Справа № 420/12955/21
07 липня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Бойко О.Я.,
за участі:
секретаря судового засідання Белінського Г.В.,
представника позивача Боднар М.О.
представника відповідача Дундер А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про залишення позовної вимоги без розгляду у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 в розмірі 186025,56 грн., без урахування обов'язкових платежів та стягнення моральної шкоди у сумі 20000,00 грн,-
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 в розмірі 186025,56 грн., без урахування обов'язкових платежів та стягнення моральної шкоди у сумі 20000,00 грн.
05.07.2022 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залишення без розгляду вимоги про визнання протиправної бездіяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021.
Представник відповідача вважає, що в день звільнення позивачки, який припав на 06.04.2021, вона повинна була знати чи проведено з нею розрахунок за період з 06.02.2019 по 06.04.2021. Виходячи з наведеного, позивачка пропустила строк звернення до суду із заявленою вимогою, оскільки він сплинув 06.05.2021, враховуючи місячний строк встановлений ч.5 ст.122 КАС України, та 06.07.2021, враховуючи 3 місячний строк на вирішення трудового спору, встановленого ст. 233 КЗпП.
Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання, оскільки вважає, що вимога про стягнення коштів за вимушений прогул стосується періоду, який минув як період, в якому позивачка не була звільнена, іншими словами вимога про стягнення нарахованої, але не виплаченої відповідачем заробітної плати, на яку не розповсюджується строк позовної давності в один місяць, передбачений ч.5 ст.122 КАС України.
Суд заслухавши аргументи сторін, робить висновок про відмову у задоволенні даного клопотання.
Предметом даного адміністративного позову є, в тому числі, питання щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати заробітної плати позивачці за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021.
Суд встановив, що у зв'язку із закінченням строку декретної відпустки на початку 2019 року, позивачка звернулась 06.02.2019 із заявою до відповідача з проханням надати їй можливість приступити виконувати її посадові обов'язки та поставити до відома стосовно посади, робочого місця та робочого графіку. У відповідь на вказане звернення відповідач листом повідомив, що позивачка не перебуває у трудових відносинах із відповідачем, а заява про переведення її до Головного управління не подавалась.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із позовом та рішенням у справі № 420/770/20 від 01.03.2021 її адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області з відмови ОСОБА_1 у допуску до виконання посадових обов'язків за її заявою від 06.02.2019 року за відсутності видання наказу про звільнення з посади головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області після попередження про звільнення з посади у зв'язку з реорганізацією за наказом №227 від 12.12.2016 року Управління Держпродспоживслужби в Овідіопольському районі, оформлені та викладені листом від 01.03.2019 року №1584/07/18; зобов'язано Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області повторно розглянути питання, викладене у заяві ОСОБА_1 від 06.02.2019 року, та прийняти рішення стосовно переведення (призначення) ОСОБА_1 на посаду, рівнозначну посаді головного спеціаліста управління ветеринарної медицини в Овідіопольському районі Одеської області, в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
05.04.2021 відповідач добровільно виконав вказане рішення суду та виніс наказ № 211-к «Про переведення», яким перевів позивача з посади головного спеціаліста Управління ветеринарної в Овідіопольському районі Одеської області на посаду головного спеціаліста відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Білгород-Дністровського управління Головного управління Держпроспоживлужби.
05.04.2021 відповідач звільнив позивачку із займаної посади з 06.04.2021 наказом № 212-к на підставі її заяви від 05.04.2021.
Позивачка вважає, що з вини відповідача не могла приступити до роботи та працювати з 06.02.2019 по 06.04.2021, а тому має право на отримання грошової компенсації за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд України в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16), проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, зробив висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Верховний Суд України вказав, що позовна вимога про стягнення компенсації за вимушений прогул відноситься до вимог щодо порушення законодавства про оплату праці та відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду.
Суд зазначає, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Обґрунтованих доводів на противагу вказаним обставинам відповідач до суду не надав.
Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи, що суд не встановив підстав вважати пропущеним позивачкою строк на звернення до суду, клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної вимоги про визнання протиправної бездіяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 118, 120, 122, ст. 240, ст.ст.241-243, 248, 250, 256, 295 КАС України, суд,-
У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду вимоги про визнання протиправної бездіяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області щодо ненарахування та невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 06.02.2019 по 06.04.2021 - відмовити.
Дана ухвала не належить до окремого оскарження. Свої заперечення проти неї сторони можуть викласти у скарзі на рішення суду за результатами розгляду цієї адміністративної справи.
Повний текст ухвали виготовлений 12.07.2022 .
Суддя Оксана БОЙКО