Справа № 307/3210/20
іменем України
29 червня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
судді-доповідачки Готри Т. Ю.,
суддів Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,
з участю секретарки судового засідання Жганич К. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тячівської районної ради Закарпатської області, Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 березня 2021 року,ухвалене суддею Стецюк М.Д., повне судове рішення складено 05.04.2021, та на додаткове рішення цього ж суду від 08.04.2021,
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тячівської районної ради Закарпатської області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі.
Позов обґрунтувала тим, що згідно з наказом відділу охорони здоров'я Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області /далі - ВОЗ Тячівської РДА/ за № 66-к від 07.02.2019 «Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», з 14 лютого 2019 року її було звільнено з 1,0 посади лікаря-стоматолога.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2020 /помилково позивачкою вказано від 14.04.2019/ у справі № 307/791/19 (провадження № 2/307/896/19) визнано незаконним та скасовано цей наказ ВОЗ Тячівської РДА в частині звільнення її з 1,0 посади лікаря-стоматолога. Зазначене рішення суду залишено без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27.01.2020.
На виконання вказаного рішення суду вона через свого представника звернулася до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області з заявою про звернення до виконання та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16.04.2019. Як наслідок, 07 травня 2019 року старшим державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59051516. 14 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області під час примусового виконання виконавчого листа про поновлення її на роботі встановлено, що наказом № 55-о від 25.04.2019 «Про виконання та рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому», який був виданий виконуючим обов'язків начальника ВОЗ ОСОБА_3 , її поновлено на роботі. Однак у зв'язку з відмовою боржника пред'явити трудові книжки працівників із внесеними до них відповідними записами про поновлення на роботі, згідно з ч. 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем складено акт та накладено на боржника (постанова від 15.05.2019) за невиконання рішення суду штраф у розмірі 5 100 гривень. Також 30.05.2019 старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області повторно було складено акт про відмову надання підтверджуючих документів про внесення запису до трудових книжок стягувачів та повторно накладено штраф на боржника в розмірі 10 200 гривень.
Зазначала, що з приводу наведених вище неправомірних дій посадових осіб ВОЗ Тячівської РДА, Тячівським ВП ГУНП в Закарпатській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070160000537 від 07.06.2019 за ч. 2 ст. 382 КК України.
Уважає, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід уважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків, та фактичне допущення до роботи такого працівника з можливістю виконання своїх обов'язків. Однак незважаючи на вказаний вище наказ її так і не допущено до виконання своїх попередніх обов'язків, не внесено записи до її трудової книжки, а відтак, на її думку, рішення суду не виконане.
З огляду на це на її користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі, включно до дня звернення до суду з даним позовом. Водночас у зв'язку з ліквідацією КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» та ВОЗ Тячівської РДА належні їй до виплати суми необхідно стягнути з відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області як засновника, оскільки відповідно до пункту 1.3. Статуту Комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», затвердженого рішенням Тячівської районної ради Закарпатської області № 348 від 20.11.2017, засновником КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» є Тячівська районна рада Закарпатської області.
Посилаючись на наведені вище обставини просила стягнути з відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 лютого 2019 року по 27 жовтня 2020 року в розмірі 264 700,71 гривень.
20 листопада 2020 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну підстав позову.
Заяву мотивувала тим, що даний позов про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу пред'явлено до Тячівської районної ради Закарпатської області, яка несе субсидіарну відповідальність за невиконання створеним та в подальшому ліквідованим цією радою КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». Такий обов'язок в органу місцевого самоврядування виникає через ліквідацію комунального підприємства з працюючими у ньому працівниками. Після ухвалення рішення суду та звернення його до негайного виконання, наказом виконуючого обов'язки начальника ВОЗ Тячівської РДА Шелевера Є.М. за № 55-о від 25.04.2019 її було поновлено на роботі. Проте не дивлячись на факт її та ще 22 осіб поновлення на роботі, посадовою особою ОСОБА_4 , однак вже в особі голови ліквідаційної комісії в умовах конфлікту інтересів, 01 липня 2019 року було подано заяву до державного реєстратора про ліквідацію комунального підприємства. Таку заяву було подано як без належного вивільнення, відповідно до норм, працюючих на ньому працівників, так і взагалі без ліквідаційного балансу, що було зроблено навмисно з метою уникнення від матеріально-правової відповідальності в частині виплати заробітної плати та відшкодування завданих незаконним звільненням збитків.
