ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.07.2022Справа № 910/17423/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 44, код ЄДРПОУ 42795490)
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775)
про стягнення 6 468 634,66 грн,
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Панченко Ю.В.
Від відповідача: Малярчук Ю.Б.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості за договором транспортування природного газу № 1907000615 від 31.12.2019 у розмірі 6 468 634,66 грн, з яких: 5 732 794,70 грн основного боргу, 99 420,80 грн трьох відсотків річних, 415 902,48 пені та 220 516,68 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін; підготовче засідання призначено на 24.11.2021.
23.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідно до положень пункту 8 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС, потужність фізичної та/або віртуальної точки входу від суміжного газовидобувного підприємства (через мережі якого може передаватися природний газ іншого газовидобувного підприємства чи групи газовидобувних підприємств) надається виключно суміжному газовидобувному підприємству та газовидобувним підприємствам, що подають обсяги природного газу власного видобутку, через мережі суміжного газовидобувного підприємства на гарантованій основі. Також відповідач зазначає, що враховуючи фактичну подачу газу AT «Укргазвидобування» та замовлену договірну потужність товариство визнає розмір перевищення використаної над замовленою потужністю у розмірі 1 307, 05702 тис.м.куб на загальну суму 319 747,97 грн, проте, рахунку на загальну суму 319 747,97 грн позивачем не було надано, у зв'язку із чим, у відповідача були відсутні підстави для сплати цієї суми. Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що зазначений розмір 22 127,30442 тис.м.куб природного газу включає в себе обсяги природного газу, що був поданий самим позивачем - ТОВ «Оператор ГТС України» (позивачем) до внутрішньопромислових газопроводів товариства, переміщений внутрішньопромисловими газопроводами та поданий на точках входу в ГТС/ГРМ, в рамках виконання ТОВ «Оператор ГТС України» зобов'язань по транспортуванню природного газу для інших замовників послуг транспортування.
У підготовчому засіданні 24.11.2021 представник позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви у підготовчому засіданні для надання можливості представити суду пояснення з викладенням позиці, стосовно відзиву на позовну заяву
Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника позивача щодо оголошення перерви та залучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву, відомості про дані процесуальні дії занесено до протоколу судового засідання.
У засіданні суду 24.11.2021 оголошено перерву на 08.12.2021.
03.12.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, яка залучена до матеріалів справи. У відповіді на відзив позивач зазначає, що останній, як Оператор ГТС, відповідно до норм законодавства, здійснюючи виключно діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь інших учасників ринку природного газу та при цьому не здійснюючи ні видобуток, ні постачання, ні реалізацію природного газу до нього не можуть бути застосовані положення пункту 8 глави 1 розділу IX Кодексу ГТС. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем на підтвердження своїх доводів, викладених у відзиві не надано жодних належних та допустимих доказів, в розумінні ГПК України, відносно того, що зазначений розмір 22 127,30442 тис.м.куб природного газу включає в себе обсяги природного газу, що належать Оператору ГТС.
Також 07.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
У судовому засіданні 08.12.2021 представник відповідача підтримав клопотання про надання додаткового строку для подачі додаткових доказів-документів та інформації щодо обсягів природного газу, які були переміщені внутрішньопромисловими газопроводами, в рамках виконання Оператором ГТС зобов'язань по транспортуванню природного газу для інших замовників послуг транспортування.
Представник позивача щодо задоволення даного клопотання заперечень не навів.
Суд на місці ухвалив залучити подані відповідачем заперечення до матеріалів справи та задовольнити клопотання відповідача щодо надання додаткового строку для подачі додаткових доказів у справі. Відомості про дані процесуальні дії занесено до протоколу судового засідання.
Разом з тим, представники сторін подали спільне клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів.
Суд на місці ухвалив задовольнити клопотання сторін про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України, відомості про дану процесуальну дію занесено до протоколу судового засідання.
У засіданні суду 08.12.2021 оголошено перерву на 12.01.2022, встановлено строк відповідачу для надання додаткових доказів у справі до 22.12.2021.
22.12.2021 через відділ діловодства від відповідача надійшло письмове повідомлення щодо відсутності у відповідача будь-яких додаткових доказів у справі.
У підготовчому засіданні 12.01.2022 присутніми представниками сторін надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2022 судове засідання призначено на 02.02.2022.
У судовому засіданні 02.02.2022 судом оголошено перерву на 02.03.2022.
Судове засідання, призначене на 02.03.2022, не відбулося.
13.04.2022 через відділ діловодства позивачем подано клопотання про надання інформації щодо стану розгляду справи та клопотання про розгляд справи за участі представника у відкритому судовому засіданні.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 26.03.2022 ще на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 постановлено призначити дату судового засідання після врегулювання військової ситуації на території України ухвалою суду додатково.
21.04.2022 Верховною Радою України затверджено Указ Президента України про продовження строку дії воєнного стану в країні з 25.04.2022 ще на 30 днів.
Також 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 25 травня 2022 року строком на 90 діб, до 23 серпня 2022 року.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.
Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права людини на судовий захист не можуть бути обмежені.
02.03.2022 на офіційній веб-сторінці Ради суддів України оприлюднено рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з пунктом 5 яких судам рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя. Справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи наведене вище, Господарський суд ухвалою від 10.06.2022 призначив судове засідання на 06.07.2022.
Представник позивача у судовому засіданні 06.07.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні 06.07.2022 проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.
06.07.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
31.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - позивач, ТОВ «Оператор ГТС України») та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (далі - відповідач, AT «Укргазвидобування», замовник), що є газовидобувним підприємством, укладено договір транспортування природного газу № 1907000615, що відповідає умовам Типового договору транспортування природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2497.
Пунктом 2.1. розділу II договору від 31.12.2019 №1907000615 визначено, що за цим договором оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу (далі - послуга) на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Згідно з п.2.8. договору взаємовідносини між замовником та оператором при забезпеченні (замовленні, наданні, супроводженні) послуг транспортування за цим договором здійснюються сторонами через інформаційну платформу оператора відповідно до вимог Кодексу ГТС.
Згідно з п. 4.1. договору замовник зобов'язаний, зокрема:
- не перевищувати замовлені потужності, визначені в цьому договорі;
- здійснити своєчасну та повну оплату додаткової плати оператору у разі перевищення розміру замовленої потужності та/або плати за зміну умов (обмежень).
Відповідно до п. 3.2. договору позивач має право стягувати із відповідача додаткову плату у разі перевищення розміру договірної потужності.
Відповідно до п. 8.3. договору підставою для плати за перевищення замовленої потужності є рахунок на оплату за перевищення замовленої потужності та звіт оператора про використання замовленої потужності замовником, що містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей, які надаються замовнику до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на його електронну адресу.
Відповідно до п. 17.1. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 16.04.2020) цей договір набирає чинності з 1 січня 2020 року та діє до 31.12.2022.
Позивачем та відповідачем підписано додатки 1 до договору на січень 2021, за яким замовлено послуги доступу до потужності на річний та місячний періоди, які містяться в матеріалах справи.
Тарифи для ТОВ «Оператор ГТС України» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020 - 2024 роки встановлені постановою НКРЕКП від 24.12.2019 № 3013. Зокрема, цією постановою НКРЕКП встановлено тарифи для:
- точки входу з фізичним розташуванням від суміжних газовидобувних підприємств (через мережі яких може передаватися природний газ іншого газовидобувного підприємства чи групи газовидобувних підприємств), та
- віртуальної точки входу з невизначеним фізичним розташуванням від суміжних газовидобувних підприємств (через мережі яких може передаватися природний газ іншого газовидобувного підприємства чи групи газовидобувних підприємств).
