Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 липня 2022 року Справа№200/728/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_5) про зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 про зобов'язання вчинити певні дії. Просив суд: 1) зобов'язати військову частину НОМЕР_4 Національної гвардії України сплатити на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду, завдану внаслідок протиправної бездіяльності стосовно остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення у відповідності до рішення суду, незаконної затримки такої виплати у сумі 20000 грн.; 2) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 04.11.2020 року по 10.12.2021 року у сумі 233933,70 грн.; 3) зобов'язати військову частину НОМЕР_4 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 04.11.2020 року по 10.12.2021 року включно у сумі 233933,70 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2021 року у справі № 200/1173/21-а, визнано протиправною бездіяльність Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період військової служби ОСОБА_1 за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 Національної Гвардії України; зобов'язано Військову частину Національної гвардії України НОМЕР_4 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період його служби з жовтня 2016 року по листопад 2020 року, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та виплатити суму нарахованої індексації, з урахуванням виплачених сум.
Відповідач сплатив позивачу станом на 29 жовтня 2021 року індексацію грошового забезпечення у сумі 4133,44 грн.
На думку позивача, відповідач при перерахунку індексації застосував базовий місяць - січень 2016 року, замість січень 2008 року, що як вказує позивач йому понесло моральну шкоду.
Крім того, позивачем вказано на те, що з моменту звільнення, а саме з 04.11.2020 року, відповідач провів з ним остаточний розрахунок саме 10.12.2021 року, що свідчить про те, що ВЧ НОМЕР_4 повинна сплатити йому середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим звернувся до суду із даним позовом.
13.01.2022 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Представник відповідача, був належним чином повідомлений про розгляду справи судом, про що свідчить поштове повідомлення, свої правом не скористався та не надав суду відзив на позовну заяву.
У відповідності до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з чим суд приходить висновку про необхідність вирішення спору за наявними матеріалами справи.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .
ОСОБА_1 проходив службу за контрактом у Військовій частині Національної гвардії України НОМЕР_4 в період з жовтня 2016 року по листопад 2020 року, що підтверджується копією військового контракту, наявною в матеріалах справи та копією довідки від 12.01.2021 року про грошове забезпечення.
З інформації в зазначеній довідці вбачається, що індексація грошового забезпечення в періоди з жовтня 2016 року по листопад 2018 року та з січня 2019 року по березень 2019 року не нарахована та не виплачена, нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за грудень 2018 року у сумі 71,08 грн., а за період з квітня 2019 року по листопад 2020 року в сумі 4164,54 грн., всього за період з жовтня 2016 року по листопад 2020 року відповідачем нараховано та сплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 4235,62 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2021 року у справі № 200/1173/21-а, визнано протиправною бездіяльність Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період військової служби ОСОБА_1 за контрактом у військовій частині НОМЕР_4 Національної Гвардії України та зобов'язано Військову частину Національної гвардії України НОМЕР_4 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період його служби з жовтня 2016 року по листопад 2020 року, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та виплатити суму нарахованої індексації, з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказано рішення Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 станом на 29.10.2021 року було виплачено 4133,44 грн.
Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 листопада 2021 року по справі 200/1173/21-а, зобов'язано Військову частину Національної гвардії України НОМЕР_4 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період його служби з жовтня 2016 року по листопад 2020 року, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 та виплатити суму нарахованої індексації із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з жовтня 2016 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по листопад 2020 року - березень 2018 року.
На виконання вказано додаткового рішення Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 станом на 10.12.2021 року було виплачено 53377,90 грн.
Позивач вважає, що відповідач повинен йому виплатити грошову компенсацію у виді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04 листопада 2020 року по 10 грудня 2021 року включно та моральну шкоду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає наступне.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
У вказаному рішенні також зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При цьому Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, наведеними у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16, щодо того, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Крім того, у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду також окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав і Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року (справа № 816/1640/17), зауваживши при цьому на обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
В цьому контексті суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини 04.11.2020 року. Між тим, судом встановлено, що 29.10.2021 року на виконання рішення суду відповідач здійснив виплату позивачу належної йому суми індексації грошового забезпечення у розмірі 4133,44 грн., та на виконання додаткового рішення - 10 грудня 2021 року у розмірі 53377,90 грн. Отже, суд вважає дату 10 грудня 2021 року остаточним розрахунком відповідача перед позивачем за судовим рішенням.
Таким чином, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби включає період з 05.11.2020 року по 10.12.2021 року (дата останньої виплати), що становить 401 календарних дні, з яких робочих 276 днів.
Як вбачається з матеріалів справи грошове забезпечення позивача за повні останні календарні місяці служби (вересень та жовтень 2020 року) складає 37703,8 грн.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 897,71 грн. (37703,80 грн. / на 42 робочих днів у вказаний період).
Таким чином, відповідач повинен нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення у весь час прострочення виплати вищезазначених сум у розмірі 247767,96 грн. (897,71х276).
У той же час, як вбачається з матеріалів справи, середньомісячний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складав 18851,90 грн., тобто менше ніж у десять разів, ніж грошове забезпечення у весь час прострочення розрахунку при звільненні.
У постанові від 18.07.2018 року в справі № 825/325/16 Верховний Суд вказав на те, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання вимог ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме застосовуючи принцип співмірності та стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі його середньомісячного грошового забезпечення, а саме: 18851,90 грн.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання військову частину НОМЕР_4 Національної гвардії України сплатити на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду, завдану внаслідок протиправної бездіяльності стосовно остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення у відповідності до рішення суду, незаконної затримки такої виплати у сумі 20000 грн., суд зазначає наступне.
В обґрунтування даної позовної вимоги позивач зазначив, що моральні страждання та втрачене здоров'я неможливо «виміряти» так, як це можна зробити з матеріальною шкодою. У зв'язку із тим, що відповідачем не було відразу виплачено суми індексації грошового забезпечення, а позичу прийшлося вдруге звертатися до суду з одним й тим же питанням, ОСОБА_1 вважає що йому було нанесено моральну шкоду, яку він вимірює сумою 20000 грн., оскільки він думав, що відповідач не розрахується з ним зовсім, та з цього приводу нервував та ніс моральні страждання, оскільки, за його словами, спробував усе, що тільки можливо було, щоб отримати свої власні, невиплачені в період його військової служби, кошти. І затримка в їх виплаті склала приблизно два місяці.
У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.
Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини другої ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Суд зазначає, що моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Крім того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України» визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.
Стверджуючи, що моральну шкоду йому було заподіяно незаконною затримкою виплати індексації грошового забезпечення, позивач не надав суду належних доказів в підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди та причинного зв'язку між діями відповідача і заподіяною шкодою. Зокрема, суд зазначає, що такими доказами можуть бути документи, які підтверджують погіршення стану здоров'я та звернення у зв'язку з цим до медичних закладів, тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки позивачем не надано суду жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заявленою моральною шкодою в розмірі 20000 грн., то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Щодо строків розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно якого у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» президент України В. Зеленський постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 року № 2119-IX.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Враховуючи викладене, станом на 11 липня 2022 року в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Донецький окружний адміністративний суд розташований в м. Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, системних ракетних обстрілів населених пунктів області, у тому числі м. Слов'янськ, які здійснюються державою-агресором та створюють суттєву загрозу життю та здоров'ю людей, керівництво Донецької обласної державної адміністрації через засоби масової інформації закликало мешканців області евакуюватись до більш безпечних регіонів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» від 12 квітня 2022 року № 440 відповідно до статті 60-2 Кодексу законів про працю України, статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та статті 17 Закону України «Про державну службу» Кабінет Міністрів України, встановлено, що у період воєнного стану для державних службовців та працівників державного органу, які перебувають на території України, за рішенням керівника державної служби в державному органі може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов'язків.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
В таких умовах керівництвом Донецького окружного адміністративного суду задля збереження життя та здоров'я працівників та відвідувачів суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи установи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, рішення ухвалено 11 липня 2022 року.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_5) про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково
Стягнути з Військової частини Національної гвардії України НОМЕР_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_5) на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням принципу пропорційності, та критеріїв зменшення розміру відшкодування) за період з першого дня після звільнення - 05.11.2020 року по день фактичного (остаточного) розрахунку - 10.12.2021 року, грошову компенсацію у сумі - 18851 (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят одна) грн. 90 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко