05 липня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/16966/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Удовіченка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Карпінської М.Д.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Калини І.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказу, стягнення моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 / позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Полтавській області / відповідач) в якому просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16 грудня 2021 року вх. № 83122/21 (а.с. 86-88)):
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області по відстороненню ОСОБА_1 від роботи з 09 листопада 2021 року без збереження заробітної плати протиправними та таким, що грубо порушують законодавство про працю,
- скасувати наказ начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області Володимира Тараторіна від 08 листопада 2021 року № 504-О "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " зі змінами внесеними наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області Володимира Тараторіна від 07 грудня 2021 року № 537-О "Про внесення змін до наказів Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відсторонення від роботи працівників управління",
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом його допуску до роботи на посаді заступника начальника юридичного управління - начальника відділу організації правової роботи Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати весь час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , з дня незаконного відсторонення, до страхового стажу для призначення пенсії, оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічну відпустку та до стажу державної служби,
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з дня незаконного відсторонення виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати розрахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100 та обчисленої шляхом множення середньої заробітної плати в розмірі 940,35 грн на число календарних днів, з обов'язковою сплатою страхових внесків, податків та зборів за цей період,
- стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 100 000 грн моральної шкоди,
- допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення на посаді та в частині виплати заробітної плати,
- встановити судовий контроль.
В обгрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскаржувані накази винесено з грубим порушенням норм чинного законодавства про працю та є такими, що грубо порушують конституційні права останнього. Стверджував, що є державним службовцем, який починаючи з 10 липня 2012 року проходить службу у ГУ ПФУ в Полтавській області , таким чином, на позивача поширюється дія норм статей 4, 7, 19, 50, 55, 72 Закону України "Про державну службу". Наполягав на тому, що за нормами Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Крім того, спірними наказами позивачу завдано моральну шкоду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/16966/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказу, стягнення моральної шкоди. Вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
06 січня 2022 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Полтавській області на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на їх безпідставність. Зазначив, що відсторонення ОСОБА_1 проведено відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я", статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", статті 5 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" та на виконання наказу Пенсійного фонду України від 29 жовтня 2021 року № 154 "Про обов'язкове профілактичне щеплення працівників", наказу ГУ ПФУ в Полтавській області від 01 листопада 2021 року № 1217 з цього ж питання. Крім того, станом на 22 листопада 2021 року при фактичній чисельності 809 осіб чисельність вакцинованих осіб склала 787 працівників, що у відсотковому значенні становить 97,3%, а станом на 06 січня 2022 року при фактичній чисельності 808 осіб, чисельність вакцинованих осіб - 794 працівника, що складає 98,3% (а.с. 140-143).
18 січня 2022 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив. У відповіді на відзив позивач на полягав на своїх вимогах, вказуючи на порушення оскаржуваними наказами своїх прав. Зазначив, що постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню. Наказ Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" не містить положень про обов'язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" (а.с. 154-162).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2022 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.
09 травня 2022 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у справі № 440/16966/21 (а.с. 205-206), а саме:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області по відстороненню ОСОБА_1 від роботи з 09 листопада 2021 року без збереження заробітної плати протиправними та таким, що грубо порушують законодавство про працю,
- скасувати наказ начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області Володимира Тараторіна від 08 листопада 2021 року № 504-О "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " зі змінами внесеними наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області Володимира Тараторіна від 07 грудня 2021 року № 537-О "Про внесення змін до наказів Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відсторонення від роботи працівників управління",
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області припинити дискримінаційні прояви стосовно ОСОБА_1 , які виражені в створенні менш сприятливих умов оплати праці ОСОБА_1 та не допускати в майбутньому порушення норм Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" та вжити заходи по притягненню винних посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області до дисциплінарної відповідальності,
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати весь час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , з дня незаконного відсторонення, до страхового стажу для призначення пенсії, оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічну відпустку та до стажу державної служби,
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з дня незаконного відсторонення виходячи з розміру середньомісячної заробітної плати розрахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100 та обчисленої шляхом множення середньої заробітної плати в розмірі 940,35 грн на число календарних днів, з обов'язковою сплатою страхових внесків, податків та зборів за цей період,
- стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 100 000 грн моральної шкоди,
- допустити рішення суду до негайного виконання в частині поновлення на посаді та в частині виплати заробітної плати,
- встановити судовий контроль.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 від 09 травня 2022 року вх. №22624/22 про уточнення позовних вимог повернуто позивачу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 травня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач у судовому засіданні наполягав на задоволенні позову.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.