За результатами остаточної алокації точок входу та виходу до/з газотранспортної системи відповідача, позивач виявив наявність у відповідача перевищення замовленої договірної потужності та здійснив розрахунок вартості такої плати у відповідному розрахунковому місяці, а саме:
- за січень 2021 року було виявлено остаточні обсяги перевищення договірної потужності в розмірі 23 434,36144 тис.м. куб. всього на загальну суму 5 732 794,70 грн.
У зв'язку з викладеним, позивачем на адресу відповідача були направлені через інформаційну платформу:
- рахунок № 01-2021-1907000615/9980000 від 31.01.2021 на оплату за перевищення договірної потужності за січень 2021 року на загальну суму 5 732 794,70 грн;
- звіт про використання замовленої потужності за газовий місяць січень 2021 (файли та реєстр наявні в матеріалах справи).
Позивачем також направлено відповідачу акт наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності), проте вказаний акт відповідачем залишився не підписаний.
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати вартості плати за перевищення замовленої договірної потужності у розмірі 5 732 794,70 грн.
З огляду на те, що відповідач не здійснив сплату вартості плати за перевищення замовленої договірної потужності, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить суд стягнути з відповідача на свою користь 6 468 634,66 грн, з яких 5 732 794,70 грн - основний борг, 99 420,80 грн 3% річних, 415 902,48 пені та 220 516,68 грн інфляційних втрат.
Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, яка кореспондується з вимогами статті 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України)
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не кається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частин 1, 2 статті 32 Закону "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором.
Отже, правовідносини між замовником та оператором газотранспортної системи щодо одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування газу, у тому числі послуг балансування системи, що є складовими послуги транспортування природного газу, однією із особливостей яких є те, що вони здійснюються виключно на підставі договору транспортування, регламентуються, окрім як загальними положеннями про зобов'язання/договір та їх виконання, також спеціальними нормами, що регулюють правовідносини, які виникають стосовно функціонування газотранспортної системи України, зокрема положеннями Кодексу газотранспортної системи та Типового договору, який, з урахуванням приписів ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, визначає зміст та умови договору, укладеного між сторонами у цій справі.
Відповідно до п. 1 глави 3 "Основні засади доступу до газотранспортної системи" розділу І Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи на підставі договору транспортування природного газу та згідно з умовами, визначеними в цьому Кодексі, надає суб'єктам ринку природного газу: право користування газотранспортною системою в межах розподілу потужностей на точках входу та виходу; послуги транспортування природного газу газотранспортною системою в межах договірних потужностей та підтверджених номінацій.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2497 від 30.09.2015, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за N1383/27828, затверджено типовий договір транспортування природного газу, за яким оператор надає замовнику послугу транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлені в цьому договорі вартість такої послуги та плат (за їх наявності), які виникають при його виконанні.
Відповідно до положень пунктів 1, 9, 10 глави 1 розділу VIII цього Кодексу одержання доступу до потужності, надання послуг із транспортування, у тому числі послуг балансування системи, є складовими послуги транспортування природного газу та здійснюються виключно на підставі договору транспортування. Договір транспортування є документом, який регулює правовідносини між оператором газотранспортної системи і окремим замовником послуг транспортування. Замовлені величини розподілу потужності визначаються додатком до договору транспортування природного газу.
Згідно з п.п. 1,2,10 глави 1 розділу IX "Розподіл потужності" Кодексу ГТС оператор газотранспортної системи надає право користування потужністю точок входу/виходу на прозорих та недискримінаційних засадах відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу. Розмір потужності, що надається замовнику послуг транспортування в точці входу/виходу, визначається відповідно до положень цього Кодексу та договору транспортування природного газу. Доступ до потужності надається оператором газотранспортної системи на такі періоди: 1) річний - потужність в визначеного обсягу, доступна строком на 1 газовий рік, з постійним потоком за кожну газову добу протягом газового року; 2) квартальний - потужність визначеного обсягу, доступна строком на 1 газовий квартал, з постійним потоком за кожну газову добу протягом газового кварталу (квартали газового року починаються 01 жовтня, 01 січня, 01 квітня або 01 липня відповідно); 3) місячний - потужність визначеного обсягу, доступна строком на 1 газовий місяць, з постійним потоком за кожну газову добу протягом газового місяця (місяці - починаються кожного першого дня газового місяця); 4) на добу наперед - потужність визначеного обсягу, доступна строком на 1 газову добу, з постійним потоком протягом газової доби, наступної за газовою добою, у якій відбувся розподіл потужності. Потужність віртуальної точки виходу до газорозподільних систем надається замовникам послуг транспортування відповідно до вимог цього Кодексу на гарантованій основі. Загальна потужність кожної віртуальної точки виходу до газорозподільної системи дорівнює сумі технічних потужностей усіх фізичних точок виходу до газорозподільної системи, які вона об'єднує.
Відповідно до п. 8.3. договору підставою для плати за перевищення замовленої потужності є рахунок на оплату за перевищення замовленої потужності та звіт оператора про використання замовленої потужності замовником, що містить розрахунок перевищення розміру договірних потужностей, які надаються замовнику до чотирнадцятого числа місяця, наступного за газовим місяцем, на його електронну адресу.
Позивач виявив наявність у відповідача перевищення замовленої договірної потужності та направив на адресу відповідача рахунок № 01-2021-1907000615/9980000 від 31.01.2021 на оплату за перевищення договірної потужності за січень 2021 року на загальну суму 5 732 794,70 грн, звіт про використання замовленої потужності за газовий місяць січень 2021 та акт наданих послуг (перевищення замовленої (договірної) потужності).
Судом встановлено, що на підставі рахунку на оплату та звіту оператора, відповідачем не здійснено повної оплати свого зобов'язання вказаного у рахунку на оплату за перевищення замовленої потужності за січень 2021 року на загальну суму 5 732 794,70 грн.
Твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати вартості перевищення замовленої (договірної) потужності на загальну суму 5 732 794,70 грн судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.
По-перше, відповідно до п.п. 11.1-11.3 договору послуги, які надаються за цим договором, за винятком послуг балансування, оформлюються оператором і замовником актами наданих послуг.
Оператор до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за газовий місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою оператора.
Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути оператору один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов цього договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом вартість послуг визначається за даними оператора.
Матеріалами справи та поясненнями представників сторін підтверджується направлення позивачем відповідачу актів наданих послуг № 01-2021-1907000615/9980000 від 31.01.2021 за перевищення договірної потужності на загальну суму 5 732 794,70 грн.
При цьому відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту складання та направлення позивачу мотивованої відмови від їх підписання, а з пояснень представників сторін вбачається, що АТ "Укргазвидобування" у встановлений п. 11.3 договору строк таких дій не вчинило.
У відповідача, як у замовника, в силу положень п. 11.3. договору з моменту отримання актів наданих послуг та рахунків на їх оплату виник обов'язок сплатити на користь позивача вартість перевищення договірної потужності саме за даними останнього, оскільки відповідачем жодних заперечень щодо виявлених розбіжностей висловлено не було.
Більш того, у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні представник відповідача не заперечував факт перевищення ним договірної потужності в січні 2021 року, проте вказував на відсутність у нього звітів про використання договірної потужності, що унеможливило здійснення остаточних розрахунків.
В той же час, в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження факту звернення відповідача до позивача з метою уточнення фактичних обсягів перевищення використання договірної потужності з метою дотримання положень п. 4.1. договору щодо свого обов'язку не перевищувати замовлені потужності, а також своєчасно оплачувати вартість наданих послуг.
Відносно розміру перевищеної відповідачем потужності в об'ємі 23 434,36144 тис.м3 суд зазначає наступне.
