справа № 380/9831/21
про закриття провадження у справі
в частині позовних вимог
05 липня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Грень Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,
представника позивача Грет О.С.,
представник відповідача Щирба Р.П.,
розглянувши у підготовчому засіданні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (82059, Львівська обл, Старосамбірський р-н, с. Терло, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ 43143039), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 28.11.2018 № 6962;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0021281407 від 17.12.2018;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0021291407 від 17.12.2018.
Ухвалою судді від 17.06.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 01.07.2021 постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
19.10.2021 року до суду надійшло клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про закриття провадження у справі. В обґрунтування клопотання зазначено, що позивач однією із позовних вимог зазначає визнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 28.11.2018 року №6962. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 (провадження № 11-109апп21) сформулювала висновок: у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Представник позивача заперечив щодо поданого клопотання про закриття провадження у справі з підстав викладених у письмових запереченнях долучених до матеріалів справи. Зазначив, що відхід судом найвищої інстанції від усталеної впродовж тривалого часу практики щодо можливості оскарження рішення про проведення перевірки, яке вичерпало свою дію, створило дискримінаційні умови для платників податків щодо можливості оскарження рішення про призначення контролюючим органом неправомірної перевірки та фактично обмежує їх у гарантованому Конституцією України праві па судовий захист.
Представник відповідача у підготовчому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.
Представник позивача у підготовчому засіданні заперечував проти задоволення клопотання про закриття провадження, просив відмовити у його задоволенні.
Вирішуючи клопотання суд дійшов керується таким.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За приписами пунктів 18, 19 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.
Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, у якій предметом оскарження був саме наказ про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки, тому ці висновки щодо застосування норм права обов'язкові для врахування судом першої інстанції відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі саме на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України та суд роз'яснив, що такі позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку жодного судочинства.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі оскаржуваного наказу контролюючий орган провів перевірку та за її результатами складено акт перевірки за дотриманням суб'єктами господарювання проведення розрахунків за товари (послуги), вимог регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів №2614/13/31/РРО/2790918272 від 06.12.2018р., а отже, наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням.
На підставі акту від 06.12.2018 №2614/13/31/РРО/2790918272 Головним управлінням ДПС у Львівській області прийнято податкові повідомлення рішення № 0021281407 від 17.12.2018р. на суму 29 340,00 грн. та № 0021291407 від 17.12.2018р. на суму 10 000,00 грн., які є предметом спору у даній справі.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2018 у справі №800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі №9901/497/18.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Пунктом 2 частини 2 статті 183 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі №380/9831/21 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 28.11.2018 № 6962, як таких, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про закриття провадження в частині позовних вимог у справі №380/9831/21 належить задовольнити.
Керуючись ст.ст. 132, 238, 248, 250, 256 КАС України, суд,-
ухвалив:
Клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог - задовольнити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 28.11.2018 № 6962 - закрити.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду із тією самою позовною заявою не допускається.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому положеннями ст.256 КАС України
Ухвала може бути оскаржена у порядку та в строк відповідно положень ст.ст.294, 295 КАС України.
Повний текст ухвали складено 11.07.2022.
Суддя Грень Н.М.