До того ж розглядаючи цивільну справу № 307/791/19 суд апеляційної інстанції намагаючись установити правонаступника, матеріально-відповідальну особу, за наслідками незаконного звільнення особи, постановив ухвали про витребування доказів від 02.09.2019 та від 04.12.2019, якими витребував ліквідаційний баланс та інші необхідні документи, які складаються в обов'язковому порядку при ліквідації підприємства. З наданих відповідей на виконання цих ухвал убачається, що відділ управління майном району Тячівської районної ради листом від 05 вересня 2019 року повідомив, що Тячівська районна рада Закарпатської області своїм рішенням від 21 лютого 2019 року за № 570 надала згоду ВОЗ Тячівської РДА на передачу матеріальних цінностей (стоматологічні установки, медичні інструменти тощо), які використовувалися в роботі стоматологічних кабінетів, відповідним сільським, селищним радам та КЗ «Тячівська районна поліклініка». ВОЗ Тячівської РДА інформував суд, що все майно КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» знаходиться на балансі Тячівської міської ради, амбулаторії передані на баланс відповідних сільських, селищних рад, а відомості проперелік майна та його балансову вартість за наслідками ліквідації стоматологічної поліклініки передані на зберігання до Тячівського районного архіву РДА. У свою чергу архівний відділ Тячівської РДА листами від 02 грудня 2019 року та 03 грудня 2019 року повідомив суд, що надати документи щодо результату розподілу майна (розподільчий баланс, акт передачі майна тощо), яке залишилося після ліквідації КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» немає можливості, оскільки на зберігання до архіву були передані справи з кадрових питань за 2018-2019 роки, а інші документи, які б стосувалися діяльності стоматологічної поліклініки, на державне зберігання не передавалися, для їх отримання належить звертатися до ВОЗ Тячівської РДА.
Також ГУ ДПС України у Закарпатській області листом від 19 грудня 2019 року за № 5356/10/07-16 повідомило апеляційний суд, що ліквідаційний баланс юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» до Тячівського управління не подавався, дані про передачу майна правонаступникам після ліквідації юридичної особи відсутні.
При цьому заперечуючи субсидіарну відповідальність за наслідками грубого порушення порядку вивільнення працівників та ліквідації підприємства, відповідач - засновник Тячівська районна рада Закарпатської області вказує на відсутність в її розпорядженні майна, а відтак і неможливість за рахунок такого майна виконання зобов'язань щодо виплати заробітної плати. Однак це не відповідає дійсності, що підтверджується проведеною на підприємстві станом на 01 листопада 2018 року інвентаризацією та описом товарно-матеріальних цінностей основних засобів, малоцінного та м'якого інвентарю, який складався станом на 01.11.2018.
Окрім цього, підставами виникнення субсидіарної відповідальності Тячівської районної ради Закарпатської області з приводу необхідності виплатити заробітну плату є і те, що цей обов'язок виник ще до державної реєстрації КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 96 ЦК України особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
На її переконання, Тячівська районна рада Закарпатської області, затверджуючи Статут КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», взяла на себе та на новостворений за її рішенням комунальний заклад, обов'язки по працевлаштуванню та виплати їй заробітної плати, оскільки 02 січня 2018 року її було прийнято на роботу в порядку переведення з КЗ «Тячівська районна поліклініка» в новоутворений КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», що підтверджується записами в її трудовій книжці.
А тому Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» має відповідати за зобов'язаннями створеної нею юридичної особи з приводу її працевлаштування та виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення її на роботі, оскільки ці відносини виникли до державної реєстрації юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка». Отож, у зв'язку з ліквідацією КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», так само як і ліквідації ВОЗ Тячівської РДА, саме Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник має нести відповідальність за зобов'язання створеної нею юридичної особи.
Як на підставу заяви про зміну підстав позову посилалася: - на пункт 1 абзацу а) ч. 1 ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого, управління закладами охорони здоров'я, які належать територіальним громадам або передані їм, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення знаходиться у віданні виконавчих органів сільських, селищних, міських рад; - на пункт 5.1.2 Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», затвердженого рішенням Тячівської районної ради № 348 від 20 листопада 2017 року, відповідно до якого ВОЗ Тячівської РДА є уповноваженим органом управління КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка»;- на пункт 5.1.1. Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», згідно з яким засновником КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» є Тячівська районна рада Закарпатської області.