Згідно з чинним законодавством тарифи для ТОВ «Оператор ГТС України» на послуги транспортування природного газу для точок входу і точок виходу на регуляторний період 2020 - 2024 роки встановлені постановою НКРЕКП від 24.12.2019 №3013.
Зокрема, цією постановою НКРЕКП встановлено тарифи для:
- ТОЧКИ ВХОДУ з фізичним розташуванням від суміжних газовидобувних підприємств (через мережі яких може передаватися природний газ іншого газовидобувного підприємства чи групи газовидобувних підприємств), та
- ВІРТУАЛЬНОЇ ТОЧКИ ВХОДУ з невизначеним фізичним розташуванням від суміжних газовидобувних підприємств (через мережі яких може передаватися природний газ іншого газовидобувного підприємства чи трупи газовидобувних підприємств).
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач визнає розмір перевищення використаної над замовленою потужністю у розмірі 1 307,05702 тис.м.куб. та визнає факт того, що на точках входу в ГТС з боку відповідача було подано, в тому числі об'єм газу в загальному розмірі 23 434,36144 тис.м.куб., що є об'ємом перевищення використаної над замовленою потужністю.
Разом з тим, відповідач стверджує, що обсяги газу, віднесені оператором ГТС до остаточної алокації АТ «Укргазвидобування», менші від обсягів газу, наведених оператором ГТС у звітах про використання замовленої потужності за січень. Також відповідачем до суду подано звіт про фактично використану потужність та алокацію подач природного газу у точках входу за даними оператора ОГТСУ за січень 2021.
Дослідивши наданий відповідачем звіт про фактично використану потужність та алокацію подач природного газу у точках входу за даними оператора ОГТСУ за січень 2021, суд твердження відповідача щодо зазначених обставин визнає помилковими, оскільки ключовим фактором визначення плати за перевищення замовленої потужності є об'єм природного газу, що подається на точку входу до ГТС з боку відповідача, що в даному випадку становить в загальному розмірі 23 434,36144 тис.м.куб.
Суд відзначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.
Згідно з ст. 13 Цивільного кодексу України визначивши межі здійснення цивільних прав, закон встановлює, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов'язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.
З огляду на вказане, очевидно, що дії відповідача щодо несплати вартості перевищення договірної потужності при фактичному визнанні допущення такого перевищення є недобросовісними, а також свідчать про ухилення відповідача від виконання власних грошових зобов'язань за договором № 1907000615 від 31.12.2019.
З урахуванням встановлених судом обставин, заборгованість відповідача за надані послуги становить 5 732 794,70 грн, а строк виконання грошового зобов'язання станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 27 217 303,52 грн. на підставі Договору. Вказана заборгованість відповідачем не спростована.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" про стягнення з АТ "Укргазвидобування" суми основного боргу у розмірі 5 732 794,70 грн є правомірними та обґрунтованими.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 415 902,48 грн, 3% річних у розмірі 99 420,80 грн та інфляційних у розмірі 220 516,68 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 13.5. договору визначено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених цим договором, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 415 902,48 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17, від 20.08.2018 у справі № 904/508/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь- який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок сум втрат від інфляції та 3% річних та періоду їх нарахування, та встановлено, що позовні вимоги в частині втрат від інфляції та 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, м. Київ, проспект Любомира Гузара, 44, код ЄДРПОУ 42795490) заборгованість у розмірі 5 732 794 (п'ять мільйонів сімсот тридцять дві тисячі сімсот дев'яносто чотири) грн 70 коп., 3% річних у розмірі 99 420 (дев'яносто дев'ять тисяч чотириста двадцять) грн 80 коп., пеню в розмірі 415 902 (чотириста п'ятнадцять тисяч дев'ятсот дві) грн 48 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 220 516 (двісті двадцять тисяч п'ятсот шістнадцять) грн 68 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 97 029 (дев'яносто сім тисяч двадцять дев'ять) грн 52 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 12.07.2022
Суддя І.О. Андреїшина