Судом встановлено, що згідно трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 із 09 липня 2012 року проходить державну службу в ГУ ПФУ в Полтавській області (а.с. 118-131).
Відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю, статті 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я, статей 11, 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", статей 5, 7, 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236", Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року за № 1306/36928 та на виконання наказу Пенсійного фонду України від 29 жовтня 2021 року № 154 "Про обов'язкове профілактичне щеплення працівників" - ГУ ПФУ в Полтавській області 01 листопада 2021 року винесено наказ № 1217 "Про обов'язкове профілактичне щеплення працівників" (а.с. 109-110).
Згідно із підпунктом 1 та 2 пункту 1 вищевказаного наказу управлінню по роботі з персоналом до 03 листопада 2021 року забезпечити ознайомлення в порядку, передбаченому статтею 91 Закону України "Про державну службу", працівників та державних службовців ГУ ПФУ в Полтавській області із визначеним законом обов'язком роботи щеплення у передбачених законодавством випадках та наслідками відмови або ухилення від нього. 08 листопада 2021 року підготувати та подати на підпис начальнику ГУ ПФУ в Полтавській області проект наказу про відсторонення від роботи працівників та державних службовців Головного управління, призначення на посаду та звільнення з посади яких здійснюється начальником Головного управління, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Листом ГУ ПФУ в Полтавській області № 289/07-16 від 02 листопада 2021 року повідомлено заступника начальника юридичного управління - начальника відділу організації правової роботи Яковенка Ж.В., що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-9 обов'язкове для працівників ГУ ПФУ в Полтавській області. На підставі наказу Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" та пункту 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236" необхідно до 05 листопада 2021 року представити документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 (з дотриманням захисту персональних даних), наприклад: міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, довідку що підтверджує вакцинацію від COVID-19. Також, запропоновано представити довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 16 вересня 2011 року № 595. Якщо до 08 листопада 2021 року не буде представлено одного із зазначених документів, 08 листопада 2021 року будете відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-III та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" (а.с. 111).
Вищевказаний лист доведено до відома ОСОБА_1 03 листопада 2021 року під підпис.
05 листопада 2021 року начальником юридичного управління С.Каплацькою, начальником управління по роботі з персоналом Ю.Пєсковим, заступником начальника фінансово-економічного управління-начальник відділу виконання бюджету та бюджетно-фінансової звітності Н.Сердюк, заступником начальника відділу кадрового адміністрування та організаційного розвитку управління по роботі з персоналом М.Лагутою складено Акт про незгоду письмово засвідчувати відмову від проведення щеплення проти COVID-19 (а.с. 113).
Згідно вищевказаного Акту ОСОБА_1 , заступник начальника юридичного управління-начальник відділу організації правової роботи, відмовляється надати будь-яку інформацію щодо його COVID-19 та не бажає писати заяву про відмову від щеплення проти COVID-19, яка письмово підтверджувала б його рішення. ОСОБА_1 мотивує відмову тим, що дана інформація є медичною таємницею та відмовляється від будь-якого спілкування на дану тему.
Також 05 листопада 2021 року начальником юридичного управління С.Каплацькою, начальником управління по роботі з персоналом Ю.Пєсковим, заступником начальника фінансово-економічного управління-начальник відділу виконання бюджету та бюджетно-фінансової звітності Н.Сердюк, заступником начальника відділу кадрового адміністрування та організаційного розвитку управління по роботі з персоналом М.Лагутою складено Акт про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 (а.с. 114).
Згідно вищевказаного Акту ОСОБА_1 , заступник начальника юридичного управління-начальник відділу організації правової роботи, відмовився надати документ, що підтверджував би його вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, мотивуючи відмову тим, що дана інформація є медичною таємницею та відмовився від будь-якого спілкування на дану тему.
08 листопада 2021 року начальником ГУ ПФУ в Полтавській області В.Тараторіним, відповідно до статті 46, частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці", частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236", Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, винесено наказ № 504-0, згідно якого ОСОБА_1 , заступника начальника юридичного управління-начальника відділу організації правової роботи ГУ ПФУ в Полтавській області відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати у зв'язку з непідтвердженням профілактичного щеплення проти COVID-19 та не надання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації до усунення цих причин (а.с. 117).
Наказом начальника ГУ ПФУ в Полтавській області В.Тараторіна від 07 грудня 2021 року № 537-0 внесено зміни, зокрема, в наказ від 08 листопада 2021 року № 504-0 "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , замінивши цифру "08" на цифру "09" (а.с. 115).
Не погоджуючись із діями ГУ ПФУ в Полтавській області щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 09 листопада 2021 року без збереження заробітної плати, наказами начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області В.Тараторіна від 08 листопада 2021 року № 504-О "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 " зі змінами внесеними наказом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області В.Тараторіна від 07 грудня 2021 року № 537-О "Про внесення змін до наказів Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відсторонення від роботи працівників управління", позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом встановлено наступне.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.
Згідно зі статтею 21 КЗпП України забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини першої статті 51 КЗпП України).
Статтею 46 КЗпП України передбачена можливість відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом. Відсторонення працівників від роботи допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, на що вказує словосполучення "в інших випадках, передбачених законодавством".
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII).
Згідно з частиною другою статті 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Статтею 72 Закону №889-VIII визначено, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків здійснюється лише одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення, тобто у зв'язку з вчиненням дисциплінарного проступку у випадках: порушення Присяги державного службовця; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.
Водночас відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Отже, стаття 46 КЗпП України підлягає застосуванню і до відносин державної служби, зокрема в частині відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством.
Зі змісту спірного наказу слідує, що позивача було відсторонено від роботи у зв'язку із непідтвердженням профілактичного щеплення проти COVID-19 та не надання медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації до усунення цих причин.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями) з метою запобігання поширення на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року по 22 травня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року № 392 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.
Постановою КМУ від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 19 грудня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061) та від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236 (зі змінами) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 року № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).
Питання проведення обов'язкових профілактичних щеплень врегульоване нормами Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ), Законом України від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон №1645-ІІІ), Законом України від 24 лютого 1994 року №4004-ХІІ "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-ХІІ).
Відповідно до статті 30 Закону №2801-ХІІ щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
В значенні абзацу сімнадцятого статті 1 Закону №1645-ІІІ карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.
Згідно з частинами першою, другою статті 29 Закону №1645-III-4 карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Частиною другою статті 12 Закону №1645-ІІІ визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Абзацами другим та третім статті 27 Закону №4004-ХІІ передбачено, що обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 10 Закону №2801-ХІІ та статті 12 Закону №1645-ІІІ Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 04 жовтня 2021 року №2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928; далі Наказ №2153 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів. У вказаному наказі окремо зазначено, про те, що щеплення провадиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року № 2070).
Крім того, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2020 року № 521 "Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" унесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнивши розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19".
Пунктом 19 постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, постанову №1236 доповнено пунктом 416.
Відповідно до пункту 416 постанови Кабінету Міністрів № 1236 від 09 грудня 2020 року "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. N 2153 (далі - перелік);
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я;
3) взяття до відома, що:
на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";
відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Таким чином, пунктом 416 постанови №1236 встановлено порядок відсторонення працівників від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення.
Суд звертає увагу, що постанова №1096 не визнана у встановленому законодавством порядку протиправною, а тому у період її чинності підлягала обов'язковому виконанню відповідачем відповідно до статті 117 Конституції України.