Водночас як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01 липня 2019 року до реєстру внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», на підставі рішення Тячівської районної ради Закарпатської області «Про державну реєстрацію припинення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації № 511 від 29.11.2018, а також з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань убачається, що 03 лютого 2020 року було внесено до реєстру запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ВОЗ Тячівської РДА.
Зі змісту пунктів 1.1 та 1.7 Розділу 1 Статуту КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» цей заклад є комунальної форми власності, покликаний безпосередньо реалізувати конституційне право населення району на одержання кваліфікованої медичної стоматологічної допомоги і не є прибутковою організацією та майно закладу є комунальною власністю територіальних громад району і закріплюється за ним на праві оперативного управління (пункт 6.2 Статуту).
Наголошувала, що ліквідація зазначеної вище юридичної особи була проведена з порушенням Статуту та чинного законодавства України на момент прийняття рішення про ліквідацію, без затвердження ліквідаційного балансу та наступного його подання ДПС за основним місцем обліку. Незважаючи на те, що рішенням суду її та ще 22 працівників було поновлено на роботі, а тому єдиним належним та реальним способом захисту її порушених прав є ухвалення рішення суду про стягнення з відповідача Тячівської районної ради Закарпатської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення його на роботі.
01 лютого 2021 року позивачка подала до суду заяву про уточнення своїх позовних вимог, в якій зазначила, що в зв'язку з тим, що 17 грудня 2020 року нею було подано суду клопотання про залучення в якості співвідповідача по справі Відділ управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, яке ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 січня 2021 року задоволено, а тому просила стягнути з Тячівської районної ради Закарпатської області та Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15 лютого 2019 року по 27 жовтня 2020 року в розмірі 264 700,71 гривень.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 31.03.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тячівської районної ради Закарпатської області, Відділу управління майном району Тячівської районної ради Закарпатської області, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2 , про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі - відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 08.04.2021 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 674,01 грн покладено на позивачку ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із цими рішеннями місцевого суду позивачка ОСОБА_1 подала на них апеляційну скаргу внаслідок їх незаконності та необґрунтованості через порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності таких обставин, які суд уважав установленими, та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
Скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції зроблено помилкові висновки про пропуск нею тримісячного строку на звернення до суду з даним позовом, оскільки рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 у справі № 307/791/19 є досі не виконаним. Положення КЗпП України не містять поняття «поновлення на роботі» та не визначають порядок виконання відповідного рішення. При цьому частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження». Однак зважаючи на те, що її фактично не було допущено до виконання своїх попередніх обов'язків, не внесено відповідних записів до трудової книжки, а відтак до сьогодні є затримка виконання судового рішення про поновлення її на роботі, що виключає пропуск нею строку на звернення до суду.
Зазначала, що оскільки вона просила стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі, а тому ця вимога не обмежується будь-яким строком на звернення до суду, узгоджується з вимогами ст. 236 КЗпП України та походить з оплати праці й є державною гарантією для незаконно звільненого працівника .
Наголошувала і те, що судом залишено поза увагою поважність причин її звернення до суду з цим позовом аж 29.10.2020, оскільки рішення суду так і не є виконаним органами ДВС, незважаючи навіть на накладення державним виконавцем штрафів на боржника, та органами поліції проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 382 КК України внаслідок не виконання рішення суду, зокрема про поновлення її на роботі.
Стверджувала, що судом проігноровано вимоги статей 233, 234 КЗпП України та безпідставно не поновлено зі власної ініціативи, незалежно від наявності її відповідного клопотання, строк на звернення до суду.
Посилаючись на наведені вище обставини просила оскаржені рішення скасувати та ухвали нове, яким її позовні вимоги задовольнити.
Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , відповідачі та третя особа не скористалися.
Учасники справи, їх представники в судове засідання не з'явилися повторно, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені, а тому їх неявка, на переконання колегії суддів та відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом установлено, що ОСОБА_1 із 01 лютого 2018 року, в порядку переведення з КЗ «Тересвянська міська лікарня», прийнята на роботу до комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» на 1,0 посади лікаря-стоматолога, що підтверджується копією її трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.35-36).
