07 липня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 685/1008/20
Провадження № 22-ц/4820/1051/22
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Янчук Т.О. (суддя-доповідач),
Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,
секретаря: Чебан О.М.,
учасники справи: представник апелянта ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року (суддя Самойлович А.П.) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,
У серпні 2020 року ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , в якому просив визнати недійсним договір позики від 23 травня 2020 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 09 квітня 2020 року він виконував роботу по перевезенню вантажним автомобілем DAF XF 105460 з номерним знаком НОМЕР_1 з платформою Broshuis з номерним знаком НОМЕР_2 сільськогосподарської техніки, а саме, колісного трактора John Deere 8530 з державним реєстраційним номером НОМЕР_3 та посівного комплексу Horsch Maestro 24 SW з невідомими йому заводськими та реєстраційними номерами, з с. Редвинці Хмельницького району Хмельницької області в с. Мінакове Путивлівського району Сумської області. Цього ж дня, близько 23 год. 40 хв. в с. Комсомольське Вінницької області під час проїзду під мостом пошкодив посівний комплекс Horsch Maestro 24 SW, який був розташований на платформі. За вказівкою власника автомобіля, яким керував позивач, продовжив свій рух до пункту призначення, де передав вантаж представнику власника такого вантажа.
В подальшому йому зателефонував ОСОБА_5 , назвався власником пошкодженої сівалки та став вимагати відшкодування значної суми коштів, витрачених на ремонт. З метою мирного врегулювання спору 23 травня 2020 року позивач приїхав в смт Теофіполь, де зустрівся з ОСОБА_5 , який вказав йому на необхідність підписання угоди про підтвердження намірів добровільно відшкодувати завдану шкоду.
Після підписання роздрукованих з комп'ютера аркушів з текстом договору та заповнення ОСОБА_5 від руки порожніх граф, позивач ознайомився з текстом договору та виявив, що це договір позики, а не угода про підтвердження намірів про відшкодування шкоди, при цьому стороною договору був ОСОБА_3 , якого позивач не знає, не бачив і з яким не спілкувався.
Позивач просив визнати такий договір недійсним, оскільки позикодавець ОСОБА_3 не брав участі в укладенні та підписанні спірного договору позики, що вказує на відсутність у відповідача вільного волевиявлення на укладення цього правочину.
Зазначає про відсутність свого вільного волевиявлення на укладення договору позики, оскільки бажав укладення угоди про підтвердження намірів на відшкодування збитків та в момент підписання був переконаний, що між ним та ОСОБА_5 укладається саме угода про підтвердження намірів.
Жодних коштів від ОСОБА_3 чи ОСОБА_5 позивач не отримував, що свідчить про недотримання істотної умови цього договору.
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним договір позики (поворотної фінансової допомоги) укладений 23 травня 2020 року в смт Теофіполь між позикодавцем ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_4 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 840,80 грн. сплаченого при подачі позову судового збору.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виходячи із правовідносин які виникли між сторонами, має місце новація боргу за шкоду спричинену пошкодженням майна відповідача, у позикове зобов'язання, проте позивач, як водій вантажного автомобіля та трала, на яких перевозився пошкоджений вантаж, перебував у трудових правовідносинах з власником вантажного автомобіля та трала, а тому не являється стороною правовідносин по відшкодуванню шкоди, у зв'язку з чим не міг замінити борг по відшкодуванню збитків за пошкоджену сільськогосподарську техніку пошкоджену під час її перевезення, на позикове зобов'язання, у зв'язку з чим дійшов висновку про недійсність договору позики.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування скарги зазначив, що суд у своєму рішенні встановив, що грошові кошти за договором позики не передавались, ґрунтуючись на поясненнях позивача ОСОБА_4 . Проте, на думку апелянта, відповідно до абз.2 ч.1 ст.1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були передані позичальнику від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Висновки суду, що позивач ОСОБА_4 був найманим працівником на посаді водія ґрунтуються виключно на поясненнях позивача та не підтверджуються жодними доказами по справі. Судом не досліджувалось, а позивачем не доведено, що ОСОБА_6 є власником вантажного автомобіля DAF XF 105460 з номерним знаком НОМЕР_1 з платформою Broshuis з номерним знаком НОМЕР_2 чи є ОСОБА_6 підприємцем. Апелянт стверджує, що зі змісту складеного договору позики не слідує, що сторони мають намір вчинити новацію, досягли згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим. Докази існування зобов'язань перед відповідачем за завдану шкоду та їх розмір у позивача чи ОСОБА_6 відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 не погоджується із доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, і рішення суду - законним, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень. Свідченням того, що між ним та ОСОБА_6 були саме трудові відносини є пояснення ОСОБА_4 наявні в матеріалах адміністративної справи, складених працівниками поліції за наслідками ДТП 09.04.2020 року, протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 , відомості про види підприємницької діяльності ОСОБА_6 .
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив її відхилити.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 23 травня 2020 року в смт Теофіполь між позикодавцем ОСОБА_3 та позичальником ОСОБА_4 укладений договір позики (поворотної фінансової допомоги), відповідно до якого ОСОБА_3 надає ОСОБА_4 поворотну фінансову допомогу в сумі 446300 грн., яку той зобов'язується повернути до 10 жовтня 2020 року.