Отже, встановлене статтею 12 Закону №1645-ІІІ та Постановою №1236 відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень (за відсутності підтверджених медичним висновком абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень), є тим іншим випадком, встановленим законодавством, передбаченим статтею 46 КЗпП України для відсторонення працівника від роботи.
Зміни до Постанови №1236, внесені Постановою №1096, щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень, а також наказ №2153 набули чинності з 08 листопада 2021 року, а тому із зазначеної дати відповідно до наведених приписів чинного законодавства в ГУ ПФУ у Полтавській області підлягали відстороненню від роботи державні службовці та працівники, які на вказану дату відмовились або ухилились від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров'я про наявність протипоказань до вакцинації (тимчасових або постійних).
Варто також зазначити, що відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно із пунктом 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22 грудня 2014 року № 28-2 Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у спірному періоді займав посаду заступника начальника юридичного управління - начальника відділу організації правової роботи ГУ ПФУ в Полтавській області, а тому на останнього поширювалась дія наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року 1096.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не надав документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 (цю обставину позивач не заперечує) та з огляду на імперативний характер постанови № 1096 (стосовно дій відповідача), суд дійшов висновку про правомірність прийнятого ГУ ПФУ у Полтавській області наказу від 08 листопада 2021 року №504-0 (зі змінами внесеними наказом від 07 грудня 2021 року № 537-0), в частині відсторонення його від роботи.
При цьому суд наголошує, що тимчасове увільнення від виконання службових обов'язків у порядку відсторонення від роботи у такому випадку не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.
Щодо доводів позивача про те, що чинним законодавством прямо не передбачено обов'язку роботодавця щодо незбереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв'язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, суд зазначає, що згідно зі статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", статті 50 Закону №889-VIII оплата праці здійснюється за виконання роботи, для державних службовців - за виконання посадових обов'язків. Оскільки при відстороненні від роботи державним службовцем посадові обов'язки ним не виконуються, то й підстави для виплати заробітної плати на період відсторонення відсутні.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року у справі №480/4871/18.
Суд звертає увагу на те, що держава, встановивши відсторонення працівників від виконання обов'язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я людей. Відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати. Однак це було наслідком його свідомого рішення відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Посилання позивача на те, що щеплення від COVID-19 не входить до переліку обов'язкових щеплень та про можливість відсторонення працівника від роботи лише за наявності подання Дерсанепідемслужби, суд відхиляє.
Так відповідно до пункту "б" статті 10 Закону №2801-ХІІ громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Крім того, статтею 5 Закону №4004-ХІІ на громадян покладаються обов'язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.
Стаття 12 Закону №1645-ІІІ розрізняє обов'язкове профілактичне щеплення: для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб (абзац другий); на відповідних територіях та об'єктах у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби (абзац третій).
Згідно з абзацом четвертим названої статті відповідний санітарний лікар приймає рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах.
У випадку із позивачем застосовуються підстави для обов'язкового профілактичного щеплення, визначені абзацом другим статті 12 Закону №1645-ІІІ (для працівників окремих професій, виробництв та організацій), які не вимагають відповідного рішення санітарного лікаря.
За змістом пункту 2 Календаря щеплень, затвердженого наказом Міністерством охорони здоров'я від 16 вересня 2011 року, з урахуванням змін, внесених згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я від 03 липня 2020 року №1510, обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань (крім щеплень, визначених пунктом 1 Календаря, - дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, тощо) підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, що відповідає положенням абзацу другого статті 12 Закону №1645-ІІІ.
За таких обставин підлягають застосуванню норми Закону №1645-ІІІ, відповідно до статті 12 якого у разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень такі працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, тобто не передбачається складання посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби подання про відсторонення працівника від роботи.
Надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 про обмеження спірним наказом його конституційного права на працю, суд зазначає, що у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №480/4871/18 Верховний Суд вказав на необґрунтованість доводів скаржника щодо неврахування положень статті 43 Конституції України під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Суд зазначає, що відсторонення від роботи та проведення обов'язкового щеплення є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Однак стаття 8 Конвенції, що передбачає право на повагу до приватного життя, має свої обмеження в частині захисту громадського здоров'я. У випадку статті 8 Конвенції втручання має відбуватися: 1) відповідно до закону; 2) із легітимною метою; 3) необхідне в демократичному суспільстві.
