" було укладено договір купівлі-продажу гідротехнічної споруди;
- 10.11.1999 ВАТ "Сквирасільрибгосп" сплатило на користь КСП "Гігант" 2828,00 грн, що підтверджується квитанцією № 3092 до прибуткового касового ордеру;
- 10.11.1999 між КСП "Гігант" і ВАТ "Сквирасільрибгосп" складено акт прийому- передачі, згідно з яким ВАТ "Сквирасільрибгосп" прийняло на баланс від КСП "Гігант" водоскидну гідротехнічну споруду шахтного типу, що знаходиться в центрі села Великополовецьке та водоскидну споруду;
- 14.02.2012 ВАТ "Сквирасільрибгосп" реорганізовано у ТОВ "Сквираплемрибгосп" про що було внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань;
- 22.08.2018 ТОВ "Сквираплемрибгосп" як правонаступник ВАТ "Сквирасільрибгосп" здійснив державну реєстрацію права власності на греблю та водоскидну споруду, придбану у КСП "Гігант".
4.3. Суди установили, що 21.12.2018 року Великополовецька сільська рада (правонаступником якого є Фурсівська сільська рада) також зареєструвала право власності на гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Київська обл., Сквирський р-н, с. Великополовецьке, вул. Садова, 6-Г.
18.11.2019 ТОВ "Сквираплемрибгосп" звернулося до сільської ради з листом № 61, в якому просило повідомити про те, чи відповідає розташування зареєстрованої за відповідачем гідротехнічної споруди споруді позивача, у відповідь на який Великополовецька сільська рада (лист від 16.12.2019 № 632) повідомила, що на одну і ту ж гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: с. Великополовецьке, вул. Садова, 6-Г (спірна гідротехнічна споруда), одночасно зареєстровано право власності як за ТОВ "Сквираплемрибгосп", так і за Великополовецькою сільською радою. Крім того позивача повідомлено, що на черговій сесії 12.12.2019 рішення про скасування реєстрації права власності Великополовецької сільської ради на гідротехнічну споруду прийнято не було, оскільки право власності за сільською радою зареєстровано на законних підставах.
14.02.2020 ТОВ "Сквираплемрибгосп" звернулося до Великополовецької сільської ради з листом № 11, в якому вимагало скасувати рішення виконавчого комітету Великополовецької сільської ради від 12.09.2017 № 06-19-07, а також вчинити дії, спрямовані на скасування відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Товариство також зазначало, що зволікання зі скасуванням реєстраційного запису свідчитиме про невизнання його права власності на гідротехнічну споруду, за захистом якого товариство буде вимушено звернутися до суду.
Великополовецька сільська рада у листі від 25.02.2020 № 92 повідомила ТОВ "Сквираплемрибгосп", що рішення про скасування реєстрації права власності сільської ради на гідротехнічну споруду депутатами не прийнято.
4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги ТОВ "Сквираплемрибгосп" про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Великополовецької сільської ради від 12.09.2017 № 06-19-07, яким оформлено прийняття відповідачем на баланс гідротехнічних споруд (водоскидів), які знаходяться на території Великополовецької сільської ради; припинення права власності Великополовецької сільської ради на гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Київська область, село Великополовецьке, вул. Садова, 6-Г; скасування державної реєстрації права власності Великополовецької сільської ради на гідротехнічну споруду та визнання за ТОВ "Сквираплемрибгосп" права власності на гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Київська область, с. Великополовецьке, вулиця Садова, 6-Г.
4.5. Суди попередніх інстанцій установили, що 14.02.2012 ВАТ "Сквирасільрибгосп" було реорганізовано у ТОВ "Сквираплемрибгосп", про що було внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 14.02.2012 було здійснено реєстрацію юридичної особи шляхом перетворення, а 15.05.2013 внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи щодо виділу.
4.6. Відповідно до частин 1 та 5 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
У пунктах 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, на яку посилається заявник касаційної скарги, зазначено, що при реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а усієї їх сукупності.