Згідно з наказом ВОЗ Тячівської РДА Закарпатської області від 07.02.2019 № 66-к «Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», з 14 лютого 2019 року, зокрема ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 1,0 посади лікаря-стоматолога (а.с.3).
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27.01.2020, зокрема було визнано незаконним та скасовано наказ ВОЗ Тячівської РДА від 07.02.2019 № 66-к «Про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» в частині звільнення ОСОБА_1 з 1,0 посади лікаря-стоматолога та поновлено її на роботі з 14 лютого 2019 року (а.с.4-20).
Із заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Бряника М.М. від 16.04.2019 убачається, що вона звернулася до Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 16.04.2019 у цивільній справі № 307/791/19 про поновлення її на роботі з 14 лютого 2019 року на 1,0 посаді лікаря-стоматолога Тересв'янського відділення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (а.с.21).
07 травня 2019 року старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59051516 на підставі виконавчого листа № 307/791/19, виданого 16.04.2019 Тячівським районним судом Закарпатської області, про поновлення з 14.02.2019 ОСОБА_1 на 1,0 посаді лікаря-стоматолога Тересв'янського відділення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (а.с.22).
Із наказу виданого ВОЗ Тячівської РДА від 25.04.2019 за № 55-о «Про виконання та рішення Тячівського районного суду в Закарпатській області від 14.04.2019 року справа № 2/3707/896/19 копії Тячівського районного суду від 16.04.2019 року для відому» слідує, що, зокрема ОСОБА_1 було «поновлено на робочому місці за ухвалою суду» (а.с.23).
Згідно з актом державного виконавця від 14 травня 2019 року, старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. під час примусового виконання виконавчого листа № 307/791/19 виданого 16.04.2019 Тячівським районним судом Закарпатської області про поновлення з 14.02.2019 ОСОБА_1 на роботі було встановлено, що наказом № 55-о від 25.04.2019 її було поновлено на роботі, проте підтвердження внесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі не надано (а.с.24).
Із постанови про накладення штрафу від 15 травня 2020 року слідує, що старшим державним виконавцем Тячівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Іванчо Ю.Ю. було накладено на боржника КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» штраф у розмірі 5 100 грн за невиконання рішення суду в частині стягувачки ОСОБА_1 в повному обсязі, а саме за невнесення записів до трудової книжки про поновлення на роботі (а.с.25).
Відповідно до акту цього ж державного виконавця від 30 травня 2019 року, під час примусового виконання зазначеного вище виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на роботі було встановлено, що боржником не надано підтвердження про внесення записів до трудової книжки ОСОБА_1 про поновлення її на роботі, як це передбачено виконавчим документом (а.с.26).
Як убачається із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019070160000537, то 07 червня 2019 року внесено відомості до ЄРДР за ч. 2 ст. 382 КК України по факту невиконання виконуючим обов'язки начальника відділу охорони здоров'я Тячівської РДА Шелевер Є.М. рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 про поновлення на роботі працівників КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (а.с.27).
Згідно з довідки про заробітну плату від 06.03.2020 за № 07-04/189, виданої Архівним відділом Тячівської РДА, заробітна плата ОСОБА_1 в комунальному закладі «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» за січень 2019 року становила 5 669,30 грн, а за лютий 2019 року - 13 729,76 гривень (а.с.29).
Зі статуту комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», затвердженого рішенням сесії Тячівської районної ради від 10.11.2017 за № 348 та погодженого наказом № 148 ВОЗ Тячівської РДА від 08.11.2017 вбачається, що: засновником закладу є Тячівська районна рада в особі Відділу управління майном району (пункт 1.3); майно (будівлі та споруди) передані комунальному закладу в оперативне управління (пункт 1.11); заклад є юридичною особою публічного права (пункт 1.12); суб'єктами управління Закладу є Тячівська районна рада засновник, ВОЗ Тячівської РДА уповноважений орган управління та головний лікар КЗ «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (пункт 5.1); майно закладу є комунальною власністю територіальних громад району і закріплюється за ним на праві оперативного управління (пункт 6.2); реорганізація або припинення (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення, ліквідація) закладу здійснюється та затверджується рішенням засновника за поданням уповноваженого органу управління (пункт 9.1); заклад є таким, що припинив свою діяльність, із дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (пункт 9.8) (а.с.30-34).