Суд повторює, що обов'язковість проведення щеплення проти COVID-19 для державних службовців, до яких належить і позивач, передбачена Наказом №2153 та частиною другою статті 12 Закону №1645-ІІІ. Відсторонення від роботи осіб, які відмовляються від обов'язкового щеплення, передбачена частиною другою статті 12 Закону №1645-ІІІ та статтею 46 КЗпП України, яка субсидіарно підлягає застосуванню до державних службовців відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889-VIII. За вказаних обставин обов'язкове щеплення та відсторонення від роботи передбачено чинним законодавством України, а тому втручання відбулося відповідно до закону.
Суд зазначає, що перераховані вище закони України та нормативно-правові акти опубліковано у встановленому порядку у друкованих засобах масової інформації, зокрема, Офіційному віснику України, та вони є доступними для ознайомлення, в тому числі і для позивача.
Метою щеплення є захист здоров'я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Вимога про обов'язкову вакцинацію проти особливо небезпечних хвороб та відсторонення від роботи невакцинованих осіб переслідує легітимну мету - охорону громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, що відповідає частині другій статті 8 Конвенції.
Крім того, як зазначено судом вище, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2020 року №521 "Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" унесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, доповнивши розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39 такого змісту: "39. COVID-19".
Таким чином, COVID-19 є особливо небезпечною інфекційною хворобою.
Водночас, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2021 року ("Вавржичка та інші проти Чеської Республіки") вказано, що "стосовно ефективності вакцинації Суд ще раз посилається на загальний консенсус щодо життєвої важливості такого заходу та засобу захисту населення від хвороб, які можуть мати серйозні наслідки для здоров'я людини та які в разі серйозних спалахів можуть викликати проблеми в суспільстві…".
Тобто Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з точки зору витрат заходів у сфері охорони здоров'я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов'язання на Договірні Держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров'я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією.
Держава наділена широким полем розсуду в питаннях вакцинації як способу запобігання поширенню небезпечних захворювань. Коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання, національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов'язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. У демократичному суспільстві може стати необхідністю встановлення обмежень на індивідуальну свободу, щоб задовольнити інтереси різних людей та груп та щоб забезпечити повагу до прав кожного.
Відсторонення позивача від роботи не є санкцією чи покаранням, а є наслідком, передбаченим законодавством за недотримання юридичного обов'язку, покликаного охороняти, зокрема, здоров'я людей, особливо тих, хто є особливо вразливий до певних хвороб, що має по суті захисний характер.
Суд окремо наголошує на тому, що обов'язкова вакцинація та відсторонення від роботи є лише тимчасовим заходами, які введено на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на це, не праця та її оплата, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Кожен має перш за все право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я людини над правом на працю та її оплатою. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я її громадян.
Суд наголошує на тому, що чинне законодавство України містить виключення стосовно обов'язкового щеплення від COVID-19: особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Таким чином, запровадження обов'язкової вакцинації не можна вважати непропорційним заходом, як і відсторонення від роботи деяких нещеплених працівників (державних службовців). Відповідні обмеження є пропорційними легітимній меті та вважаються такими, що є необхідними у демократичному суспільстві.
Підсумовуючи викладене, оскільки посада позивача була включена до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 як особливо небезпечної інфекційної хвороби, відповідачем доведена до відома позивачу необхідність проведення такого щеплення та про відсторонення від роботи у випадку його відсутності, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів про наявність у позивача абсолютних протипоказань від такого щеплення (станом на момент винесення оскаржуваного наказу), суд дійшов висновку, що наказ відповідача про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати є правомірним та обґрунтованим, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, то підстави для відшкодування позивачу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, скасування наказу, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 12 липня 2022 року.
Суддя С.О. Удовіченко