За змістом пунктів 40- 43 зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/5953/17 при реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків.
Частини 2 та 3 статті 107 Цивільного кодексу України до внесення до них змін згідно із Законом України від 26.11.2015 № 835-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", який набрав чинності 13.12.2015, мали таку редакцію: "Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом". Тобто і для передавального акта, і для розподільчого балансу встановлювалися однакові вимоги.
Натомість у редакції, чинній з 13.12.2015, цими нормами установлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий.
У пунктах 51, 53 постанови Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 908/2337/19, на яку також посилається заявник касаційної скарги, зазначено, що при універсальному правонаступництві майно особи, як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника як єдине ціле, причому в цій сукупності єдиним актом переходять всі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва особі, яка припиняється, незалежно від того, виявлені вони на цей момент чи ні, відображені чи ні вони в передавальному акті. При універсальному правонаступництві, зважаючи на відсутність повної визначеності у складі майна, правонаступник спрямовує свою волю не на набуття окремих прав або обов'язків, а на набуття усієї їх сукупності. В результаті він вступає навіть в такі правовідносини, про існування яких міг не знати.
Системний аналіз норм статей 106, 107 Цивільного кодексу України, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" дає підстави стверджувати, що передавальний акт призначений для забезпечення обліку прав та обов'язків, які передаються при реорганізації, і його затвердження як юридичний факт не має самостійного значення для виникнення універсального правонаступництва.
4.7. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що ТОВ "Сквираплемрибгосп" не надано передавальних актів, що засвідчували б передачу ВАТ "Сквирасільрибгосп" спірного майна у власність ТОВ "Сквираплемрибгосп".
4.8. Відповідно до статті 108 Цивільного кодексу України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
4.9. Однак, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ "Сквираплемрибгосп" з підстав відсутності передавального акта, в якому було би відображено перехід від ВАТ "Сквирасільрибгосп" до правонаступника сукупності прав та обов'язків, у тому числі спірного майна - гідротехнічної споруди.
При цьому, судові рішення не містять висновків щодо інших вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Великополовецької сільської ради від 12.09.2017 № 06-19-07, припинення права власності відповідача на гідротехнічну споруду скасування державної реєстрації права власності сільської ради на спірне майно.
4.10. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із частинами 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 названого Кодексу).
Отже, стаття 15 Цивільного кодексу України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Під захистом цивільних прав розуміють передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
4.11. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 84 - 87) звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).
4.12. За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 і 2 статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві, зокрема, на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Отже, за змістом зазначеної норми особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування зазначеної норми є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі 909/337/19 зазначено, що така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17, від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18, та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19).
4.13. Як свідчать матеріали справи, звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на гідротехнічну споруду ТОВ "Сквирамплемрибгосп" вказувало, що як правонаступник ВАТ "Сквирасільрибгосп" отримало у власність спірну гідроспоруду та зареєструвало таке право 22.08.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що пункт 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15.
4.14. Крім того згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 22.08.2018 за ТОВ "Сквирамплемрибгосп" зареєстровано право власності на гідротехнічну споруду (гребля № І, водоскидна споруда № ІІ) на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 10.11.1999, виданого КСП "Гігант"; наказу КСП "Гігант" від 09.11.1999; водогосподарського паспорту, виданого Державним комітетом рибного господарства України; договору оренди земельної ділянки водного фонду від 14.03.2012, укладеного з Великополовецькою сільською радою; технічного паспорту на споруду від 15.03.2018.
Як свідчать матеріали справи, 09.11.1999 голова КСП "Гігант" видав наказ № 324 про продаж у власність ВАТ "Сквирасільрибгосп" водонасосної станції та гідротехнічної споруди шахтного типу, що знаходиться в центрі села Великополовецьке (том 1, а. с. 23).