З рішення п'ятнадцятої сесії VII скликання Тячівської районної ради від 29.11.2018 № 511 «Про державну реєстрацію припинення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» шляхом ліквідації» видно, що державну реєстрацію комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» слід припинити шляхом ліквідації (а.с.53).
Відповідно до заяви про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, ОСОБА_2 , як голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), 01 липня 2019 року подав заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» і зазначив, що ним учинені всі передбачені законодавством дії стосовно порядку припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, включаючи завершення розрахунків із кредиторами (а.с.54).
Із інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей основних засобів, малоцінного та м'якого інвентарю вбачається, що станом на 01 листопада 2018 року в комунальному закладі «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» було майно, яке знаходилося на зберіганні та матеріально-відповідальними особами вказано: в. о. головного лікаря КЗ «Тячівська РСП» Дикун М.В. та головна медична сестра ОСОБА_5 (а.с.55-58).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що 01 липня 2019 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (а.с.74).
Отже, колегія суддів констатує, що виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки, а також фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 запис у трудову книжку внесено не було, фактично не допущено до робочого місця і до виконання попередніх обов'язків, а відтак рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 не можна вважати виконаним.
01.07.2019 голова ліквідаційної комісії комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» Шелевер Є.М., достовірно знаючи про те, що рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 фактично не виконано, подав державному реєстратору заяву про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, що стала підставою для проведення того ж дня державної реєстрації припинення юридичної особи - комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка».
Як наслідок, позивачка станом на час розгляду справи не була поновлена на роботі до комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка».
Указаний заклад не є прибутковою організацією, є юридичною особою публічного права, засновником якого є Тячівська районна рада Закарпатської області, а майно закладу передано йому на праві оперативного управління.
Беручи до уваги практику ЄСПЛ, а також те, що ліквідація комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» була здійснена, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 16.04.2019 виконано не було, місцевий суд, на переконання колегії суддів, дійшов правильного висновку, що саме Тячівська районна рада Закарпатської області як засновник комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка», а не Відділ управління майном району Тячівської районної ради (співвідповідач), повинна відповідати за боргами даного комунального закладу по заробітній платі перед працівниками і такий спосіб захисту не буде суперечити закону.
ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідачів середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.02.2019 по 27.10.2020 у розмірі 264 700,71 грн, однак із заявою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.02.2019 по 16.04.2019 (до моменту ухвалення рішення про поновлення на роботі) вона не зверталася. Водночас не є належною вимогою позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі за період з 15.02.2019 по 16.04.2019, оскільки за цей період такого рішення про поновлення не існувало.
Оскільки предметом позовних вимог є стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі», то позивачка мала звернутися із заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк із дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (статті 233, 234 КЗпП, постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 758/9773/15-ц, постанова Об'єднаної палати Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18)).
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (пункт 34) роз'яснено, що стосовно правил ст. 24 КЗпП рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Позивачка ОСОБА_1 була поновлена на роботі на підставі наказу ВОЗ Тячівської РДА від 25.04.2019 за № 55-о.
У випадках ліквідації підприємства, установи, організації на час виконання рішення про поновлення на роботі суд, який постановив рішення, за поданням судового виконавця або заявою позивача в порядку заміни способу виконання рішення відповідно до ст. 366 ЦПК може визнати працівника звільненим за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації і своєю ухвалою стягнути з власника ліквідованого підприємства, установи, організації (органу, уповноваженого управляти їх майном, а у відповідних випадках - з правонаступника) суми заробітної плати за вимушений прогул (абзац другий пункту 34 із змінами, внесеними згідно із Постановою Верховного Суду України від 26.10.95 №18).
Як уже вище зазначалося, то згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадської формувань, комунальний заклад «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» ліквідований 01.07.2019, а відтак вимушений прогул при затримці виконання рішення про поновлення на роботі позивачки не міг тривати довше, аніж відбулася ліквідація юридичної особи.
Колегія суддів по суті спору погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність правильно встановленим обставинам, які мають значення для справи (є предметом доказування), належно оціненим доказам і нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Водночас факт порушення трудових прав ОСОБА_1 при виконанні рішення суду про поновлення на роботі в апеляційній скарзі не оспорюються.
Предметом апеляційно-правового аналізу є питання пропуску строку звернення до суду за захистом порушеного права, передбаченого ст. 233 КЗпП України.
З цього приводу доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують і на законність оскарженого судового рішення не впливають.
Так, твердження апелянтки про те, що строк звернення до суду з позовом не пропущено, оскільки на даний час рішення Тячівського районного суду від 16.04.2019 є досі не виконаним, колегія суддів відхиляє у зв'язку з таким.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ст. 235 КЗпП України).
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень, судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Отже, правовий аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
За змістом ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Наведене узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постанові від 24.01.2019 № 760/9521/15-ц.
За приписами ст. 65 Закону «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час поновлення позивачки на роботі) рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Установлено та не заперечується, що позивачка (разом із іншими працівниками) була поновлена на роботі наказом ВОЗ Тячівської РДА від 25.04.2019 за № 55-о, однак із цією позовною заявою вона звернулася до суду лише 27.10.2020.
Як видно з наявних у справі матеріалів виконавчого провадження № 59051516 (а.с.22, 24, 25, 26), виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 307/791/19, виданого 16.04.2019 Тячівським районним судом Закарпатської області, про поновлення з 14.02.2019 ОСОБА_1 на 1,0 посаді лікаря-стоматолога Тересв'янського відділення комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» було відкрито 07.05.2019 і стосувалося лише такого елементу виконання як внесення відповідного запису до трудової книжки стягувачки.
Положеннями ч. 1 ст. 233 КЗпП України регламентовано, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Тобто, в будь якому разі ОСОБА_1 повинна була дізнатися про порушення свого права ще в квітні 2019 року (після ухвалення судового рішення, яке підлягало негайному виконанню, або якнайпізніше - після видачі наказу за № 55-о від 25 квітня 2019 року).
Посилання місцевого суду на момент ліквідації комунального закладу «Тячівська районна стоматологічна поліклініка» (01.07.2019) лише підтверджує безумовний пропуск позивачкою строку звернення до суду.
Довід апеляційної скарги про те, що суд при ухваленні рішення проігнорував той факт, що позивачка звернулася до суду 27.10.2020 з поважних причин, не перевірив і не обговорив причин пропуску строку та не мотивував неможливість поновлення такого, за своїм змістом суперечить попередньому доводу, але також не заслуговує на увагу, оскільки в позовній заяві, заяві про зміну підстав позову, заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_6 узагалі не посилалася на таку обставину як пропуск строку звернення до суду, а наведені в апеляційній скарзі причини пропуску обґрунтовує здійсненням виконавчого провадження та наявністю відповідного кримінального провадження, що в контексті фактичних обставин справи не може бути розціненим як поважною причиною пропуску строку на звернення до суду.
За правилами ст. 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом із тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском зазначеного строку.
Посилання суду першої інстанції на те, що питання про поновлення пропущеного строку позивачкою не порушувалося, є помилковим, оскільки ст. 234 КЗпП України не пов'язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. Однак це не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може слугувати підставою для скасування оскарженого рішення.
З приводу доводу апеляційної скарги про те, що у даному випадку позивачка просила стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду про поновлення її на роботі та ця вимога не обмежується будь-яким строком на звернення до суду, оскільки походить з оплати праці, колегія суддів відхиляє, бо за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні вимог ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже, строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, апеляційний суд доходить висновку, що позивачка не довела належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами свої вимоги, які не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Недоліки вирішення місцевим судом даного спору носять характер формальних міркувань та не впливають на правильність і справедливість ухваленого судом першої інстанції рішення.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Також колегія суддів не знаходить підстав і для скасування чи зміни оскарженого додаткового рішення суду, яким судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 674,01 грн покладено на позивачку, оскільки, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 , місцевий суд правомірно на підставі ст. 141 ЦПК України поклав їх на позивачку.
За наведених обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржені рішення та додаткове рішення місцевого суду є законними та обґрунтованими і підстав для їх зміни чи скасування, апеляційний суд не вбачає.
На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 011,10 грн (а.с.139) за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянтку-позивачку ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 31 березня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 08 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 липня 2022 року.
Суддя-доповідачка
Судді