Згідно постанови Летичівського районного суду Хмельницької області від 14 травня 2020 року по справі № 678/389/20 ОСОБА_4 визнаний винним за ст. 124 та ст. 122-4 КУПАП за пошкодження вантажу при проїзді під мостом під час керування вантажним автомобілем DAF XF 105460 з номерним знаком НОМЕР_1 з платформою Broshuis з номерним знаком НОМЕР_2 .
За довіреністю виданою 24.04.2020 року ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_5 представляти його інтереси як фізичної-особи підприємця в будь-яких установах, підприємствах та організаціях, укладати від його імені як фізичної особи-підприємця всі дозволені законодавством правочини, в тому числі будь-які договори.
Допитаний судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_5 пояснював, що для здійснення своєї підприємницької діяльності йому потрібно було перевезти в Сумську області сільськогосподарську техніку сівалку з трактором. Для здійснення такого перевезення найняв у свого сусіда ОСОБА_6 вантажний автомобіль та трал. Водієм вантажного автомобіля був у ОСОБА_6 ОСОБА_4 , який і здійснював таке перевезення. Під час перевезення сівалку було пошкоджено. Ушкодження були дуже значні. Шукали разом деталі для ремонту сівалки, все купував за свої гроші. Оспорюваний договір укладав та підписував від імені сина ОСОБА_3 саме він.
Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження№ 14-473цс18) (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) (пункт 101), від 4 грудня2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункт 84),від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) (пункт 8.1)).
Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), пункт 85). З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункт 85)).
Саме суд має обов'язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи із встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) (пункт 86)).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 ЦК України).
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Положеннями частини 2 означеної норми закону визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками, тобто реальним.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦКУкраїни встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Договір позики є двостороннім правочином, а також одностороннім договором, адже після його укладення всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або відповідної кількості речей того ж роду й такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується відповідними доказами, підставою яка передувала укладенню договору позики, було відшкодування збитків спричинених пошкодженням сівалки під час її перевезення автомобілем, яким керував водій ОСОБА_4 .
Для врегулювання спору щодо відшкодування таких збитків (деліктні правовідносини) між його учасниками ОСОБА_6 , власником вантажного автомобіля, ОСОБА_7 водій вантажного автомобіля та ОСОБА_8 власником сількогосподарської техніки, яка була вантажем при перевезенні, була домовленість щодо врегулювання питання про наміри та порядок відшкодування таких збитків. На що і було направлено волевиявлення позивача, а не на отримання у борг грошових коштів від ОСОБА_3 чи ОСОБА_5 .. Свідок ОСОБА_5 , який був учасником договору позики в судому засіданні пояснював, що ОСОБА_4 прибув в смт. Теофіполь саме для врегулювання питання щодо відшкодування шкоди спричиненої пошкодженням сівалки. По факту передачі грошей пояснював що було запропоновано передати гроші ним ОСОБА_4 , а потім ОСОБА_4 ОСОБА_6 , а ОСОБА_6 передасть кошти йому ОСОБА_5 , як власнику пошкодженої сівалки, в рахунок відшкодування спричинених збитків.
Зважаючи, на зазначене, колегія суддів вважає, що сторони умисно оформили договір позики, однак між ними насправді існують деліктні правовідносини щодо відшкодування шкоди спричиненої пошкодженням сількогосподарської техніки.
Установивши, що договір позики вчинено з метою приховати інші правовідносини є удаваним, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення позову про визнання договору позики недійсним відсутні.
Виходячи з принципу диспозитивності, підстави вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють правовідносини, які виникли між учасниками справи у суду відсутні.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про задоволенню позову на зазначене уваги не зверну, дійшов помилкового висновку, щодо новації договору позики.
Відповідно до статті 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).
Новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання. Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання.
Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов'язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в договорі.
Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов'язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов'язань; дотримання форми такого правочину (новаційного договору), тобто у формі, передбаченій для укладення договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов'язання.
Колегія суддів приходить до висновку про те, що договір позики укладений сторонами 23.05.2020 року, не є договором новації, оскільки в ньому відсутні посилання на попередні домовленості та зобов'язання сторін.
За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Щодо перебування ОСОБА_6 та ОСОБА_4 у трудових правовідносинах то статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Між ОСОБА_6 , як роботодавцем, та ОСОБА_4 , як працівником, не було оформлено трудових правовідносин, податки та обов'язкові платежі не сплачувалися.
У даних правовідносинах суд повинен враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).
Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобах конкретні ознаки визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота: виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; виконується працівником особисто; виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; має характерну тривалість/продовжуваність; вимагає особисту присутність працівника; передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником. При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи: періодичність виплати винагороди працівнику; той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника; виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів; реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку; оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи; відсутність фінансового ризику у працівника.
Встановлення вказаних обставин у сукупності може свідчити про наявність трудових відносин.
Належних та допустимих доказів, які б підтверджували взаємовідносини між власником вантажного автомобіля ОСОБА_6 та водієм ОСОБА_4 як такі, що ґрунтуються на трудовому договорі, в матеріалах справи відсутні.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, на зазначене уваги не звернув, ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судовий збір сплачений ОСОБА_3 за подання апеляційної скарги, підлягає стягненню з позивача. 1261,30 грн.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 30 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної скарги 1261 грн. 30 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 липня 2022 року.
Судді Т.О. Янчук
Л.М. Грох
О.І. Ярмолюк