За умовами договору купівлі-продажу від 09.11.1999 КСП "Гігант" продає, а ВАТ "Сквирасільрибгосп" приймає водоскидну гідротехнічну споруду шахтного типу, що знаходиться в центрі села Великополовецьке /ставок/ за ціною 897 грн та водонасосну станцію за ціною 1931 грн.
За змістом пункту 2 цього договору ВАТ "Сквирасільрибгосп" зобов'язався сплатити загальну суму 2828 грн в касу КСП "Гігант" та прийняти перелічені об'єкти на баланс підприємства за актом приймання-передачі (том 1, а. с. 20).
Згідно з актом приймання-передачі від 10.11.1999 ВАТ "Сквирасільрибгосп" прийняло на баланс водоскидну гідротехнічну споруду шахтного типу, що знаходиться в центрі села Великополовецьке (том 1, а. с. 21).
4.15. Проте, питання набуття ВАТ "Сквирасільрибгосп" спірної гідротехнічної споруди саме у власність, а отже і виникнення такого права власності у ТОВ "Сквирамплемрибгосп", суди попередніх інстанцій не з'ясовували, обмежившись посиланням на ненадання позивачем передавального акта під час реорганізації шляхом перетворення ВАТ "Сквирасільрибгосп" у ТОВ "Сквирамплемрибгосп".
4.16. При цьому, як свідчать матеріали справи згідно з довідкою виконавчого комітету Великополовецької сільської ради від 06.12.2011 № 341 гідроспоруда площею 0,4482 га ставка № 7 в центрі села Великополовецьке, Сквирського району Київської області, загальною площею 71,5976 га знаходиться на балансі Великополовецької сільської ради і після укладення договору оренди на землі водного фонду гідроспоруда буде передана в оренду ВАТ "Сквирасільрибгосп" (том 1, а. с. 195).
14.03.2012 між ТОВ "Сквирамплемрибгосп" та Великополовецькою сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду загальною площею 71,5976 га у тому числі від водою - 56,7998 га, прибережна смуга - 14,7978 га (з них пасовища - 12,8731 га, болото - 1,4765 га), під гідротехнічними спорудами - 0,4482 га, розташованої в межах села Великополовецька, а 12.04.2012 також укладено договір оренди водного об'єкта, який є невід'ємною частиною договору оренди землі від 14.03.2012.
4.17. Судова колегія також вважає за необхідне звернути увагу на те, що наказом Міністерства аграрної політики України та Фонду державного майна України від 06.05.2003 № 126/752 "Про передачу гідротехнічних споруд" на підставі листа Міністерства аграрної політики України від 14.04.2003 N 37-30-10/4053, керуючись Положенням про порядок передачі об'єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482, з метою організації ефективного використання гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства вирішено передати до сфери управління Міністерства аграрної політики України гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, зазначених у додатку.
Так, у додатку до цього наказу наведено перелік господарських товариств, створених в процесі приватизації на базі підприємств рибного господарства, майно (гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та пов'язані з ними робочі машини і обладнання, інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів цих товариств та не підлягає приватизації) яких передається на баланс державного підприємства "Укрриба", зокрема, ВАТ "Сквирасільрибгосп", крім інвентарних об'єктів № 190, 172, 168, 178, 189, 186, які передаються до сфери управління Державної служби автомобільних доріг України.
4.18. Крім того, у матеріалах справи міститься повідомлення заступника начальника СВ Сквирського ВП ГУНП в Київській області від 15.05.2020 про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні за поданою сільським головою Великополовецької сільської ради заявою за фактом того, що керівник ТОВ "Сквирамплемрибгосп" Гейко Л. М. на підставі завідомо неправдивих документів зареєстрував право власності на гідротехнічну споруду на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
5.3. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з підстав ненадання позивачем передавального акта на підтвердження свого права власності на спірне майно передчасним, а тому рішення та постанову слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сквираплемрибгосп" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2022 та рішення Господарського суду Київської області від 01.07.2021 у справі № 911/966/20 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак