Справа №461/439/22
/заочне/
11 липня 2022 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі:
головуючого - судді Стрельбицького В.В.,
за участю секретаря судового засідання Скрутень Х.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом
позивач - ОСОБА_1
(РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
до
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс»
(ЄДРПОУ 42254696, адреса: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12 оф.177),
третя особа - Приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області -
Головкіна Яна Вікторівна
(08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 115/1)
про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
Позиції сторін та учасників справ, заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», третя особа - Приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області - Головкіна Яна Вікторівна, у якому просить визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіної Яни Вікторівни № 51245 від 30.03.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 , в користь ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 7750,00 грн таким, що не підлягає виконанню.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що у грудні 2021 року за місцем його праці у ФОП ОСОБА_2 йому стало відомо, що на адресу підприємця надійшла постанова приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадига В.В. ВП№66995893 від 19.10.2021 року про звернення стягнення на його заробітну плату.
З даної постанови йому стало відомо, що приватним нотаріусом Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіною Яною Вікторівною вчинено виконавчий напис нотаріуса № 51245 від 30.03.2021 року про стягнення з нього в користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 7750,00 грн.
З відповіді ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» йому стало відомо, що 03.06.2019 року між ним та ТОВ «СС Лоун» було укладено кредитний договір №573978-А. Згідно умов даного Договору, Кредитор надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 2500,00 грн зі сплатою 1,5% процента в день. Термін дії договору - до останнього дня строку користування кредитом.
Позивач заперечує підписання вказаного договору, прийняття його умов та процентних ставок, їх зміну та отримання коштів за договором.
Крім цього, позивач зазначає, що непідтвердженим є сам факт відступлення права вимоги ТОВ «СС Лоун» за спірним кредитним договором в користь ТОВ «ФінФорс», який в свою чергу відступив його відповідачу, а відтак відсутні докази законних підстав для пред'явлення вимоги відповідача - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ОСОБА_1 .
Також, позивач вказує, що нотаріусом при вчиненні оспорюваного виконавчого напису було порушено низку вимог законодавства, а саме:
-вчинено виконавчий напис без наявності підписаного Позичальником та нотаріально посвідченого кредитного договору;
-вчинено виконавчий напис без документів на підтвердження безспірності заборгованості;
-не повідомлено його як боржника про намір вчинення виконавчого напису;
-вчинено виконавчий напис на підставі нормативного акту, який на дату його вчинення був визнаний незаконним та нечинним.
У зв'язку з вищевикладеним, позовні вимоги просить задовольнити.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу термін для усунення недоліків.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07 лютого 2022 року відкрито провадження та справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, а також зобов'язано приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області - Головкіну Яну Вікторівну подати до Галицького районного суду міста Львова, в строк до «28» лютого 2022 року, належним чином засвідчені копії матеріалів, на підставі яких вчинено виконавчий напис №51245 від 30.03.2021 про стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК» Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 7750,00 гривень.
Вищезазначена ухвала суду неодноразово скеровувалась для виконання приватному нотаріусу Обухівського нотаріального округу Київської області - Головкіній Яні Вікторівні, однак станом на 11.07.2022 року, вищевказані матеріали до суду не надійшли.
Отже, судом вжиті належні заходи задля забезпечення учасникам процесу можливості і часу своєчасно надати докази суду. Водночас, такі суду не надані з незалежних від нього причин.
Крім того, вирішуючи питання про можливість розгляду справи, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 177 ЦПК України, до заяви про визнання акта чи договору недійсним додається також копія (або оригінал) оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребовування.
Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 121 ЦПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
Отже, зважаючи на наявність у матеріалах справи матеріалів які засвідчують факт вчинення оспорюваного виконавчого напису, а також враховуючи тривалість провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, відсутність інших клопотань та доповнень від учасників процесу, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для розгляду справи по суті.
Відтак, суд не вбачає за доцільне повторно відкладати судовий розгляд, адже така процесуальна дія може призвести до недотримання розумних строків розгляду справи, що, у свою чергу, може порушити права учасників процесу на розгляд справи у розумні строки.
Також, суд враховує те, що інших заяв чи клопотань, пов'язаних з розглядом справи від учасників процесу не надходило.
Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримав.
Відповідач та третя особа в судове засідання повторно не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи, зокрема поштовими відправленнями рекомендованої кореспонденції.
Відповідно до ч.2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
В свою чергу, сторона зобов'язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З врахуванням тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам в повній мірі реалізувати свої процесуальні права, а також того, що відповідач та третя особа неодноразово не з'являлися в судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
Суд приходить до висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Отже, з врахуванням тривалості провадження, з метою забезпечення розумних строків розгляду у справі, суд вважає, що розгляд справи у відсутності відповідача та третьої особи є можливим, а законні підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, неподання ним відзиву, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим розглядати справу в заочному порядку.
При цьому, суд виходить з того, що Законом України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено наступне.
Стаття 10. Неприпустимість припинення повноважень органів державної влади, інших державних органів в умовах воєнного стану
1. У період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.
Стаття 12-2. Діяльність судів, органів та установ системи право суддя в умовах воєнного стану
1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Стаття 26. Правосуддя в умовах воєнного стану
1. Правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
2. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
3. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Наведені положення покладають на суд обов'язок продовжувати здійснювати правосуддя в умовах введення воєнного стану, за наявності такої можливості та встановлюють те, що повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. При цьому, скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства прямо забороняється Законом.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин, докази, оцінка доводів учасників справи, норми права та мотиви їх застосування та незастосування.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) являються предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги
При ухваленні рішення суд має з'ясовувати яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Кутіч проти Хорватії", заява № 48778/99).
Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права". Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду.
Наведене вище відповідає висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наведеному у постанові від 08 квітня 2020 року (справа №761/41071/19, провадження № 61-2192св20 ).
Згідно висновку наведеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (справа № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).
З позовної заяви та долучених до неї матеріалів судом встановлено, що у провадженні приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги Володимира Васильовича перебувають матеріали виконавчого провадження №66995893 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіної Яни Вікторівни від 30.03.2021 № 51245.
Боржником за даним виконавчим провадженням є ОСОБА_1 , стягувачем - ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс».
З постанови приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги Володимира Васильовича про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, також встановлено, що ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором 573978-А від 03 червня 2019 року, укладеним з ТОВ «СС ЛОУН», правонаступником усіх прав та обов'язків є ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», заборгованість за кредитним договором 573978-А від 03 червня 2019 року. Сума заборгованості складає 6 550,00 гривень. За вчинення виконавчого напису нотаріусом, на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат», стягнуто плату, в розмірі 1200 гривень, які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача. Загальна сума, що підлягає стягненню 7 750,00 гривень.
Позивач заперечує те, що 03.06.2019 року між ТОВ «СС ЛОУН» та ним погоджено та укладено кредитний договір № 573978-А, згідно умов якого Кредитор надає позивальнику грошові кошти у розмірі 2500,00 грн зі сплатою 1,5% процента в день. Термін дії договору - до останнього дня строку користування кредитом.
Як вбачається з вищевказаного договору, копію якого долучено позивачем до позовної заяви, такий ОСОБА_1 не підписувався. У графі п.14 підписи сторін зазначено, що даний договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Позивач заперечує підписання вказаного договору, прийняття умов та процентних ставок, їх зміну та отримання коштів за даним договором.
Крім того, позивач вказує, що 28 грудня 2020 ТОВ «ФінФорс» відступив право вимоги за спірним кредитним договором відповідачу - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», шляхом укладення договору факторингу №28/1220-01. Однак, доказів набуття ТОВ «ФінФорс» права вимоги за кредитним договором відповідачем не надані, а відтак не підтверджено.
Згідно додатку №3 «Акт повернення права вимоги» укладений про те, що відповідач ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» повернув ТОВ «ФінФорс» право вимоги до боржників, які набув за вказаним Договором факторингу № 28/1220-01.
Виходячи з наведеного, позивач вказує на те, що непідтвердженим є сам факт відступлення права вимоги ТОВ «СС Лоун» за кредитним договором №573978-А в користь ТОВ «ФінФорс», який в свою чергу відступив його відповідачу, а відтак відсутні докази законних підстав для пред'явлення вимог відповідача - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ОСОБА_1 .
В свою чергу, відповідач не подав до суду жодних доказів на спростування вищенаведеного.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 (далі Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999 (далі Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм чинного законодавства можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами, згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене, з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає у тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Вказана правова позиція висловлена, зокрема Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17.
Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити і зазначити у рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Позивач у позові посилається на те, що визначений виконавчим написом розмір заборгованості не є безспірним, заперечує факт укладання кредитного договору №573978-А від 03.06.2019 та отримання коштів за даним договором. Крім того, позивач вказує, що нотаріус вчинив виконавчий напис, хоча кредитний договір не є нотаріально посвідченим.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.
Відповідно до пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016 скасовано, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», у тому числі в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Постанова набрала законної сили з моменту проголошення.
Верховний Суд у постанові від 12.03.2020 (справа № 757/24703/18-ц, провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Підстав не враховувати дану правову позицію у суду першої інстанції немає. Оскаржений виконавчий напис, вчинений нотаріусом 30.03.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.
Крім того, підлягає урахуванню й те, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження надіслання та вручення боржнику повідомлень ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», вимог із визначеними сумами заборгованості, розрахунків заборгованості та виписок, а також належних та допустимих доказів наявності у відповідача права вимоги за кредитним договором №573978-А від 03.06.2019. За вказаних обставин суд погоджується із доводами позивача про те, що заборгованість не є безспірною.
Також, ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Як наведено вище, частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З викладеного вище вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.
З наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису позивач мав безспірну заборгованість перед відповідачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості.
В свою чергу, при вчиненні виконавчого напису, нотаріус зобов'язаний запитувати пояснення боржника щодо безспірності заборгованості.
Такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року по справі №758/14854/20, яка підлягає застосуванню по даній справі
Крім того, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.
Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
В ході розгляду даної справи встановлено, що позивач і відповідач дійсно мають спір стосовно надання кредитних коштів за кредитним договором №573978-А від 03.06.2019 та самого факту укладення даного кредитного договору.
Натомість, у даній справі до предмету доказування відноситься не розмір заборгованості (окрім встановлення безспірності заборгованості) або обставини отримання кредитних коштів боржником, а законність здійснення виконавчого напису нотаріусом, тобто чи були підстави для його вчинення та чи була дотримана процедура визначена законом під час його вчинення.
Недотримання хоча б однієї вимоги чи положення чинного законодавства під час здійснення виконавчого напису є законною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Наведене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису № 51245 від 30.03.2021 таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки доводи позивача знайшли своє підтвердження та не спростовані в ході судового провадження.
Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ст. 22 ЗУ «По захист прав споживачів», з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 та постанови ВС від 25 листопада 2020 року по справі №761/46977/18 позивачем, під час подачі до суду позову, не сплачувався судовий збір. Оскільки, суд прийшов до висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» на користь Державного бюджету України судові витрати, що складаються із судового збору за подання позовної заяви у розмірі ? 992,40 грн..
Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 280-284 ЦПК України, суд,
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Обухівського нотаріального округу Київської області Головкіної Яни Вікторівни №51245 від 30.03.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» заборгованості в розмірі 7750,00 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 992 гривні 40 копійок.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (ЄДРПОУ 42254696, адреса: 02094, м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 12 оф.177);
третя особа - Приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу Київської області - Головкіна Яна Вікторівна (08702, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 115/1).
Повний текст рішення суду складено 11 липня 2022 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.